Мотиви підписання такого договору звичайно ж благородні: занепокоєння значним посиленням діяльності організованих злочинних угруповань у сфері незаконного перевезення нелегальних мігрантів та намір зміцнювати співробітництво з метою більш ефективної боротьби з нелегальною імміграцією. Проте, на практиці все виглядає значно прозаїчніше – намагаючись виторгувати в ЄС спрощений режим отримання віз для громадян України, керівництво держави черговий раз не придумало нічого кращого ніж «прогнутися».

Умовою ЄС для спрощення візового режиму з Україною було укладання одночасно договору про реадмісію. Однак навіть після підписання цього договору візовий режим з ЄС аж ніяк не спростився. Більше того, щораз більше українців отримують відмову у отриманні віз від країн Євросоюзу.

Нагадаємо, що Україна мала подібні договори з Польщею, Словаччиною та Угорщиною. Згідно з ними, нелегальний мігрант, затриманий на кордоні між нашою й вказаними країнами, депортувався в Україну. Теперішня угода передбачає, що нелегальний мігрант впійманий, наприклад, десь у Німеччині може бути депортований в Україну, якщо буде доведено, що він перебрався на територію Євросоюзу саме з нашої країни. Факт приїзду у ЄС з території України ще потрібно довести, але це не становить великої проблеми, адже більшість нелегалів цілком законно в’їжджають на територію України під виглядом студентів, туристів і т. д., а вже потім вони нелегально перетинають кордон з ЄС. Відтак, затримані у країнах Євросоюзу, вони будуть видворені на територію України. А далі існують три варіанти розвитку подій:

Повернення нелегала на Батьківщину. Власне цей варіант є найбільш оптимістичний, але депортація одного такого «туриста» обходиться країні у 1000 доларів США. Це за умов, що наявна вся необхідна інформація про нього. Відтак фінансові витрати, пов’язані з поверненням нелегалів додому, лягатимуть на плечі українців, адже на сьогоднішній день лише Китай повертає своїх громадян власним коштом. Проте такий розвиток подій є малоймовірним, оскільки мігранти не горять бажанням повертатися на Батьківщину, а воліли б залишитися поближче до кордонів ЄС і за сприятливої нагоди спробувати знов пробратися туди.

Другий варіант – повернення нелегального мігранта країні, з якої він потрапив на територію України. Цей варіант ще більш неймовірний, оскільки до сьогодні ми не маємо чітко розмежованого східного кордону, а недавні події показали, що територіальні претензії до України виникли навіть у Молдови. Власне, 85% мігрантів приходять в нашу державу саме з території Росії, чи Білорусії, але повернути туди ми можемо лише громадян цих країн. Позаяк ні Росія, а ні Білорусія не палають бажанням перетворитися на відстійник для нелегалів і тому ніколи не підуть на підписання угоди про реадмісію з Україною. Тут потрібно зауважити, що 22 грудня 2006 р. угода про реадмісію була підписана міністрами Цушком та Лавровим, але вона до нині не ратифікована російським парламентом.

Третій варіант розвитку подій – найбільш ймовірний – нелегал залишається в Україні і просить надати йому політичного притулку чи статус біженця. Питання надання політичного притулку було придумане у 50-их р. ХХ ст. західними політичними лідерами для того, щоб уберегти інтелектуальну еліту країн Центральної Європи від знищення комуністичним режимом. Проте з часом поняття «політичний притулок» стало трактуватися надзвичайно широко і надаватися всім, хто його просив. Це в свою чергу призвело до того, що нелегальні мігранти почали використовувати його з тим, щоб без зайвих проблем не лише залишитися у Європі, але й отримати державну допомогу. В цьому їм завжди готові допомогти так звані «правозахисники», які отримують за свої послуги чималі гроші і давно уже стали одним із елементів нелегальної міграції.

До речі, дослідження фіксують зростання кількості людей, які цілеспрямовано залишаються в Україні. І в цьому контексті нам треба дивитися на проблему міграції ширше. В нашій країні давно вже виникли цілі колонії нелегальних мігрантів, чисельність яких навіть приблизно не відома органам статистики. За оцінками експертів внаслідок угоди про реадмісію щонайменше 150 тис. нелегалів щороку залишатимуться на території нашої держави. В той час прикордонні області, зокрема Закарпатська, перетворяться у своєрідний відстійник для нелегалів, що призведе до зростання міжетнічних конфліктів.

Дуже дивно, але громадськість України, здається, жодним чином не занепокоєна проблемою зростання кількості нелегалів. У той час як європейське суспільство вважає це серйозною загрозою своїм державам та культурі. Власне, угода про реадмісію між ЄС та Україною й спрямована на обмеження міграції у країни Євросоюзу. В Україні лише у Львівській облраді депутати виступили із заявою, у якій наголошувалось на небезпеці перетворення України у буферну зону між ЄС та Росією, табір для мігрантів.

Угода про реадмісію невигідна Україні, оскільки сприяє перетворенню нашої країни у відстійник для мігрантів і пристанище для кримінальних елементів. Очевидним є необхідність скасування даної угоди. Проте, Україна, наприклад, повинна завершити процедуру юридичного оформлення українсько-російського та українсько-білоруського кордонів. Адже з Росії в Україну потрапляє до 85% нелегалів, котрі прямують через нашу країну до держав Європейського Союзу. Це, по-перше. По-друге, необхідно активізувати переговори з Росією, аби та ратифікувала угоду про реадмісію. Завдання складне: Москва аж ніяк не горить бажанням перетворюватися на «санітарну зону», де збиратимуться нелегали з країн Центральної та Південно-Східної Азії. Тим паче, що з більшістю з них Росія не має угод про реадмісію. І, нарешті, по-третє, вже сьогодні необхідно починати удосконалювати прикордонну інфраструктуру, посилювати охорону кордону.

Україна має виявляти ініціативу та докладати певних зусиль: готувати проекти протидії нелегальній міграції, подавати їх на розгляд до Брюсселя, не забуваючи і про проекти, які нашій країні пропонує ЄС. Зокрема, про програму Євросоюзу з регіонального захисту, що дозволяє біженцям отримувати міжнародну допомогу, і про програму «Енеас», яка передбачає співпрацю з третіми країнами в питаннях притулку та міграції. Це необхідно робити вже сьогодні. Інакше, повторимо, нашій країні загрожує перетворення її на відстійник для нелегальних мігрантів.

Іван СТРЯПКО, Ужгород, “Трибуна”