Бути чи не бути українській дитячій книжці?

А от яка нині ситуація із дитячою літературою в Україні – задалися ми питанням і поїхали на четвертий “Форум видавців – дітям”. Адже львівський дитячий ярмарок залишається найбільш очікуваною подією для юних читачів. На прес-конференції з нагоди відкриття форуму Олександра Коваль озвучила головні цифри ярмарку – понад півсотні видавництв і 240 різноманітних акцій. Протягом трьох днів у Палаці мистецтв вирувало життя: діти з батьками вибирали книжки та брали участь в атракціях. Попри кризу та брак фінансування, форум таки відбувся. І це найголовніший його здобуток. Якщо в народу є дитяча література, значить, у нього є і майбутнє.

КРАСНОМОВНА КРАЇНА ЦИФЕРІЯ

Емілія Огар, професор кафедри видавничої справи та редагування Львівської академії друкарства, є одним із найавторитетніших дослідників української дитячої літератури. Саме вона керувала найінтелектуальнішою частиною форуму – міжнародною конференцію з проблем дитячого читання. На цей раз до Львова з’їхалися представники восьми країн, аби розповісти, як почувається дитяча книжка в умовах кризи в Естонії, Латвії, Литві, Болгарії, Польщі, Росії…

Про Україну доповідала сама пані Емілія. 1990-ті роки для української дитячої книжки вона образно називає періодом “потопу”. Відчуття твердої землі під ногами прийшло лише у 2000-х роках. Саме з цього часу почалося більш-менш нормальне функціонування ринку української дитячої літератури. Хоча взагалі дуже важко оцінювати ситуацію з дитячою книжкою, бо в Україні нема найелементарнішого – статистики. Недотримання закону про обов’язковий примірник, вибірковість бібліографічної інформації Національної бібліотеки України, брак державної статистики – все це в комплексі формує неповну картину. Але навіть за таких умов можна вивести певні тенденції.

Отож, якщо поглянути на успішні радянські часи, наприклад, 1985 рік, то в Україні тоді було видано 293 дитячі книжки загальним накладом 47 мільйонів. У 1986 році цей показник ще виріс: 301 назва накладом 47 мільйонів 375 тисяч.

Що маємо нині? За даними Книжкової палати, у 2006 році було видано 786 дитячих книжок загальним накладом 3,5 мільйони примірників. У 2007-му – 1 261 назву тиражем 5,4 мільйони. У 2008-му – вже 1 700 книжок накладом 6, 4 мільйони. Тобто, у докризові роки відбувся досить таки стрімкий розвиток дитячого ринку книжки. За кількістю назв у 2008 році вийшло майже у шість разів більше дитячих книжок, ніж у 1986 році. Зате було значне відставання у накладах – майже у сім разів менше. (Щоправда, у той час була зовсім інші ціни на книжки і система розповсюдження).

Кризовий 2009 рік зупинив тенденцію розвитку дитячого книжкового ринку. (Причому не тільки в Україні). На 300 зменшилася кількість назв і на 1,8 мільйона — загальний тираж (майже на третину). Тобто, показники 2009 року стали співмірні із 2007.

Хоча не може не вражати окреслена тенденція до зменшення середнього тиражу дитячої книжки в Україні: у 2006 році середній наклад становив 4,4 тисячі примірників, у 2007 році – 4,3 тисячі, у 2008 – 3,7 тисячі, у 2009 – 3,2 тисячі.

Емілія Огар, окрім економічних ( зменшення купівельної спроможності, висока ціна на книжки) та соціальних проблем (зменшення читання взагалі) радить не забувати і про демографічний фактор. Адже якщо на початку 1990-х років нас було 52 мільйони, то тепер лише 46. Ця статистика стосується і дітей. Наприклад, у 2008 році в Україні нараховувалося 8 695 осіб до 17 років, а в наступному – на 122 тисячі менше.

Хоча й такий дитячий ринок, який вимірюється мільйонами читачів, є цілком достатнім для успішного існування десятків видавництв. Адже в 2009 році на одну дитину в Україні в середньому видано півкнижки – показник за межею обговорення. Так що потенціал нашого ринку високий. От тільки як його правильно використати?

Емілія Огар говорить про чіткі диспропорції, які сформувалися на дитячому книжковому ринку Україні. Зокрема, переважання перевидань над публікаціями нових творів, домінування перекладної літератури над власною, більшість книжок видають для дошкільнят та молодшої шкільної групи. Ці тенденції не є характерними для інших країн. У Латвії, наприклад, у 2008 році із 74 виданих дитячих книжок – 53 публікувалися вперше. Серед позитивних тенденцій останніх років, Емілія Огар відзначає появу українських творів для підлітків.

Тій же Латвії наші дітлахи можуть позаздрити. Адже там дитяча література складає 30% усього книжкового ринку. Натомість у нас зупинилася на скромній цифрі 8-9%.

Пані Емілія критично зауважує, що література для дітей й досі посідає маргінальне становище в “сучукрліті”. “Дитяча література у нас — це завжди певна резервація, — каже вона. — Зона чогось такого, що не потрактовується серйозно, щось допоміжне, виховне. Тому письменники не хочуть опускатися до такого “несерйозного”, як їм здається, жанру. Але вони помиляються: дитяча література – це дуже серйозно”.

101 СПОСІБ КРИЗОВОГО ВИЖИВАННЯ

А що ж думають про сьогоднішню ситуацію самі видавці? Гріх було не скористатися фактом їхньої присутності на ярмарку.

Директор вінницького видавництва “Теза” Володимир Брискін не втрачає оптимізму, хоча й нарікається на брак обігових коштів. Зміна валютного курсу відчутно вдарила по видавцях дитячої літератури, які працюють на якісних матеріалах. Бо вітчизняного доброго паперу нема, доброго картону – також, фарба завозиться з-за кордону. Все прив’язано до валюти. А коли курс скочив із п’яти гривень за долар до восьми, то відповідно й зросла собівартість книжки. Хоча ціну пропорційно не підіймали, аби зберегти покупця. Відповідно, втратили в прибутках і в коштах на нові проекти. “Проїдали склад”. Але попри все, за півроку видали 11 нових книжок.

“Узагалі, – зауважує Володимир Брискін, – видавництво книжок, а тим паче дитячих, важко назвати суто бізнесовою справою. Це радше ентузіазм”. Депресивні показники першого кварталу 2010 року він пояснює і загальним настроєм у суспільстві. Коли людина бачить, що є якийсь просвіт у житті, є якесь майбутнє, то вона про те майбутнє піклується і купує більше книжок. Бо книжки – це мрії, це досвід. А коли майбутнє виглядає незрозумілим, то люди намагаються перечитувати щось таке, від чого мають гарантоване задоволення, щось із власної бібліотеки

Ірина Ярова, комерційний директор видавництва “Грані-Т”, розповідає, що одним із засобів виживання у час кризи обрали зменшення тиражів зі трьох тисяч до двох. “Ми це робимо, аби не працювати на склад, — пояснює вона, – а заощаджувати обігові кошти на видання новинок. І хоча у порівняні з минулим роком “Грані-Т” не видають 7-10 книжок щомісяця, але стараємося триматися хоча би на цифрі 5-6″.

Через падіння купівельної спроможності, видавництво не підіймає ціни на свої популярні серії, аби не втратити читача. Так, якщо раніше книжки серій “Життя видатних дітей” чи “Сучасна дитяча проза” коштували 17 гривень, то нині лише 18-19. Різниця на покриття видатків береться із дорогих книжок на кшталт альбомів Пінзеля чи Городецького. Серед позитивних тенденцій Ірина Ярова відзначає зростання попиту на україномовні книжки їхнього видавництва на Сході та Півдні України.

Богдан Будний, директор і головний редактор видавництва “Навчальна книга “Богдан”, розповідає, що торік видали близько 500 назв, 80% яких складає дитяча і навчальна література. За кількісними показниками видавництво входить до п’ятірки найбільших в Україні. Пан Богдан нарікається на відсутність серйозної розмови довкола дитячої книжки. “У нас бракує критики, дискусії, навіть аналізу того, що відбувається” — каже він.

Криза в першу чергу позначилася на тиражах і продажах. Дорогу книжку не купують. Наприклад, подарункове видання Кіплінга “Такі собі казки”. Головна проблема в тому, що книжка не доходить до читача. В Україні, яка має 46 мільйонів населення, існує всього якась сотня-дві книгарень.

“Задумана стотомна серія світової класики для дітей “Світовид” гальмується, бо за 5 років не можемо продати 5 тисяч накладу. – нарікається видавець. — З десяток готових проектів на плівках, але ж нема ринку!”. Богдан Будний розповідає, що видавництво почало створювати власну мережу книгарень “Дім книги”, до якої вже ввійшло 17 крамниць.

“І там наша книжка продається, є запитуваною і цікавою для читача, — розповідає він. – Падають тиражі, бо непроданий наклад заморожує кошти. За 5 років ми не змогли продати тритомник Миколи Вінграновського 5-тисячним накладом. (Це найбільш повне видання його творів). То куди це годиться? Вінграновський – поганий письменник чи не розкручений? Чи, може, у школі його не вивчають? Ні, просто ця книжка не дійшла до всіх тих, хто би її із задоволенням придбали”.

Андрій Долгов, заступник директора видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, розповідає, що вони ніколи не орієнтувалися на кількість. Уся увага зосереджена на якості, тому асортимент видавництва невеликий, можна сказати, поштучний. Книжка може готуватися роками. Вона перемальовується, обдумується. Тут краще видадуть новинку на наступний рік, ніж підуть на компроміс із якістю. До уваги береться буквально все: й ілюстрації, і друк. На ярмарок “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” привезла одну новинку – “Чудове чудовисько у країні жаховиськ” Сашка Дерманського.

В умовах кризи видавництво майже не піднімало ціни (хіба що на 10-15%), хоча ціна на друк і папір зросла на 40-50%. “Виживаємо за рахунок урізання свого прибутку”, — розповідає Андрій Долгов. Грошовий обіг за минулий рік зменшився на 40%. Є книжки, які приносять сталий прибуток, як-от “Тореадори з Васюківки” Всеволода Нестайка, які постійно додруковуються. Вони й допомагають вистояти.

За словами головного редактора “Видавництва Старого Лева” Мар’яни Савки, торік вони видали 11 новинок. Це було правильне рішення, бо нові книжки найкраще продаються. Але через кризу по всіх позиціях було продано на кілька сотень примірників менше, ніж очікувалося. Унаслідок видавництво відчуло брак обігових коштів. До дитячого ярмарку “Видавництво Старого Лева” видало три новинки: Джеремі Стронга “Вікінг у моєму ліжку”, Марію Морозенко “Іван Сірко, великий характерник” у серії “Українська сила” та “Книгу драконів”. На дві з них долучали меценатську допомогу.

Мар’яна Савка з прикрістю відзначає інертність шкіл. Учитель не є пропагандистом дитячої книжки. “Чому педагогів не видно на ярмарку? — нарікається відома поетеса і видавець. – Чому не відвідати такий унікальний захід усім класом? Бібліотеки тут значно активніші. А освіта залишається десь збоку, пасивна та інертна”.

Фінансова ситуація важка. Навіть таке невелике видавництво зазнало скорочення кадрів. Серед позитивних тенденцій — активізуються продажі через Інтернет. З’являються книжкові ярмарки у глибинці – у Миколаєві, Стрию, Чорткові. Це дуже доречно. Вони не дають великих коштів, але пробуджують інтерес до книжки.

“Ми живемо в дуже дивній країні, — каже Мар’яна Савка. — Споживачами наших книжок є Київ, Львів і “все решта”. Це ненормальна ситуація. Бо навіть у Тернополі та Івано-Франківську значно гірші продажі, ніж у Києві чи Львові. Ще один нюанс: наші книжки дуже добре продаються там, де їх вміють продавати. Як-от, у книгарнях “Є”.

P.S. Попри те, що окремі видавці скаржилися на удвічі менший виторг на ярмарку порівняно з попереднім роком, вони не втрачають оптимізму. Справді робити дитячу книжку можуть лише люди, сповнені віри у світле і прекрасне майбутнє. Одне слово, великі діти. Саме ця їхня риса і вселяє надію, що українська дитяча книжка буде існувати всупереч будь-яким кризам.

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.БЛОГИ

clipnews