Молоду буковинку продали туркові за 160 доларів

“Моя історія розпочалася сім років тому, коли мати, за фахом учитель фізики, виїхала за кордон на заробітки. В той час більшість так чинила. Та й зараз ситуація не дуже змінилася. Саме тоді й дізналася, що карусель – це не лише атракціон, де сидіння, зроблені у вигляді білочок, конячок та казкових персонажів, швидко обертаються. Хоча варто зізнатися, що дитячий атракціон десь нагадує ту карусель, у якій побувала я. Лише замість казкових персонажів були хтиві чоловіки… А ви знаєте, що в епоху середньовіччя каруселями називали рицарські турніри. Так, часи змінилися, а разом з ними трансформувалися і значення деяких слів…”.

Із Тетяною К. (на прохання жінки редакція не вказує її прізвища), яка приїхала до Путильського району, аби відвідати родину, точніше, її залишки, “Погляд” познайомився декілька місяців тому. За словами однієї родички, свого часу дівчину у дивний спосіб завербували, а потім продали до Туреччини. Тетяна погодилася розповісти про свою життєву карусель за умови, що її історію опублікують після від’їзду з України. Тиждень тому редакція дізналася, що жінка покинула батьківщину і повернулася до Німеччини.

Тетяні 24 роки. Вона народилася “у місяці падолисті, в глибині Карпатських гір”, як колись про себе писала її улюблена письменниця Ольга Кобилянська. Загалом під час розмови співбесідниця “Погляду” процитувала не одного класика і вразила своїми знаннями історії. В кінці спілкування Тетяна додала, немов виправдовуючись за свою ерудицію, що колись вона добре вчилася у школі і серйозно готувалася до іспитів в університеті. На спробу журналіста пояснити, що стаття про неї має стати застереженням для читачок від необдуманих вчинків, вона лише саркастично посміхнулася. “Не будьте наївними, наші дівчата, навіть попри “каруселі” і “суботники”, виїжджатимуть за кордон. А такий злочин, як торгівля людьми, процвітатиме. Держава не залишила іншого вибору. Своєю політикою вона лише підштовхує, аби дівчата крок за кроком наближалися до каруселей. Знаєте, як у творі закарпатського поета Василя Мелети: “Народ в злиденній каруселі, ледь заробляє лиш на хліб, а можновладець все загріб”.

”В університеті відкрито сказали: без грошей ти тут не потрібна”

– Коли я не вступила до університету на омріяний факультет іноземних мов, – це була моя перша і фатальна поразка. У коридорі вузу один із представників прийомної комісії мені відкрито сказав, ти розумна та й іспит склала на “відмінно”. Але зрозумій, зараз такий час. Назбираєш гроші, приходь через рік”. А до наступного року треба дожити. У селі, де не облаштовано побут та немає роботи, це особливо складно. Телебачення просто-таки зомбує, що ми маємо комфортно жити. Якщо держава не так відкрито поділила нас на бідних і багатих, то телебачення це зробило досить безцеремонно. З телевізора я дізналася, що є інше життя. Ви запитаєте, а як же моя мати, яка виїхала за кордон? Коли вона нарешті далася знатись, мені вже не потрібна була її допомога. Мене “крутила карусель”.

”Дискотеки – оглядини майбутніх жертв”

– Єдиною розвагою у моєму житті були дискотеки у сусідньому селі. Там познайомилася із Артуром. Досі не знаю, як його звати насправді. Думаю, що для кожної своєї “обраниці” він придумував нове ім’я. Я не здивуюся, якщо він і нині “підсаджує” дівчат, які перебувають у скруті, на каруселі. А сам у вільний від роботи час прогулюється Чернівцями із дружиною та дитиною, як чемний середньостатистичний чернівчанин. Він був особливим і дуже виділявся серед інших хлопців: мав гарні манери, дороге авто, умів подобатися дівчатам, а мене закохав у себе. Цей респектабельний красень почав зі мною зустрічатися, казав, що я найкраща, переконував, що мене недооцінювали, обіцяв зробити найщасливішою у світі. І таки певний час дотримав свого слова. У мене з’явилися красиві речі, я почувалася захищеною і, щонайважливіше, повірила у завтрашній день: що таки вступлю до університету, народжу дитину, яку будемо разом із Артуром виховувати. Та якось застала Артура з іншою. На моє прохання
пояснити, що вона робить у нашому авто (я ж, наївна, думала, що він насправді збирається зі мною одружитися) почула жахливі слова: “ти на себе хоч раз дивилася у дзеркало”, “як могла повірити, що я полюблю тебе”, “з такими, як ти, можна лише розважатися”.

І все це було сказано у присутності тієї іншої, посеред білого дня у селі, де мене знав навіть бродячий собака. Коли тобі 17 років, твоя мати, про яку в селі пліткують, за кордоном, і такий, як Артур – твій перший чоловік, життя закінчується. Це сором, приниження, образа. І раптом з’являється інший чоловік, друг Артура, який зізнається, що давно і таємно мене любив… Одне слово, тоді йому вдалося мене втішити. Через тиждень він зник. З’явився інший “друг”, який також “втішив”, щоправда, застосовуючи силу та погрози. Четвертий, знаючи про мої стосунки із Артуром та його “друзями”, почав шантажувати. Зрештою, невідомо звідкіля з’явився значно старший чоловік і сказав мені про те, що я не наважувалася визнати: життя не склалося, чоловіки тебе лише використовували, вони тебе “каруселили”, час мати з цього бодай якусь користь. Так мені запропонували роботу у Туреччині, в одному із місцевих барів. Я мала танцювати у клубі за великі гроші. Мене продали турку приблизно за 160 доларів.

“У Німеччині я майже соцпрацівник”

Після Туреччини Тетяна потрапила до Німеччини, де живе і працює нині. У цій країні жінка надає сексуальні послуги інвалідам та самотнім літнім людям. Своєю роботою Тетяна майже задоволена. Розповідає, що у Німеччині не варто боятися поліцейських. Вони поблажливо ставляться до дівчат із Росії та України, бо ті сексуально задовольняють німецьких інвалідів. А таку послугу у їхній країні підтримують ледь не на державному рівні. Тамтешні повії через малі гонорари нечасто цим займаються. Окрім того, за спостереженнями нашої співбесідниці, німці не приховують свого задоволення, що цю принизливу роботу в їхній країні виконують саме слов’янки. “Очевидно, це тішить їхнє самолюбство, що бодай декотрі слов’яни стали перед ними на коліна. Їхні націоналісти ніяк не можуть забути принизливих поразок німців у поєдинках із слов’янами, які розпочалися ще з часів Льодового побоїща”, – каже Тетяна. Про те, що чекає її у майбутньому, співбесідниця не захотіла говорити. Її мати та майбутнє – табу, про що вона повідомила ще на початку інтерв’ю. Однозначно Тетяна лише сказала, що вороття до України немає. Тут ми нікому не потрібні, за кордоном – також, однак, навіть, зважаючи на особливості моєї професії, живу комфортно і почуваюся, як не дивно, людиною саме там, а не у себе на батьківщині. Це, мабуть, і є найтрагічнішим у моїй історії.

Вербувальники завжди кажуть те, що жінка хоче почути

Незважаючи на поінформованість населення та про можливість стати потенційною жертвою торговців людьми, цей злочин досі актуальний на Буковині. З роками змінюються лише способи вербування. Воно і не дивно, лише за офіційною інформацією головного управління статистики області, майже 11 тисяч буковинців – безробітні. Із них сім тисяч – сільські жителі. У лютому їхня кількість в Чернівецькій області зросла на 2,6%. Серед них – кожен другий раніше працював робітником, кожен четвертий –
службовцем.

Начальник міського управління освіти Василина Малишевська повідомила, що у 44 загальноосвітніх навчальних закладах Чернівців навчаються 1783 учні, чиї батьки перебувають за кордоном на заробітках. За спостереженнями вчителів, у школах поменшало таких учнів, яких вже встигли назвати соціальними сиротами. Та й самі правоохоронці зізнаються, що коли в країні економічна стабільність, тоді випадків торгівлі живим товаром вони фіксують значно менше. Під час економічної скрути важко зіскочити із безкінечної життєвої каруселі, яка тебе крутить за своїми правилами. Завжди знайдуться “добрі люди” (у міліції їх називають вербувальниками), які уміють жінці сказати те, що вона хоче почути. Вони, як ніхто, знайдуть потрібні слова і мотиви, аби їм повірили. Далі – справа техніки.

Довідка

За інформацією начальника відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними із торгівлею людьми УМВС у Чернівецькій області Олександра Раренка, 2009 року було порушено три кримінальні справи за с
т. 149 ККУ (торгівля людьми). Затримані злочинці діяли у складі організованої злочинної групи. Їхніми жертвами були чотири неповнолітні дівчини і одна
малолітня. Дівчаток продавали до Києва, де змушували займатися проституцією.

2010 року порушено п’ять кримінальних справ. П’ять осіб потерпілих. Згідно із чиним законодавством, за цей злочин передбачено покарання від 3 до 15 років ув’язнення, залежно від тяжкості скоєння злочину. В середньому за такий злочин торговців людьми засуджують до 3-4 років ув’язнення.

Вікторія ДОСКОЧ, Vidido.ua

admin