Воля громади для депутатів Сторожниці – порожній звук?..

Сьогодні ж надаємо слово членам правління згаданої організації, які побували на черговій сесії Сторожницької сільської ради, що відбулася 15 жовтня 2009 року:


«Почнемо нашу розповідь з того, що на порядок денний було винесено майже десяток питань, два з яких – по рішенню, прийнятому на зборах села. А саме: відміна рішення про незаконне виділення землі депутатам села, працівникам сільради та їхнім родичам, а також про недовіру голові земельної комісії Оксані Жидик.


Головуючим на сесії був сільський голова Петро Іванович Міцовда. Першим він виніс на розгляд земельне питання. Депутати стали бурно висловлюватися на адресу нашої громадської організації. В негативному плані, зрозуміло. Таке творилося в залі, що головуючому навіть довелося заспокоювати депутатів і пояснювати, що на сесії не обговорюється згадане питання – за нього або проти нього треба проголосувати (тобто чи залишать собі землю депутати, працівники сільради й їхні родичі, чи повернуть громаді). І депутати проголосували. Як ви думаєте? Звичайно, що одноголосно «за». Тобто за те, щоби земля залишилася у їхній власності. Та й хто б сумнівався, що вони ущемлять себе, віддадуть добровільно те, що так легко далося їм до рук…

Другим було питання про недовіру голові земельної комісії Оксані Жидик. І тут почалося таке, що ні словами сказати, ні пером описати. Першою на захист цієї пані кинулася її рідна сестра, депутат сільради Наталія Козак. Вона зі всією пристрастю своєї душі стала доводити присутнім, що такого чесного голови земельної комісії, як Оксана Василівна, у Сторожниці ще не було. Тому вимагала залишити її на займаній посаді й надалі.
Другою на захист пані Жидик стала депутат села Тетяна Дуганчик. Вона била на те, що опозиція не розуміє, чого вимагає. Бо коли зняти голову земельної комісії, то хто тоді виконуватиме її обов’язки. Тобто всіма силами доводила, що Оксана Жидик – незамінна.


В залі здійнявся страшенний галас. Головуючий Петро Міцовда, утихомиривши депутатів, запропонував у зв’язку з тим, що починається виборча кампанія й виникатиме багато різних питань, вибрати виконуючим обов’язки голови земельної комісії когось з її членів. Лукавлячи або й не розуміючи того, що пані Жидик на цей період зобов’язана була б виконувати свої обов’язки навіть після зміщення її з посади.


Як же проголосували за волевиявлення громади члени депутатського корпусу? 15 із них віддали свої голоси за те, щоб голова земельної комісії залишився на своєму тепленькому й доходному місці, 3 – проти цього, а 2 – утрималися. Вийшло, як у тому прислів’ї: «Крук круку ока не виклює»…


Коли питання, підняті громадою на зборах, були проголосовані, нам запропонували або покинути зал, де проходила сесія, або ж залишити й бути присутніми до її завершення. Оскільки нам було цікаво, що буде далі, ми залишилися. І не пошкодували. Чого вартий був цирк з виступом землевпорядника сільради Івана Ганича «Про рішення приватизації земельних ділянок»! Перебуваючи на такій важливій посаді, він навіть не зумів прочитати того, що власноручно написав. Не міг розібратися, про чию ділянку, власне, йде мова. На допомогу йому кинувся сільський голова Петро Міцовда. Однак і він швидко заплутався в писанині землевпорядника. Тоді за папери Івана Ганича взялася секретар сільради Єва Андріївна Мацко. З третього разу вона таки розібралася в писульках владного чинуші й чітко визначила тему його виступу.


Далі розглядали питання надання в оренду земельної ділянки з подальшим правом викупу пану Яцолі. Виступив із цього приводу член земельної комісії, депутат села Степан Дуганчик. Він пояснив, що перед сесією земельна комісія виїздила на місце вивчати це питання. Депутати почали сперечатися: давати чи ні людині землю. Одні були за, інші – проти. Тоді Петро Міцовда звернувся до Степана Дуганчика:
«Ви з членами комісії їздили до цього господаря. Що можете сказати?»
«Я туди їздив сам, тому відповідальності за виділення землі Яцолі на себе не беру», – відповів пан Дуганчик.


На законне запитання, де ж були інші члени земельної комісії, які зобов’язані виїздити на місце, відповіді не прозвучало. Так питання про надання земельної ділянки в оренду пану Яцолі й не розглянули. Тому напрошується закономірне запитання: «Скільки сесій ще треба чекати людині, якщо навіть з четвертого разу «фахова» земельна комісія, яка складається із «сильних» спеціалістів, не може вивчити це питання, аби правильно подати його на сесію?».

Вразило ще одне. Після голосування майже кожного питання, винесеного на сесію, головуючий тричі перераховував голоси: хто «за», хто «проти», хто «утримався». Бо, виявляється, депутати не вміють голосувати. Кожного разу 2-3 голоси кудись губилися. Тому нам цікаво знати, хто підбирав кандидатури цих депутатів і хто перевіряв їх на профпридатність. Бо якщо на сесії твориться такий бедлам, то чи можна довіряти цим людям вирішення серйозних питань, які стосуються життєдіяльності нашої Строжниці?


Зате після звітування голови сільради про чудове проведення свята – Дня села, про те, які гарні костюми були пошиті діточкам на суму 15 тисяч гривень, які гарні були виступи й інших колективів, депутати мало не плескали в долоні, вихваляючись один перед одним. Адже зрозуміло, що перед початком виборчої кампанії вони, як члени різних партій, хотіли себе пропіарити. Та й де краще показати свої фінансові можливості, як не на такому святі? При цьому навіть не задумуючись над тим, що в таку холоднечу, яка була того дня, діточки після виступу захворіли. Мабуть, їм на здоров’я малечі просто начхати. Головне – це влаштовувати пишні салюти, виголошувати тости й замовляти по мікрофону пісні одне одному.


Після свята пройшло вже чимало часу, а депутати та працівники сільради й не думають прибирати за собою сміття, яке залишили на стадіоні Сторожниці. Як на нас, то гульки гульками, а наслідки своєї бурхливої п’янки таки треба б прибрати, а не чекати, коли громада села збереться та зробить це за них. (Аби не бути голослівними, подаємо фотографію купи сміття, залишеного після святкування. До речі, це лише дещиця з «міток» організаторів святкового дійства).


Хотілося б розповісти ще про одну бурхливу діяльність. А саме про ту, яку веде депутат села Іван Михайлович Федорішко. Свого часу він за безцінь купив приміщення торгової точки в центрі Сторожниці. Відкривши там продовольчий магазин і кафе та гральні автомати (останні закриті в зв’язку з відомою постановою), зробив там розплідник алкоголіків. Кожен ранок, йдучи до школи у 8.30 ранку за к.ч., діточки бачать п’яничок, яких споюють на розлив у продовольчому магазині, оскільки кафе тоді ще закрите. Уже крилатим став вислів між любителями оковитої: «Наливайте нам просту й дешеву, бо вона скоріше з ніг валить». Питається: як наші діти можуть на перервах зайти в цю забігайлівку, аби купити собі булочку чи цукерку, коли там отирається такий «контингент»? Адже п’яні дядьки без сорому матюкаються, не звертаючи уваги, хто поруч – старі чи малі.


Користуючись моментом, хотілося б пок
азати фотодокумент, який засвідчує той факт, як «господарює» пан Федорішко. Ця купа сміття розташована біля його магазину. Такої антисанітарії люди не пам’ятають навіть після війни. Гори сміття накидані навіть на територію сільської пошти, яка прилягає до магазину пана Федорішка. Маючи непогані заробітки, він навіть не спромігся поставити баки для сміття, обійшовшись дірявими картонними коробками. Враження таке, що Івану Михайловичу ні з кого брати приклад, як підтримувати чистоту. А той приклад – через дорогу від його магазину. Там знаходиться ресторанний комплекс «Корчма Елефант». Господарі цього закладу завжди наводять взірцевий порядок на його території: прибирають, вчасно вивозять сміття, а в спекотну погоду ще й поливають, щоби не було пилу. Поставили огорожу. Словом, витрачають чималу суму на підтримку комплексу та його території в зразковому стані. А їм також гроші з неба не падають. Однак господарі їх не шкодують, бо не хочуть, аби про них казали, що непорядні ґазди. А от пану Федорішку на людську думку наплювати. Інакше ж як розцінити те, як він веде своє господарство?

Хотілося б ще згадати про амбулаторію сімейного типу, що знаходиться в Сторожниці по вулиці Ужанській, де хазяйнує пенсіонер Лайош Шамуїлович Варга. Скажіть, будь ласка, як можна отримати тут допомогу людині, коли чуєш одну й ту ж саму казочку: «У нас нічого немає, ніяких ліків. Ідіть у міську лікарню». Приклад? Мешканець цієї ж вулиці Степан П., пораючись вдома по господарству, пробив ногу на цвях. Спочатку не звертав уваги, але коли вона розпухла й стала наривати, звернувся в згадану амбулаторію, якось дошкутильгавши до неї. Оглянувши його ногу, лікарі сказали: «У нас немає ні йоду, ні зеленки, ні бинтів. Викликай собі, хлопче, таксі та їдь у місто».


Як розцінити слова працівників амбулаторії? Адже цьому закладу сесією сільради виділяються кошти на бензин (на останній виділено 600 гривень) для машини швидкої допомоги, яка уже декілька років стоїть поламана на подвір’ї амбулаторії. Хворих немає кому відвозити в лікарню. На сесії ж було заявлено, що працівники амбулаторії на власних авто (у кого вони є) роблять це. То чому ж пану Степану було запропоновано викликати собі таксі й таким чином добиратися до лікарні в Ужгород? Чому для нього не знайшлося ні йоду, ні зеленки, ні бинта?


А тепер поведемо мову про дитячий садочок села Сторожниця. Там нещодавно були прокладені асфальтовані доріжки. Зі слів одного з лікарів сімейної амбулаторії, це КАТЕГОРИЧНО заборонено робити в дошкільних закладах. Бо подібне не передбачено санітарними нормами. Доріжки повинні бути вимощені бруківкою чи кам’яною плиткою. Адже літом асфальт випаровується й пари шкідливо впливають на здоров’я дітей. Мусимо констатувати, що завідуюча садочком у своєму дворі поклала бруківку. Вирішила, мабуть, що здоров’я пенсіонерки важливіше за здоров’я малят. Питається, допоки в таких важливих закладах, як амбулаторія сімейного типу й дитячий садочок, будуть працювати пенсіонери, в той час як молоді й талановиті спеціалісти не можуть знайти собі роботу? Мабуть, місця там – добра годівниця для керівників, якщо останні тримаються за них обома руками…».

Члени правління УРГО «Комітет громадського контролю
«Справедлива Сторожниця».

admin