Насамперед повідомимо, що в данній статті не йдеться про жінок – монархинь, тільки про демократично обраних (та й не дуже) голів держав. Над Україною вже панували свята княгиня Ольга, що палила, топила і закопувала живцем політичних опонентів та російсько-німецька загарбниця Софія-Фредеріка-Августа фон Ангальт-Цербст (Катерина ІІ). Та сама , як співали у народі, «вража баба» , що «степ широкий, край веселий та й занапастила…..».
Першу жінку голову держави виховав і дав світові Радянский союз. Випускниця Комуністичного університету трудящих Сходу Хертек Амирбітівна Анчімаа-Тока в 1940 р. стала головою малого хуралу (парламенту) «незалежної» держави Танну́-Ту́ва (або Тувінської Народної республіки). Ця держава існувала в 1921-1944 рр. та визнавалась тільки СРСР та Монгольською Народною республікою, інші країни світу вважали її невід’ємною частиною Китаю. Після ліквідації незалежної Туви і перетворення її на Тувінську автономну область у складі РСФСР Хертек Амирбітівна працювала далі на посаді замісника голови облвиконкому. Під час навчання займалась мистецтвом та, як співачка, брала участь у записі першої грампластинки на тувінській мові. Секрет успішної кар’єри був простим – її чоловіком був Салча́к Калбакхоре́кович То́ка[1] генеральний секретар ЦК Тувінської народно-революційної партії, після 1944 року перший секретар Тувінського обкому КПРС.
Через тринадцять років жінку обрали на посаду голови великого хуралу Монголії. Нею стала Янжима Сухбатарин. Вона виконувала обов’язки голови держави з 23 жовтня 1953 року по 7 липня 1954 р. За її спиною стояла особа Дамдіни Сухбатаар, більш відомого як Дамдін Сухе-Батор – засновника Монгольської народно-революційної партії. Вона була його удовою. У рік смерті чоловіка (1923) Янжима вступила до партії і була делегатом усіх, з І по ХIV, з’їздів.
Третю жінку президента висунув Китай. Сун Цинлін, одна з «трьох сестер Сун», доньок багатого бізнесмена та методистського проповідника Чарлі Суна. В народі про них говорили «одна любить гроші, друга любить владу, третя любить країну (Китай)».Вони вийшли заміж за найвпливовіших осіб Китаю 30-х рр. Перша вийшла заміж за найбагатшого банкіра Китаю, чоловіком другої став Чан Кай Ши, разом з яким вона пізніше втікла до Тайваню, а третя, Сун Цинлін, вийшла заміж за «батька нації» Сунь-Ятсена (вікова різниця – 27 років). Після відставки (та арешту і страти під час Культурної революції) президента (голови) КНР Лю Шаоци його посада президента залишилась вакантною, але діяли два замісника, одним з яких була Сун Цинлін – «мадам Сунь-Ятсен». Таким чином з 1968 по 1972 рік вона була співпрезидентом Китаю. 16 травня 1981 року, за тринадцять днів до своєї смерті вона була обрана «Почесним головою КНР» (єдине звання такого роду у історії Китаю).
У 1970-х рр естафета «емансипації» перейшла до Західної півкулі. Після смерті президента Аргентіни на посаду голови держави автоматично вступила віце-президент (і за сумісництвом удова померлого) мадам Перон. На жаль нею була не оспівана аргентінським народом та чудово зіграна Мадонною Евіта (Ева Перон була другою дружиною Хуана Перона), а третя і остання його дружина Ізабел Перон – хоч зовнішня подібність між Евітою та Ізабел і була. Історія трохи нагадує казку про Попелюшку. Але у дійсності принц (на той момент двічі екс-президент Аргентіни Хуан Перон) був на 35 років старший від нареченої, а Попелюшка була не прибиральницею, а танцівницею у ночних барах Панами (т.зв. тейбл-дансер, буквально «танцівниця на столі», де невтішний вигнанець-вдівець шукав на розраду. Після повернення на батьківщину Хуан Перон знову виставив свою кандидатуру на пост президента і, неочікувано для всіх, обрав кандидатом у віце-президенти свою дружину. Обраний втрете президентом Хуан Перон помер менш ніж через рік після обрання і 1 липня 1974 р. Ізабел Перон стала президентом Аргентіни. Правління не було успішним, йшла криза за кризою, народ сприймав її як маріонетку в руках скорумпованих міністрів і 24 березня 1876 р. у результаті путчу Ізабел Перон була скинута військовою хунтою генерала Хорхе Відели. Перша жінка-президент Західної півкулі (а може і всього світу, бо перші три товаришки-голови Верховних рад, були не зовсім президентами, в усякому разі їх президентство викликає деякі сумніви) перебувала 5 років під домашнім арештом, а потім вислана із країни. Зараз колишня танцюристка проживає у Іспаніі. У 2007 р. аргентінський суд видав ордер на її арешт. Ізабел Перон, разом з іншими членами свого уряду, звинувачується у співучасті у зникненнях сотень людей у 1974-76 рр. Деякий час вона перебувала під арештом, але 28 березня 2008 р. іспанський суд відмовив у її екстрадиції на батьківщину.
У Болівії з 16 листопада 1979 р. по 17 червня 1980 р. обов’язки президента виконувала Лідія Гелер Техада, яка поклала початок новому етапові, бо мала тільки одного-єдиного впливого родича – секс-сімвол 70-80 х. рр. американську кінозірку Рекел Велч, фактів впливу котрої на політичну та економічну ситуацію в Болівії до цього часу ще не встановлено.
І нарешті у 1980-х справа дійшла до Старого Світу. У невеличкій, але найстарішій країні Європи республіці Сан-Маріно (31 тис. 538 жителів станом на вересень 2009 р.) головою держави є два «правлячі капітани» (Capitanі Reggenti ), що обираються на півроку. З 1 квітня по 1 жовтня 1981 р. одним з них була обрана Марія Леа Педіні-Ангеліні.
У 1982 р.(до 1987 р.) першою обраною на виборах жінкою президентом стала Агата Барбара. (Мальта)
Від цього часу жінки в ролі голови держави стали звичайним явищем. На сьогодні жінками є : президенти Аргентіни (Крістіна де Кіршнер) , Ірландії (Мері Патрісія МакЕліс), Фінляндії (Тар’я Галонен), Філіппіни (Глорія Макапагал-Арройо), Ліберії (Елен Джонсон-Серліф), Чілі (Мішель Бачелет), Індії (Пратібха Патіл), Літви (Даля Грибаускайте) та генерал-губернатор Канади (Мікаель Жан). У Швейцарії де колективним головою держави є Федеральна Рада із семи членів, а президент є голова Ради перший серед рівних, цю посаду в цьому році обіймає Доріс Лойтхард, крім неї ще два члени Федеральної Ради – жінки.
Навіть на батьківщині «консервативного лібералізму» США останні вибори викликали розпач у жіночої частини афро-американського електорату, які не знали кому віддати голоси чи першій жінці-президенту, чи першому президенту афро-американцю.
Україна уникне подібного розпачу (засуджені, що перебувають у жіночих колоніях не мають права голосу – чи?)
