ЗЕМЛЯ ОБІДОВАНА

Але повернімося до наших “баранів”. 09 грудня 2009 року на посаду
першого заступника Головного управління Держкомзему у Закарпатській області
призначили Володимира Токаря. Взагалі це прізвище добре відоме не лише вдома,
але й далеко за межами Закарпаття, бо воно належало і сумнозвісному лідеру
кримінального світу Закарпаття. Здавалось би, нічого неординарного, якби не
факт, що вже став прописною істиною при призначенні будь-якого чиновника у
краї: без погодження з однією мукачівською родиною, відомою в Україні як
“балоган”, у керівне крісло – зась. Можливо, прізвище Токар, таке
миле серцям членів цієї родини, також зіграло свою роль у призначенні пана В.Токаря?
Цілком можливо… І більше того, той перший заступник головного закарпатського
“начальника землі” пан В.Токар призначався із заздалегідь відомою
перспективою: спочатку стати виконуючим обов’язки, а згодом – шефом усіх
закарпатських земель. Оскільки ж це призначення відбулося кулуарно, варто
ознайомити загал із деякими деталями біографії призначенця.

Так, до 9 грудня минулого
року пан Володимир Токар очолював здавалось б «заштатне» Управління Держкомзему
у Хустському районі, зручно влаштувавшись у це крісло на більш як десять років.
Однак «заштатною» установою це районне управління назвати може лише якийсь
мешканець Сходу України, що не цікавиться туристично-рекраційними можливостями
Карпат, або ж, слава Богу, не має проблем зі здоров’ям. Бо ж відомо, що Хустина
широковідома такою місциною як Шаян. Це мальовниче гірське село, де полюбляють
мати рекреаційні шале наші столичні сановники. Правда ця своєрідна любов дуже
часто має відтінок політичних скандалів пов’язаних з корупцією у земельних
відносинах між інтересами людей та
державними чиновниками.

За час роботи Володимира Токара начальником
управління Держкомзему у Хустському районі, або простіше – відділу земельних
ресурсів у Хустському районі, той панок-чиновник став об’єктом багатьох гучних
скандалів об’єднаних корупцією та хабарництвом у сфері розподілу землі. Судячи
з не доведених до логічного кінця, або спущених на «тормозах» кримінальних
справах, які донині припадають пилом у Прокуратурі області і району, пан Токар з метою незаконного збагачення, «запатентував» і успішно реалізував багато злочинних схем по розкраданню земель
Хустського району. Хоча слово «запатентував» правильно взято у лапки. Тому, що
ці злочинні схеми не є якимось «токарівським» ноу-хау. Як мовиться: все нове,
добре забуте старе. Крав чиновник землю до банальності просто: відбувалося погодження
технічної документації і видача та реєстрація державних актів на право
власності на землю за підробленими рішеннями сільських рад та Хустської
районної державної адміністрації, подеколи поєднане із незаконним (без згоди
Держлісгоспів) вилучення земель лісового фонду^ фінансування із державного
бюджету спорудження рибних ставків під видом спорудження протиерозійних споруд
(у тому числі і на землях приватної власності без вилучення від громадян),
підробка державних актів (так під час обшуку в рамках однієї з кримінальних
справ, у нього та його зятя – Юрія Лепея було виявлено незаповнені бланки
державних актів із підписами і печатками голови адміністрації та начальника
відділу земельних ресурсів (кримінальна справа до цього часу розслідується
Хустською міжрайонною прокуратурою)^ підробка та заміна державних актів, з
метою виправлення у державному акті цільового використання земельної ділянки із
товарної сільськогосподарської землі на цільове використання земельних ділянок
для ведення особистого підсобного господарства.

У період з 2005 року до грудня 2009 року злочинна діяльність головного
«земельника» набула такого розмаху, що до «роботи» прийшлося залучати рідню.
Керуючись принципом «все в засіки родини» пан Токар залучив до «родинного»
бізнесу власного зятя – Юрія Лепея, який
разом із дружиною (дочкою Володимира Токаря) є власниками підприємства ТОВ
“Хуст-Земля Карпат”, що спеціалізується на послугах по
землевпорядкуванню, у проведенні геодезичних знімань та оцінці землі.

Звісно ніщо в цьому житті
не дається легко, особливо, коли підпирають конкуренти. Тому районний
начальник, починаючи із 2005 року, заблокував роботу інших землевпорядних
організацій, та надавав перевагу ТОВ “Хуст-Земля Карпат”, які у рік
виготовляли близько 800 технічних документацій і проектів, тоді як інші
підприємства по Хустському району не могли виготовити їх і до 100, оскільки під
різними приводами Володимир Токар повертав технічні документації конкурентів
родинного бізнесу на доопрацювання, у тому числі і безпідставно також. Дійшло
до того, що він повертав технічну документацію із за неправильності висновку
відділу земельних ресурсів (який ним і був попередньо підписаний). Ціле
Хустське управління Держкомзему, за вказівкою Токаря працювало виключно на те, щоб повертати технічну документацію на
доробку землевпорядним організаціям, і позитивно погоджувати технічну
документацію лише ТОВ “Хуст-Земля Карпат”.

Іншим землевпорядним організаціям технічна документація погоджувалася лише
за умови “вирішення питань” із власниками землі по окремому тарифу.

І не зважав пан Токар при
цьому, що діє всупереч наказу Держкомзему N 43 від 04.05.99 року та №174 від 02.07.2003 року із змінами і доповненнями,
відповідно до яких у десятиденний термін управління Держкомзему у Хустському
районі повинного погодити технічне завдання, видати висновок, а потім звірити
відповідність інформації у технічній документації, реєстраційних картках та
заповненому бланку державного акту. Безкарність пана Токаря призвела до того,
що він безпідставно, перебрав на себе
функції експертизи землевпорядної документації, міліції, прокуратури і інших
контролюючих органів, відмовлявся погоджувати технічну документацію всім, крім
ТОВ “Хуст-Земля Карпат”, якій підписував технічну документацію не
залежно від помилок. Адже як люблячий батько скрізь пальці дивився на помилки
власних дітей, та й в решті решт саме оце «крізь пальці» і було тим «золотим»
струмком що тік у сімейний ставок де жила «золота рибка» пана Володимира.

Взагалі епізоди розвитку «родинного»
бізнесу із землею, вчинені нашим героєм можливо колись таки побачать світ у
багатотомному виданні під назвою «Кримінальна справа громадянина Токар В.С.»
яку прискіпливо вивчатимуть представники української Феміди з наступною
схвальною рецензією під заголовком « Вирок суду» від імені держави на ім’я
Україна.

Хоча в сучасних політичних умовах
такий сценарій є майже фантастичним. А враховуючи, що за сприяння пана Токара
земельку під вілли отримували не лише високо посадовці зі столиці, що вже мають
приставку екс, чи донині обіймають крісла на високих київських пагорбах, так і
чиновники місцевого значення з обласних держустанов. При цьому у Хустському районі
за посадами власників палаців можна вивчати всю структуру державної влади в
Україні, від вищої законодавчої до правоохоронної разом із спеціальними
службами. Як, твердять місцеві гіди з Шаяну, в Хустському районі є вулиці
Верховної Ради, Кабміну,СБУ, Прокуратури
та міністерська. Навіть на гірший випадом є і своє міністерство збройних сил.

Звісно за таких обставин, малий район вже став тісним для пана Володимира
Токаря. Тому полишивши свою «дохідну» посаду зятю, сам подався в область. Та
чомусь в області не всі задоволенні від збільшення масштабу діяльності
«земельника» Токаря.

Допоки незадоволені «здичавілим апетитом» новоспеченого чиновника обласного
масштабу, пана Токаря звертається до місцевих правоохоронних органів, той
безкарно продовжує свою бурхливу діяльність від якої вже відверто смердить.
Смердить кримінальним душком барвистої мафії, яка безкарно продовжує
«деребанити» наші з вами землі.

Та про нинішню діяльність пана Токаря в наступних публікація. А поки що
зрозуміло одне: на пана Токаря, вочевидь, “балоган” покладає свої
сподівання на продовження “сімейного дерибану” з
акарпатських земель.
В цьому зв’язку зрозумілою стає і вістка про те, що Віктора Балогу знову
збираються посадити закарпатцям на шию в якості уже не
“помаранчевого”, а “регіонального” губернатора області.
Почувши цю звістку, більшість закарпатців відчуло себе так, ніби їм плюнули
просто в обличчя! Це ж як треба зневажати нашу область, аби знову призначати на
посаду її керівника ту особу, яка вже пограбувала Закарпаття і закарпатців,
довела економіку краю “до ручки”, а себе – до “білої гарячки”,
як то днями повідомили ЗМІ?! Хоча і це “диво” від центральної
української влади пояснюється дуже просто: за кілька останніх років свого
свавільного “газдування” на Закарпатті “балогани” роздали
чужинцям зі східних регіонів держави стільки наших земель, що самим закарпатцям
скоро вже й місця не залишиться у рідному краї. Навіть над дорогоцінними
родовищами “бульбашкового золота” на Свалявщині (в селах Солочин,
Голубине, Поляна) виросла величезна кількість палаців і вілл київського,
донецького, дніпропетровського та іншого чужинського панства. І збудовані ці
палаци навіть в охоронній зоні родовищ мін вод, чим грубо порушено діюче
законодавство. Та біда з ним, з отим законодавством! Гірше те, що така забудова
загрожує самому існуванню мінеральних родовищ. Про це з тривогою вже кілька років
поспіль говорять керівники і фахівці санаторіїв “Квітка полонини”,
“Поляна”, “Сонячне Закарпаття” і т.д. Зверталися навіть до
органів СБУ, аби припинити фактичну диверсію проти нашого краю. Адже, якщо
стічні води з панських палаців порушать природній баланс і потраплять до
підземних скарбниць мін води, то на відновлення цілющих джерел знадобиться…
КІЛЬКА МІЛЬЙОНІВ РОКІВ! Цей сумний висновок нещодавно підтвердили і науковці.
Але дерибан земель на курортній Свалявщині як тривав, так і триває І не лише
там, а у всіх куточках Срібної Землі, що мають бодай якусь рекреаційну
привабливість та цінність. Отже, соратники нового українського президента уже
мають на Закарпатті свої земельні угіддя і воліли би зберегти їх в майбутньому.
А для цього потрібен “свій вдошку” губернатор: пан Балога, наприклад,
який і допоміг розграбувати ці землі. А “своєму в дошку” губернатору
потрібен “свій в дошку” земле начальник – пан Токар, коли ласка… Столичне панство розглядає нашу область, як
чудову місцину для розташування своїх розкішних дач, лісових резиденцій та
приватних курортів. А про те, що тут іще й люди живуть – корінні закарпатці –
ніхто і не думає!.. Ото і вся розгадка “земельно-губернаторської” таємниці.
Комусь Богом була дарована “Земля обітована”, а нам – “Земля
обідована”, на жаль…

Віктор Копанець,

Центр журналістських досліджень

admin