Гроші не пахнуть. Особливо коли вони смердять. Підтверження істини

«..Наші обласні газети далеко не під одну гребінку чесані. Одна заперечує позицію другої – і це нормально. Третя заперечує позиції перших двох – і це теж нормально. Нормально в тому, що кожна з них має свою ПОЗИЦІЮ, сповідує свої ПРИНЦИПИ, і захищає їх від першої газетної сторінки – до останньої. Саме цей аспект, послідовність у висвітленні тих чи інших поглядів, і є вирішальним при визначенні ПРИНЦИПОВОСТІ газети».

Наведена цитата взята з авторської публікації, що побачила світ (а точніше – сайт) рівно два тижні тому – 14 листопада. Тема БЕЗПРИНЦИПНОСТІ видань, ласих до будь-яких, навіть найсмердючіших грошей, розкривалася на прикладі газети «Фест».

І от в руках – свіжий номер «Фесту». Якщо ви не купили – не раджу цього робити. Якщо купили, але ще не прочитали – вишмарте чим далі і чим швидше. Якщо все ж прочитали – мої вам щирі співчуття.

І нема під цим жодного політичного підтексту, поради – суто медичного характеру. Бо якщо послідовно читати всі сторінки «Фесту» та вірити всьому написаному, то наприкінці газети запросто можна отримати скрут мозку…

Сторінка 4. «Яцень-красень» дістався до самого центру нашої держави, чим неабияк спантеличив тамтешній люд. Пенсіонерка поспішала на пошту, щоб за квартиру заплатити, а як увиділа Яценюка, то й забула, куди поспішала. Ну, з цим ще півбіди, завтра згадає за квартиру, та забуде за Яценюка. І це нормально.

Ненормально те, що на зустріч з Яценюком не тільки штатних «завжди напоготові» з усіх усюд позвозили – якесь мерзенне чиновницьке мурло скомандувало позвозити на мітинг інвалідів у візках. А це вже вискакує за будь-які рамки людяності. Але це Яценюка ані на йоту не збентежило. Він був просто у захваті. Особливо, коли побачив, що його слухають навіть… (затримайте дихання, як вчить великий Задорнов) глухонімі! Більше того бравий Яценюк навіть (тримайте і дихання, і самих себе) «з гіркотою відповідав на їхні запитання»!!!

Але ми не про це. Ми про те, що в двох публікаціях цієї четвертої сторінки паплюжиться Юлія Тимошенко, а в третій – Віктор Ющенко. На сторінці 5 – теж дві великі публікації плюс одна маленька. Маленька – вихвалює «Єдиний Центр». Обидві великі – обливають брудом Юлію Тимошенко, побіжно обляпуючи Віктора Ющенка.

Якщо на попередніх сторінках главу держави лишень «зачепляли», то на стор. 11 йому дістається «по повній». Бо тут розповідається про те, що «лікарі західних областей звинувачують Ющенка у геноциді»!!! (цитата – з «Фесту», знаки оклику – авторські).

Перегортаємо стор. 11, відкриваємо стор. 12. І натрапляємо на «апофеоз безпринципності» (най вибачать мене філологи, якщо такого словесного обороту у нашій мові не зафіксовано. Але як інакше сказати, якщо половина сторінки – то є пафосна ода Віктору Ющенку та його героїчним прагненням дати Україні шанс рухатися уперед («…ми отримаємо шанс, лише продовжуючи рух уперед разом з Ющенком»), а друга половина сторінки – не менш пафосна ода Юлії Тимошенко («З нею працюють, до її думки прислухаються. Причому скрізь. На відміну від опонентів»).

Що залишається автору? Лише нагадати про те, що він писав два тижні тому:

«Ось і спробуйте тепер уторопати, хто ж вони такі, ці Тимошенко, Ющенко та Яценюк: люди найкращих чеснот і видатні державні д
іячі нашого сьогодення, чи навпаки – злодюги з великої дороги? А втім, нема чого й голову ламати: в цій газеті всі герої публікацій настільки чесні (нечесні) та порядні (непорядні), скільки за ці публікації заплачено грошей. А коли одночасно платять і за те, щоб підняти політика, і за те, щоб його опустити, – без проблем, «Фест» береться і за т,е і за те. Гроші ж «не пахнуть»….

А з огляду на статтю, вміщену на четвертій сторінці «фе-фе», варто нагадати і ще один абзац з авторської публікації двотижневої давнини:

«Єдине, в чому «Фест», так би мовити «послідовний», так це в постійних нападках на мера Ужгорода Сергія Ратушняка. Але скринька у цьому випадку відкривається просто: бо за це постійно платять ті, хто втратив такі любі серцю й гаманцю крісла в будівлі на пл. Поштовій і будь-що прагне до тих крісел повернутися, аби знову перетворити Ужгородську мерію на «скатертину-годівницю».

Віктор Копанець,

Центр журналістських досліджень

admin