У всьому винна корупція
На думку громадськості, контрабанді нелегалів сприяє не стільки недосконалість українського законодавства, скільки тотальна корупція в органах, які повинні боротися з незаконною міграцією.
Схеми переправлення нелегалів відбудовані з Києва. Хоча прикордонники офіційно запевняють, що більшу частину порушників вони ловлять. Але в неофіційній обстановці вони зізнаються, що затримують, в основному, нелегалів, які не змогли домовитися з місцевими “переправниками”. Майже всі прикордонники, з якими довелося поспілкуватися без інформаційного приводу та включеного диктофона, заявляють, що з нелегалами боротися заважає не відсутність сучасної техніки чи брак досвіду, а корупція. На співпрацю зі злочинцями сторожів кордону штовхає мала зарплата. А там уже все йде за чітко відпрацьованою схемою.
Так кілька років тому на заставі Велика Бийгань, що на Берегівщині, мав місце підкуп прапорщика. За винагороду прикордонник не повинен був помітити велику групу мігрантів. У чоловіка якраз був важкохворим син. На операцію була потрібна досить велика сума. Ось і погодився на “калим”. Однак, уже наступний патруль помітив порушників і доповів керівництву. Тепер прапорщик очікує вироку суду. Його колеги кажуть, якщо б поділився зі старшим офіцерським складом, ніхто б і не піскнув … Про цю справу добре знають усі закарпатські прикордонники зі стажем більше 5-ти років. Проте керівництво мукачівського прикордонного загону стверджує, що такого випадку у межах їхньої структури ніколи не було.
Іноді подібні історії закінчуються дуже сумно. Знайомий прикордонник, який наразі перебуває у відставці, розповів, що його колега покінчив життя самогубством після того, як відмовився співпрацювати з місцевою мафією. Тоді про цей випадок теж було заборонено голосно говорити. Воно й не дивно. За словами одного з офіцерів закарпатської міліції Василя (своє прізвище чоловік попросив не вказувати), переправленням нелегалів займається особисто керівництво місцевого СБУ. Він називає конкретні прізвища есбеушників і розповідає, що “чорних” спочатку привозять до обласного центру Закарпаття, який є найбільшою в Україні сортувальною станцією нелегальної міграції. Сюди їх без будь-яких затримок везуть аж зі східного кордону.
СБУ: ми робимо свою роботу…
Як в обласній так і в центральній СБУ інформацію щодо причетності своїх працівників до корупційних схем спростовують, мовляв ми чесно робимо свою роботу, а це – суто інформаційна атака, яка організована, аби перешкодити їм повноцінно працювати.
За словами працівника міліції Василя, по приїзді в Ужгород, “чорних” розміщують на двох великих промислових базах. Звідти їх ночами розвозять по прикордонних селах. Далі – безпосередньо переправляють у Словаччину та Угорщину. Офіцер стверджує, що за місяць через закарпатські села Гута, Соломоново, Сторожницю та Великий Березний переправляють щонайменше тисячу чоловік. За переправлення одного нелегала “бригадир” отримує від півтора до двох тисяч доларів. Таким чином на місяць місцеві переправники заробляють близько двох мільйонів доларів.
За таких умов не важко зрозуміти, яким чином заступник начальника внутрішньої безпеки за два місяці заробляє на “Ауді-8” при офіційній зарплаті в три тисячі гривень. А ця модель престижного автомобіля коштує ні багато не мало – 80 тисяч доларів.
З прикордонних сіл у чітко визначений час відбувається власне переправлення нелегалів. Взяти хоча б найпопулярніше місце перетину українсько-словацького кордону – неве
личке село Гута Ужгородського району, яке розташоване за два кілометри від Словаччини. У наших сусідів досить лояльне законодавство щодо незаконної міграції. Відразу після затримання тут можна просити політичного притулку. Так уникають депортації. А словацький пункт тимчасового утримання – звичайний гуртожиток, а не такий режимний об’єкт, який донедавна знаходився у закарпатському Павшині, а зараз перенесений до Луцька. Тому у перші ж дні затримані словаками нелегали тікають далі – до омріяної старої Європи.
– Сьогодні в Гуті півсела заробляє на переправці нелегалів за кордон, – зізнається місцевий житель Іван. – Головне – домовитися з прикордонниками. – За певну суму у них можна отримати інформацію про те, де й коли бути на кордоні. Наприклад, за винагороду військові повідомляють, що в 23.45 пройде словацький патруль а наступний – через 40 хвилин. Цього достатньо, щоб переправити чималу групу. Але навіть якщо втрапиш у халепу, то все одно можна відкупитися. Все залежить лише від суми. А ловлять лише тих, хто не хоче платити.
Боротьба з нелегалами – бутафорія?
Таку думку висловлює й колишній офіцер, який побажав залишитися анонімним. Він півжиття пропрацював на Закарпатті прикордонником, так і не “дорісши” навіть до майора. Він вважає повною бутафорією боротьбу українських правоохоронців та прикордонників із незаконною міграцією.
– Насправді ловлять лише тих, хто намагається займатися контрабандою без їх дозволу, – каже чоловік. – Є й один із тисячі випадків, коли керівники “переправи” можуть попастися на гарячому. Але і в нас такі справи, як правило, до суду не доходять. Адже у контрабандистів завжди є свій прокурор, який за гроші зробить все, щоб справа за статтею 332 Кримінального кодексу України (незаконне переправлення осіб через державний кордон України) перекваліфікувалася на адміністративне правопорушення. Якщо вже й прокурор безсилий, то завжди знайдеться свій суддя.
За доказами такої безкарності далеко ходити не треба: в останній раз, за офіційною статистикою, на Закарпатті нелегалів затримували і реально засуджували в 2004 році! Тоді 33-річний житель Сваляви й уродженець Івано-Франківщини Микола з метою переправи через кордон нелегальних мігрантів, створив організовану злочинну групу. До неї увійшли кілька його земляків-франківців (до речі, раніше судимих), а також жителі Києва та Закарпаття. Через знайомих із Закарпаття вожак залучив до справи і двох іноземців – 42-річного пакистанця Алі та 33-річного громадянина Бангладеша Кама: обидва тимчасово проживали в Києві. Останній привів у “бізнес” ще й свою дружину-українку Світлану, уродженку Луцька. Завданням іноземців було підшуковуваті серед своїх братів бажаючих потрапити нелегально до Європи та збирати з них за це гроші, які потім розподілялися б між членами угрупування.
Коли набиралась група, везли нелегалів із Києва до українсько-словацького кордону на Закарпатті у вантажівці МАЗ. Для них у автомобілі обладнали спеціальний сховок із дощок у вигляді клітки з люком у днищі кузова. Щоб приховати тайник з нелегалами від стороннього ока, МАЗ завантажили кількома тоннами кавунів, спеціально придбаних на базарі у Києві: мовляв, якщо дорогою зупинять “даїшники” і запитають, що в кузові, скажемо, що кавуни веземо продавати на Закарпаття … Кавуни не допомогли. На автодорозі Долина-Хуст працівники ДАІ затримали вантажівку і виявили в ній 11 нелегалів. Тоді реальне покарання отримали лідер злочинного угруповання, згадуваний франківець Василь, який був засуджений до 5 років позбавлення волі, пакістанець Алі та бангладешець Кама (обидва отримали по 3 роки), а також ще один учасник групи, 30-річний киянин Леонід. З того часу “чорні бізнесмени” стали більш обачними. Тому вже чотири роки поспіль жоден із них не сів на лаву підсудних і навіть не дійшов до неї…
15 тисяч доларів за “подорож” д
о Європи
Донедавна нелегали у разі арешту потрапляли в пункт тимчасового утримання Павшино поблизу Мукачева. Там усі вони відразу писали заяви про надання їм статусу біженця. Більшість таких заяв за “винагороду” там задовільнялася. А довідка про те, що той чи інший нелегал подав таку заяву дозволяла йому на законних підставах перебувати на Закарпатті, шукати собі тут роботу і житло. На допомогу нелегалам в Ужгороді за останні роки рясно повиростали спеціалізовані юридичні контори, які теж діють під цупким “дахом”. До слова, із закриттям Павшина, нелегалів на закарпатських вулицях не поменшало. Вони все одно приїжджають з Луцька чи Чернігова, аби отримувати так звану юридичну допомогу.
Василь розповідає, що раніше взагалі не було проблем з тим, щоб домовитися з прикордонниками, тому що вони були більш бідні. Зараз же не всі керівники застав ідуть на контакт із контрабандистами. Тому возити “чорних” стало дорожче. Адже тепер потрібно віддавати майже половину заробітку впливовому посередникові, який тримає вищий “дах”. Та, незважаючи на це, “слон” іде і ніхто, на жаль, йому предметно не перешкоджає.
