“Репортаж із петлею на шиї”, або Хто хоче накинути зашморг на шию угорській нацменшині

Річ у тім, що
закарпатська “Свобода” звинувачує ректора Миколу Вегеша у тому, що з 2005 року він встановлював для абітурієнтів
під час вступу привілеї та дискримінаційні обмеження за мовною ознакою й
етнічним походженням. Нібито ректор
Ужгородського університету незаконно зараховував угорськомовних абітурієнтів не
за результатами вступних іспитів, а за етнічною ознакою. Спілка угорців рішуче
відкидає будь-які спроби, спрямовані на роздмухування міжнаціональної ворожнечі
та міжнаціональних конфліктів.

У той же час деякі діячі від науки вдаються
саме до цього, вихваляючись то українським, то українським корінням — коли як
їм вигідно. Про це ділиться журналістка Аніта Федак:

“На початковому
етапі нашого знайомства „щирий
інтернаціоналіст і соціал-демократ (о) ” Володимир Фенич говорив: «Мого діда
звали, як угорського короля…» Перше моє знайомство з Володимиром Феничем,
деканом історичного факультету УжНУ,
збіглося з відкриттям у жовтні 2005 року новоствореної кафедри історії
Угорщини та євроінтеграції, яку тоді очолив відомий київський професор з
закарпатським корінням Степан Віднянський. З манери поведінки Фенича чітко було
видно: пливе ласий шматок, адже Угорщина бере на себе всю організаційну роботу
та фінансове забезпечення з облаштування
історичного факультету. Відпадає необхідність турбуватися про меблі, ремонт в
аудиторіях тощо, тож можна зосередитися на кар’єрних питаннях і розпочати
завоювання кафедри.

Пан декан у своїй натурі цікава людина. За
Орвеллом його можна назвати хамелеоном: для досягнення своєї мети він почав
шукати своє угорське коріння. І виходець з Виноградівщини, з колишнього
угочанського комітату висловлюється про нас, мадярів, як про рідних: «мамка моя
носить угорське ім’я, а мого діда звали, як угорського короля». У 2006 році досяг мети, став зав. кафедри історії Угорщини і євроінтеграції
УжНУ, яку через кілька тижнів уже
планує реорганізувати. Питається, чому?
Адже в новому корпусі угорська сторона виконала повністю взяте на себе
фінансове і організаційне забезпечення облаштування факультету і передала за
актом УжНУ обладнані приміщення не тільки для одного, а для трьох факультетів. Не відмовлявся декан від значної матеріальної
допомоги від угорців, однак це скромно
замовчує — стипендії на щорічне безкоштовне стажування в бібліотеках і архівах
Угорщини (цікаво знати, що там досліджував і проти кого – Авт.)…?!

Полюбляв пан
Фенич і доповідати про здобутки кафедри історії Угорщини та Євроінтеграції на вимогу змішаної українсько-угорської
комісії.

Тим часом угорська сторона надалі
підтримує Ужгородський національний університет: знову
бере на себе
фінансові й організаційні витрати для відкриття гуманітарно-природничого
факультету. Та тут зиску для пана декана вже не має. І тут Володимир Фенич
міняє свою позицію, мов хамелеон.

У вересні 2008 року одночасно з
перебуванням президента Угорщини Ласло Шойома на Закарпатті в одному з місцевих
інтернет-видань він публікує свою першу антиугорську статтю, різко критикуючи
саму Угорщину, українсько-угорські міжурядові угоди і угорські громадські
організації на Закарпатті. У побудованому на фальсифікації й брехні матеріалі,
що для Фенича часто характерно, приміром, зазначено, що українці, які
проживають на території Угорщини не
мають такі права, як, наприклад, угорці в Україні. І ніякого паритету між ними
немає. Бо в Україні є близько ста мадярських шкіл, є пільги при вступі в УжНУ.
А в Угорщині для українців нічого немає (зауважимо, що такі пільги на Україні
передбачені для всіх національних меншин, а в Євросоюзі це є нормою). Для мене
незрозуміло, як історик за фахом дозволяє собі
такі твердження. Чи, може, він просто необізнаний в цих справах?

Якщо історикові-фальсифікаторові факти
про українців в Угорщині не відомі, рада
буду поділитися інформацією. Хоча я не історик за фахом і професією, а просто
журналістка. Яка не згадує угорське ім’я свого діда, коли політична ситуація
того потребує. Просто віддана своєму кореню і пам’яті свого прадіда,
«випадково» теж історика Тиводара Легоцького”.

РІО

admin