І один у барі воїн…

Ми ж розпочнемо по-іншому: «Телефон вперто не
дзвонив. Іншим разом оперативний черговий Закарпатського обласного УБОЗу майор
С. так і лежав би собі далі на канапі. Але цього разу він спохопився….» І назвемо цю історію також по-своєму – «І один
в барі воїн».

А далі події розвивалися так. Цього спекотного
недільного вечора (2 серпня – авт.) згаданого оперативного чергового Закарпатського
обласного УБОЗу майора С., мабуть, мучили спрага та спорожнілий шлунок. Спрагу він таки
примудрився вгамувати (за відсутності безалкогольних напоїв підійшли і
алкогольні), а ось зі шлунком – ну ніяк. Бурчить, клятий, і вимагає закусону. Між
тим служба – то поняття загальне (у даному випадку – загальнообласне), а шлунок – він свій, до болю рідний… Чим би у
такому випадку пожертвував справжній воїн-майор – вимогами власного єства чи
інтересами боротьби з організованою злочинністю? Правильно. А наш майор
пожертвував другим. Не довго роздумуючи, він «запряг» службового моторного коня
і на четвертій швидкості галопу помчав містом у пошуках пристойного шинку у
тінистому закуточку…

При з’їзді з бетонного мосту у майорове око впало
кафе на Студентській набережній з майже райською назвою «Едем». «В раю ж грошей
не визнають, – ворохнулося під майорським
картузом. – Може, і тут «на шару» гостять?»

На згадану шару майорові закортіло коньяку та
пельменів. Друге йому, можливо, і дали б. Але до другого так і не дійшло, бо
майору відмовили в першому – пересуватися на чотирьох автомобільних він ще
сяк-так міг, але на власних двох – вже ніяк.

Що?! Повертатися назад на службову канапу?! До майорових
планів це не входило. До його планів входило нализатися тут, в «Едемі». Разом з
тим, до планів працівниць кафе не входило напувати вже напуваного, бо канапи
для таких в «Едемі» не передбачені.

Така «несумісність» планів розлютила майора до
останньої звивини, що ще ворушилася у його п’янючій голові. Враз згадавши, що
він який-не-який воїн, не добираючи слів та не контролюючи дій, майор з
кулаками накинувся на обслуговуючий персонал «Едему», а потім – і на керуючий. Те,
що йому «протистояли» жінки (одна – навіть з дитиною), майора не те що не
бентежило, навпаки – додавало наснаги. Ще б пак – він другим після Юрія Дольд-Михайлика
спростовував віковічну істину, що один в полі не воїн. У барі п’яний майор – ще
й який воїн, тим паче – проти беззахисних жінок.

Гадаємо, що ця «оказія» може стати прикладом. Чого
саме – слово за головним міліціонером держави Юрієм Луценком. Якщо цей випадок
залишиться безкарним – він стане прикладом для наслідування іншими «нагорілкованими»
майорами та міліцейськими чинами вищих і нижчих рангів. Якщо ж п’яний дебош у
кафе «Едем» отримає належну дисциплінарну (а то й кримінально-карну) оцінку – то
це стане прикладом справжньої принциповості правоохоронного керівництва.

admin