Що ж сталося? На вулицях міст з’явилися
небачені білборди. Найближчими до них за креативністію я б назвав ті, що
“прикрашали” вулиці Києва кілька років тому – пам’ятаєте, з
філософським запитанням: “Мамо, чому я урод?”. Але Арсенію Яценюку
вдалося перевершити цей шедевр вуличного паблісіті. На його плакатах головне не
слова, а кольорова гамма. Такого ще не було: нікому з політиків не спадало на
думку завойовувати симпатії виборців, розфарбувавши обличчя в колір дитячої
несподіванки.
Взагалі, чесно кажучи, на перший погляд
здається, що перед тобою медичний плакат. Щось на кшталт “Діарея
наступає!”. Але коли, придивившись, виявляєш, що з-під цього шару
характерного кольору виглядає обличчя кандидата у президенти Яценюка, то
розумієш: це не медицина, а велика політика. Хоча, мабуть, творцям цього
шедевра схожі асоціації теж спадали на думку. Не випадково ж вони ще знизу
великими літерами написали: “Арсеній”. Мабуть, щоб ніхто не подумав,
що це страхітливе обличчя наступаючої недуги. Ну, і добре: тепер уже точно
ніхто не переплутає, а то всяке буває…
Цікаво все-таки, чим же керувалися кріейтори,
створюючи цей шедевр вітчизняної політичної реклами? Які геніальні думки
роїлися в їхніх натруджених мізках? Напевно ми цього не дізнаємося. Але версії
є.
Версія перша – “політична”. У
багатьох людей, що розглянули плакат у цілому, виникало відчуття, що людина на
плакаті намагається косити під… нациста. І це недивно: експерти стверджують, що
білборд справді виконаний у характерній для геббельсівської пропаганди манері. Так і є: як оформлення
плаката в цілому (поєднання коричневого і чорного кольорів було характерним для
військ СС, хоча коричневий відтінок у гітлерівців був явно пристойнішим), так і
ретельно відфотошоплене (щоб додати не властивого йому вольового виразу)
обличчя Сені викликають асоціації зі зразками нацистської пропаганди 30-х
років. У цю концепцію вписується і відсутність прізвища “героя” на
плакаті. Додайте туди прізвище – і вся пишність шедевра розсиплеться у прах.
“Надлюдина Яценюк”, погодьтеся, звучить якось непереконливо.
Звісно, до робіт Лені Ріфеншталь авторам цього
плакату доведеться, образно кажучи, перевести ще чимало фарби кольору дитячої
несподіванки. Ну, але ж і Україна не Німеччина, і Сеня – не Адольф… Загалом,
через всю цю дивну схожість у багатьох виникає враження, що своїм головним
конкурентом Сеня вважає Олега Тягнибока. І за допомогою цих плакатів вирішив
переманити на свій бік його електорат. Тому що, так би мовити, більш фюреристий.
Версія друга – “тваринна”. Можливо,
нацизм тут ні до чого і схожість із гітлерівськими плакатами випадкова. А був у
його кріейторів зовсім інший задум. Угледіли вони катастрофічний недолік у
тому, що Сеню все життя називають
“кроликом”. А тварина ця (тобто кролик) не годиться для ролі
лідера. Навіть ось міністр внутрішніх справ Юрій Луценко пожартував:
“Україна – єдина країна, де кролик може претендувати на роль царя
звірів”. І замислилися тут Сенині іміджмейкери – як же нам слова Луценка
нейтралізувати?
А справа ця складна! Адже якщо прямо сказати –
я не кролик, а вовк! – цьому ніхто не повірить. Тут треба діяти тонко, на
підсвідомому рівні, щоб ніхто і не здогадався, що його переконання хочуть
відкоригувати. І спала на думку Сеніним іміджмейкерам геніальна ідея: якщо
кролика розфарбувати у смужку, то стане він схожим на скунса. А скунс – це вам
вже не безпорадний кролик! Скунс – це ого-го! Тому що є у нього, як свідчить
енциклопедія про тварин, “особливі
пахучі залози, що виділяють маслянисту рідину з огидним, стійким запахом,
схожим на запах тухлих яєць^ у разі небезпеки скунс вибризкує її у бік
ворога”.
А звідси висновок який? Якщо Сеню на
підсвідомому рівні асоціюватимуть зі скунсом, то ніхто на нього напасти не
ризикне. Навіть найзапекліші хижаки нинішнього електорального сафарі на зразок
Януковича. Боятимуться, що викине він у їхній бік свою “маслянисту
рідину” – і кранти. Від “огидного стійкого запаху” не сховаєшся.
Тому вороги триматимуться від нього подалі, побоюючись потрапити в
“ароматну хмаринку” Арсенія. Блискуча, прямо скажемо, PR-технологія!
Щоправда, тут є одна проблемка: у скунса смуги
чорно-білі, а в Арсенія на плакаті –
чорні з кольором дитячої несподіванки. Але, можливо, і тут ми маємо справу з
хитромудрим задумом кріейторів: тим самим вони хотіли уточнити характеристики
запаху рідини, яку Арсеній може “вибризкувати у бік ворога”.
Але є ще й третя версія –
“особиста”. Полягає вона в тому, що, можливо, Сеня не заплатив своїм
іміджмейкерам за роботу. Або ще й як образив. Адже іміджмейкер – людина з
тонкою і чутливою натурою. Образити іміджмейкера може кожен. Але не кожен потім
може відмитися. Так от, можливо, вся річ у тому, що образилися іміджмейкери на
Яценюка і вирішили в такій оригінальній формі донести всьому світу, якою вони
бачать його справжню суть?
Особисто мені ця версія здається найбільш
правдоподібною. Але хто знає істину? Можливо, все набагато простіше: це
улюблені кольори Арсенія. Зрештою, кожна людина бачить світ по-своєму. Ми
живемо в демократичній державі – і кожен має право на власний смак і колір,
так? Так, та не зовсім.
Нещодавно, гуляючи в одному з міських парків,
я наткнувся там на громадський туалет, в якому як мінімум два-три роки ніхто не
прибирав. Можете собі уявити, наскільки неприємні відчуття охопили мене в той
момент?! Так от, коли я дивлюся на цей шедевр кріейторів Яценюка, у мене
виникають ті ж відчуття. І треба сказати, не лише в мене – у всіх, кого я
питав, такі асоціації виникають. І тому Сенині білборди перестають бути
особистим проявом його специфічного смаку. Адже вони розвішені не в його
будинку, а на вулицях міст, якими ходимо всі ми. І якщо незабаром хвиля цих
білбордів заполонить вулиці наших міст, то відчуття, що ми перебуваємо у
великому громадському туалеті, переслідуватиме кожного з нас аж до кінця
виборчої кампанії. А це, погодьтеся, неприємно.
