ЖЕРТВИ ЗЛОЧИННОГО РЕЖИМУ

Але не під боком у державної влади…

Дратувала чиновників не тільки присутність
пікетувальників біля “білого дому”. Дратували навіть самі біографії
цих протестантів, адже доля кожного з них – це справжній “фільм
жахів”. Жахів, з якими також РЕАЛЬНО доводиться зустрічатись громадянам
“демократичної” України. Вбивства членів сімей, тортури в міліції,
знівечене здоров’я, спаплюжені честь і гідність, довгі і марні поневіряння по
кабінетах міліцій, судів, прокуратури –
все це довелося членам громадського об’єднання “Жертви злочинного
режиму”. І не лише членам цього об’єднання, як не прикро. Отож доведені до
відчаю люди рік тому вийшли на ужгородський «майдан» у пошуках правди та справедливості, з надією
все ж таки захистити свої ж власні права, гарантовані Конституцією України і
спаплюжені українською владою. Люди протестували проти кумівської,
феодальної владної вертикалі,
сформованої на Закарпатті з членів горезвісно відомого мукачівського мафіозного
клану. Саме цю мафіозно-феодальну систему влади на Закарпатті, від якої постраждало чимало наших людей, закарпатці і
охрестили «злочинним режимом». Але сподівання на справедливість знову не
справдились. “Злочинний режим” повівся саме так, як то і годиться
злочинним структурам: застосував до людей брутальну силу охоронців режиму,
заборонивши і силоміць розігнавши пікет. Наголошую: мирну акцію громадян
України, які вимагали захисту гарантованих Конституцією прав і свобод,
стусанами, кийками і лайкою розганяли саме у ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ. І після
цього влада ще й ображається, що її називають “ЗЛОЧИННИМ РЕЖИМОМ”?
Каятись треба, молити прощення у Бога і у людей, доки не пізно, а не
ображатись, панове “слуги народні”!..

З приводу річниці цих подій у прес-центрі
«Нове Закарпаття», який останнім часом став своєрідним “островом
свободи” для всіх скривджених закарпатців, відбулася прес-конференція
членів громадського об’єднання “Жертви злочинного режиму”. До
обласних журналістів звернулася голова правозахисного об’єднання Віра Громадська:

* * *

« Минув рік з моменту об’єднання громадян у
правозахисну організацію “Жертви злочинного режиму”. Я вкрай
здивована тим, що нібито у правовій державі не можу назвати власним іменем
роботу представників народу у владі на Закарпатті. Політики так полюбляють говорити
про те, що тільки народ може дати оцінку владі. Виявляється, що це суцільна
брехня. Якраз влада і перешкоджає народу висловлювати цю оцінку. З цього та з
приводу порушення основ демократії ми вже
вже неодноразово за рік зверталися до суду, прокуратури, обласної ОДА.
Наші звернення, нагадують діалог німого з глухим. Глуха стіна бездушності,
беззаконня породженого безкарністю служителів Феміди, прокуратури і
правоохоронних структур. В цій системі все вирішують хабарі. За гроші купують
безкарність, за гроші карають невинних.

… Якщо це не є злочинним режимом, то що ж тоді
злочин? Хіба вбивство в нас вже стало нормою? Або тортури людей перейшли в
розряд розваг?”

* * *

Майже
ті самі слова повторили у своїх виступах і члени громадського об’єднання Янош
Варга та Любов Поштак. І кожен з них є не просто “членом об’єднання”,
кожен із них – ЖЕРТВА режиму. А парадокс ситуації в тому, що громадяни України
вважають рідну владу ЗЛОЧИННОЮ СИСТЕМОЮ, а тому змушені гуртуватись у
самодіяльних правозахисних організаціях, на кшталт ГО «Жертви злочинного
режиму», аби хоч у такий спосіб сказати правду про українську владу.

А вона, та влада, виглядає саме такою, якою
вона була, є і, на жаль, довго ще буде. Тому що управи на її брутальне
нахабство поки що просто немає. Пригадайте, у закарпатських ЗМІ регулярно
з’являються і матеріали журналістських досліджень, і заяви наших співгромадян
про випадки відвертого вимагання у них хабарів працівниками органів
прокуратури. Газети публікували цю інформацію на підставі офіційних та
зареєстрованих в прокуратурі заяв громадян, потерпілих від перевертнів у
прокурорських погонах. Звичайно, журналісти не слідчі. Вони не мож
уть давати
кваліфікацію діям хабарників та притягати їх до слідства і суду. Але від цього
злочинець не перестає бути злочинцем, а його дії все одно залишаються ЗЛОЧИНОМ.
І, якщо пам’ятати діючий закон України, на повідомлення преси державні
правоохоронні структури ЗОБОВ’ЯЗАНІ реагувати так само, як і на заяви громадян
України про скоєні злочини. Гадаєте,
наша прокуратура бодай раз відреагувала хоча би на одну-однісіньку публікацію?
Дзуськи! Можливо, “мовчання прокурорських ягнят” і є такою собі формою
збереження таємниці слідства? Воно би, може, так і було, але вся біда в тому,
що жодного слідства не було, немає й не буде. Інакше публікації з прізвищами
прокурорів, які вимагають у громадян хабарі, не поповнювалися б новими
фігурантами у прокурорських мундирах.

Дивно пролунали і деякі коментарі закарпатського
начальника УМВС України у Закарпатській області полковника Кононенка, які він
дав нашій пресі минулого тижня з приводу силового конфлікту між мешканцями села
Драгово та правоохоронцями. Мовляв, чому ніхто з громадян не написав заяви про
вимагання міліціонерами хабарів? Чому не зверталися до прокуратури? Та в тому
то й біда, пане полковнику, що громадяни пишуть заяви про хабарі, а прокуратура
грає у “три мавпи: “Нічого не бачу. Нічого не чую. Нічого не
скажу”. Окрім того, як можуть люди скаржитись прокуратурі на вимагання у
них хабарів, якщо ці люди чудово знають, що прокурорські “перевертні”
вимагають “на лапу” не менше, а навіть більше за міліцейських
“налапників”. А якщо десь і стається покарання “мздоїмців”,
то навіть не дуже глибоке дослідження свідчить: то мукачівська братва руками
“своїх хлопців” у правоохоронних структурах усуває непоступливих
конкурентів, або окремих чесних служивих, які плентаються у братви під ногами, заважаючи грабувати зубожілих
горян. Звісно, полковник Кононенко правий заявляючи, що нападати на міліцію і
перевертати службові машини догори колесами – протизаконно і небезпечно
(міліція ж відповість на образу!). Але пан полковник не знає, мабуть, що таких
випадків силової сутички закарпатських селян з офіцерами правоохоронних
структур донині на Закарпатті НІКОЛИ НЕ БУЛО! “Бунт” у Драгові –
перший, але, боюсь, не останній. Адже керівництву міліції (прокуратури, СБУ,
суду, податкової, митниці і т.д.) потрібно, перш за все, не сердито сваритися
на людей, доведених безправ’ям до відчаю, а навести порядок у своїх власних
підрозділах. Адже хамство, здирництво, самоуправство і відверта
“змичка” з бандитами стали у наших
“силовиків” таким же звичайним явищем, як наради по
понеділках. Це не люди “знахабніли” і почали бити міліцію, а
злочинний владний режим, якому і служить нині міліція, довели спокійних і
завжди законослухняних закарпатців до крайньої межі зневіри і відчаю. До межі,
за якою – стихійний бунт, про який ще Олександр Пушкін писав:
“бессмысленный и беспощадный”. І не варто було б міліцейському
керівництву досить легковажно погрожувати закарпатцям застосуванням
вогнепальної зброї. Це – не дуже далекоглядна заява. Хіба ж не міліцейська
хроніка свідчить, що у населення краю на руках знаходиться чимало
“стволів” – зареєстрованих і таких, які були приховані “про всяк
випадок”. Треба ж знати історію краю, чиїми стежками, шляхами і селами аж
занадто часто бігали різні влади, “вожді” та вояки… Про
організовані злочинні угруповання, яких в нашій області, на жаль, також є
чимало, не варто навіть і говорити: бандити озброєні не гірше, а іноді навіть і
краще за наші “внутрішні органи”. Отож, не дай, Боже, довести
ситуацію до стрільби! Біда тоді не мине вже нікого: ні правих, ні винуватих. А
ситуація в Драгові стала сигналом до того, що чаша терпіння народу – вичерпана,
і далі не можна випробовувати його – народне, терпіння. Воно ось-ось може
урватись…

Микола Фаріон,

Центр
журналістських досліджень

admin