Валентин Ганул: «Кожен вид раку має свою причину…»

— Валентине Леонідовичу, який вид раку є найпоширенішим в Україні в загальній структурі ракових захворювань?

— Загалом найпоширенішим є рак легенів. У чоловіків він на першому
місці, у жінок десь на четвертому. Захворювання дуже тяжке, оскільки
тільки радикальна операція може вилікувати хворого. Жодні інші методи
не дають виліковування. Якби добре проводилася рання діагностика, то у
20 % захворілих можна було би провести оперативне втручання, що
врятувало б їм життя. Та оскільки ситуація з ранньою діагностикою зараз
погіршилася, то радикальна операція проводиться тільки 10 % захворілих.
А в переважної більшості хворих лікарі констатують запущені стадії
хвороби, тому із загального числа хворих десь 20 % виліковуються. Це
дуже тривожні сигнали.

— Що ж потрібно зробити для покращення й більшого поширення ранньої діагностики?

— Проблема в тому, що дуже довго ця хвороба ніяк не проявляється. Аж
доти, поки пухлина кудись не проростає. Відтак з’являються криваві
відхаркування — а це вже класифікується як занедбаний стан.

— А хіба флюорографія не може виявити рак на ранній стадії? Адже всіх
нас закликають регулярно проходити рентген легенів, аби попередити
захворювання.

— Річ у тім, що рак легенів буває центральний і периферичний. І
флюорографія може виявити лише периферичний його вид. Якщо на
рентгенівському знімку видно якесь затемнення, то потрібно пройти
додаткове обстеження. А центральний рак може виявити лише бронхоскопія.
На жаль, сучасних бронхоскопів є один-два приблизно на мільйон чоловік.
Переважно вони є лише в онко- та тубдиспансерах, та й то не значить, що
всі вони працюють. Так що проблему ранньої діагностики потрібно
вирішувати на державному рівні: виділяти лікарням гроші на придбання
сучасної техніки.

— Очолюване вами відділення ще 20 років тому стало широко відомим
завдяки новим можливостям лікування раку стравоходу. В чому полягав
секрет нових лікувальних методів?

— Секрет полягав у незвичайній технології накладання швів при
відтворенні стравохідної трубки. А загалом стосовно питань раку
стравоходу — вони залишаються дуже складними. Важкість захворювання
зумовлена передусім тим, що швидко виникає порушення прохідності їжі.
Цей стресовий синдром буквально нокаутує людину, і якщо своєчасно не
зроблено операцію, вона вмирає від голоду. У світі щорічно рак
стравоходу діагностується приблизно у півмільйона людей. У загальній
онкостатистиці цифра не така вже й велика, однак хворому від цього не
легше. Ми розпочали боротьбу з такими пухлинами в 1967 році. У періоді
становлення важких методів застосовували багатоетапні пластичні
операції, що тривали 9 — 12 місяців, а то й довше. Уявіть собі цей
важкий процес. Частота післяопераційних ускладнень сягала 50 %, та все
ж іншого виходу не було. На другому етапі в клініці було запропоновано
оригінальну методику формування стравохідно-шлункового анастомозу, що
зменшила багатоетапність хірургічного лікування. Частота
післяопераційних ускладнень знизилася до 34 %, а смертність майже
вдвічі. І, нарешті, в 1985 році ми повністю відмовилися від
багатоетапних втручань. Технологія відтворення стравоходу, що у кілька
разів знизила рівень ускладнень, полягала в роздільному накладанні
механічних швів на слизові оболонки органів, що з’єднуються, і
поступово стала в інституті стандартом.

— Такі технології — насправді хірургічне мистецтво. А чи існують якісь способи і шляхи запобігання нещастю?

— Я би сформулював запитання по-іншому — хто входить до груп вираженого
ризику? Особи, які систематично вживають міцні спиртні напої,
насамперед самогон, а також інтенсивні курці, що надають перевагу
темним сортам тютюну. Ви можете навести контраргументи: щоденно п’ють і
курять мільйони, а хворіють на рак стравоходу одиниці. Але ось,
скажімо, у Нормандії, на півночі Франції, є звичай щоденно пити
«ремарківський» кальвадос, причому гарячий, а на півдні віддають
перевагу виноградному вину. І тут випадків раку стравоходу порівняно з
північними районами країни набагато менше. Ризик, безсумнівно, підвищує
гаряча їжа з дня у день. Як, проте, й чай, який щойно кипів.

— Що можете сказати про кваліфіка­цію українських лі­­-

карів-онкологів і який рейтинг має Закарпатський онко­диспансер серед інших подібних закладів?

— Знаєте, мене дуже здивувала, і неприємно, одна річ. С
емінар, на який
я приїхав (14—15 травня відбувався в Ужгороді. —Авт.), проходить на
дуже хорошому рівні. Однак чомусь серед присутніх майже нема
працівників Закарпатського онкодиспансе­ру, не враховуючи, звичайно,
організатора семінару Євгена Готька, який є обласним онкологом, та ще
двох-трьох лікарів. Нема і головного лікаря. Що, закарпатські онкологи
все знають і їм це нецікаво й непотрібно? Та нічого вони не знають,
знати все неможливо, а вчитися ніколи не пізно.

А загалом усі лікарі-онкологи проходять атестацію, відтак от­римують
відповідні категорії. В цьому сенсі інститут наш, який тепер
називається Національним інститутом раку, наразі займається
онкологічною системою всієї України. Тобто щотижня група інституту
перевіряє онкологічну службу в кожній області. Таке колись
практикувалося в Радянському Союзі, потім занедбалося і ось тепер
відроджується. Бо для того, щоб онкологія вийшла на попередній рівень,
треба все відновити. Відтак у нас налагодився тісніший зв’язок з
обласними онкодиспансерами, ми знаємо, які проблеми існують на місцях.

А як виглядає Закарпатський онкодиспансер на всеукраїнському рівні, ми
поки сказати не можемо. Один головний онколог небагато чого може
зробити. Може, робота в диспансері поставлена й добре, так це виявиться
під час роботи комісії в онкодиспансері, запланованої на наступний рік.
Тому сказати наперед, що і як, не можу.

— Чи проблематично потрапити на лікування в Національний інститут раку?

— До інституту приймають пацієнтів і без направлень обласних чи
районних лікарень. Можна просто звернутися в реєстратуру й записатися
на прийом до потрібного спеціаліста. Двері відчинені для всіх. Однак це
не так уже й добре з тої точки зору, що хворі приходять без потрібних
результатів аналізів, бо дуже часто виявляється, що хвороба в них у
дуже запущеному стані. Отже, за місцем проживання до лікарів вони не
зверталися.

— Останнім часом поширилися версії грибкового чи паразитарного
походження раку. На вашу думку, наскільки вони обгрунтовані й чи можна
їм довіряти?

— Річ у тім, що у виникненні такого захворювання, як рак, нема одної
причини. Рак легенів має одну причину, рак нижньої губи — іншу, рак
шийки матки — ще іншу причину і так далі. Тож стверджувати, що рак
загалом має, приміром, грибкове походження, не можна.

А щодо вірусів, то вже доведено, що рак шийки матки викликається
вірусом папіломи. Уже навіть є вакцина від цього вірусу, та оскільки
вона дуже дорога, у нас її нема. Можливо, через якийсь час виробництво
цієї вакцини налагодиться й вона стане доступною багатьом. Відомо
також, що причиною раку молочної залоз та яєчника є порушення
гормонального фону. А те, що зараз розвелося багато всяких цілителів,
котрі лікують всім чим завгодно — сечею, ветеринарними вакцинами тощо,
дуже погано. Тільки калом у нас ще не лікують…

Загалом, теорій, які намагаються пояснити природу цієї хвороби,
справді, дуже багато. На мій погляд, причина раку поліетиологічна,
тобто на його виникнення впливає багато факторів. Скажімо, рак легенів
найчастіше виникає у тих, хто курить. На рак шлунка великий вплив має
харчування. Візьмімо, для прикладу, США. Нині там майже не фіксують
цієї хвороби. Кажуть, що американці досягли цього тим, що ретельно
слідкували за режимом харчування. Вважається, якщо людина щодня з’їдає
5—7 різних видів фруктів, то рак шлунка їй не загрожує.

— Ви займаєтеся онкологічними захворюваннями з 1954 року. Які зміни відбулися в онкології за ці роки?

— Загалом 55 років — це невеликий термін для науки. Але зміни відбулися
колосальні. Нічого ж не стоїть на місці, все в світі розвивається.
Звісно, або в один, або в інший бік… За ці десятиліття в онкології по
краплині збиралися кращі результати лікування, набагато точнішою стала
діагностика. Я сказав би, те, що було півстоліття тому, і те, що маємо
нині — небо і земля. Скажімо, п’ятдесят років тому при раку молочної
залози застосовувалася променева терапія, від чого сильно набрякала
рука. Тож вихід був один — лікарі розтинали грудну клітку, видаляли
лімфовузли за грудиною. Зараз таке не робиться. Тоді не було
хіміотерапії. Звісно, ніхто не здогадувався, як впливатимуть ці ліки на
ендокринну систему. Інакша картина з раком шлунка. І тоді, й тепер —
приблизно така ж кількість операцій, майже однакові результати.
Виявилося, що на рак шлунка хіміотерапевтичні засоби діють гірше. Проте
з’ясувалося, що рак
верхньої частини шлунка, який поширюється на
стравохід, зараз досить успішно лікується — і оперативно, і з
доповненням хіміотерапії та опромінення. А от рак легенів в ті часи на
ранніх стадіях виявляли частіше, ніж тепер. Річ у тім, що після
Чорнобильської катастрофи стали боятися зайвого рентгенівського
опромінення, були відмінені профогляди. Результат вийшов невтішний:
кількість захворювань на рак легенів зросла в 10 разів.

— А чи з’явилися якісь нові види раку?

— Ні, річ не в тім, що з’явилися нові види раку. Наука йде хорошими
темпами і з’явилися нові види обстежень. Можна відрізнити більш
злоякісні форми раку, менш злоякісні.

Зараз конкретно можна визначити форму раку. А нових видів нема, органів
у людини більше не з’явилося. Та й рак — це не грип, де виникають
дедалі нові штами.

— До речі, про грип. Не встигли ще відійти від пташиного, як зараз весь
світ стурбований поширенням свинячого грипу. Як ви до цього ставитеся?

— Насторожено. Не можна халатно ставитися ні до чого. Знаходили ж
загиблих птахів. Звичайно, можна зрозуміти горе тих людей, у котрих
знищили домашню птицю. Я не схильний впадати у паніку, однак і
пильність не завадить. До того ж тут є ще й такий нюанс. Не секрет, що
багатьом фармакологічним фірмам вигідно, коли з’являється якийсь новий
вірус. Значить, потрібен ретровірусний препарат, який починають
розробляти і який принесе прибуток…

***

Доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАНУ і АМНУ. Голова науково-практичного товариства онкологів України.

Народився 1 січня 1931 р. у Полтаві. У 1954 р. закінчив Харківський
медичний інститут, лікувальний факультет. Кандидатська дисертація
«Діагностика і лікування раку легень». Докторська дисертація
«Комбіноване лікування раку стравоходу і кардіо-езофагіального раку».

У 1954—1958 рр. — лікар Київського обласного онкодиспансеру.

У 1958—1959 рр. — працівник клініки торакальної хірургії Київського інституту туберкульозу.

У 1959—1971 рр. — асистент, доцент Київського інституту вдосконалення
лікарів. З 1971 р. — завідувач торакального відділення, з 1975 р. —
заступник директора з наукової роботи, у 1986—1990 рр. — директор
Київського науково-дослідного рентгенорадіологічного та онкологічного
інституту.

Нагороджений орденом Дружби народів. Автор, співавтор близько 170 наукових праць, 4 монографій.

admin