І, як на духу,
зізнаюся вам: я був такий вражений! Бо в цій примітній промові що не фраза,
то… Втім, навіщо переказувати те, що переказати неможливо – судіть самі. Як
вам, наприклад, ось таке: “Разом з
тим, що було вже зроблене в плані формування національного конституційного
поля, ми повинні зробити наступний важливий крок. Ми повинні мати таку
Конституцію, яка б нам навіки гарантувала демократію, свободу, щоб над нами не
висіли ризики тоталітарної моделі”. Не знаю, як у вас, а у мене після
прочитання цих слів просто голова колом пішла! Стільки питань виникло! Правда,
не з приводу Конституції, а з приводу самого Ющенка.
Наприклад, чи читав
він взагалі нашу чинну Конституцію? А якщо так, то де ж він угледів у ній ризик
цієї самої, як її… “тоталітарної моделі”? Я сам в цьому не дуже
розбираюся, але запитав у свого знайомого… як його? Політолога! А він мені відповів:
“Можливо, нині чинний Основний закон і має недоліки, але винятково в плані
організації функціонування влади і взаємодії її гілок. Але що стосується
прописаних норм демократії і свободи, то кращу Конституцію у всьому світі ще
пошукати! Цей факт давно визнаний експертами з різних країн. Інша справа, що
багато конституційних норм у нас існує тільки на папері – але ж цього зміною
Конституції не зміниш, хоч щодня нову приймай! Тут треба вирішувати проблему
забезпечення виконання норм Основного закону”.
У як! Але повернемося
до Андрійовича. Знаєте, що він ще сказав? “Боротьба
за створення європейської Конституції в Україні триває. Вона сьогодні як ніколи
актуальна”, – відзначив глава держави”. Це мене сильно здивувало.
І де ж він цю боротьбу побачив? І хто з ким бореться? А хто перемагає? Хоч би одним оком поглянути. Цікаво ж,
напевно!
І знову-таки – чому
європейська, а не українська? Я звичайно, як Віктор Андрійович шанобливо нас
називає, українець маленький. Але все таки мені здається, що раз ми в Україні
живемо, то і Конституція у нас повинна бути українська, хіба ні? А мій знайомий
політолог із цього приводу сказав таке: “Можливо, Ющенко має на увазі той
законопроект, який він хоче протягнути до свого неминучого відходу з
президентського поста, щоб зберегти хоч якийсь свій вплив. Але ж і за нього
ніхто зараз не бореться. Венеціанська комісія внесла до нього масу зауважень, у
депутатів їх ще більше, але ніхто цим питанням зараз не займається, і
найближчим часом не збирається. Зараз є важливіші речі, за які потрібно
боротися. І взагалі, для ухвалення Конституції потрібно не боротися, а, як
справедливо зауважив один із найбільш шановних європейських лідерів,
екс-президент Польщі Олександр Квасневський, працювати років отак п’ять”.
Я, зізнатися, з цих
мудрованих слів зрозумів одне: не має рації Андрійович щодо Конституції. А тут
далі прочитав – і ахнув! Та і як тут не ахнути: президент рідну Неньку-Україну
почав плутати з… Римом! На вірите? То читайте самі!
“Кажучи про
спроби змінити Конституцію, які мали місце три тижні тому, В.Ющенко вказав, що
ініціатори таких змін намагалися “через
переворот, через путч зробити ревізію Конституції, і поза законом, поза
Конституцією встановити тріумвірат, який би правив цим Римом і не п’ять, і не
десять років”. Ну, тут якраз
все зрозуміло. Їздив Андрійович нещодавно до римського Папи, сподобалося йому
стародавнє місто, і захотілося йому стати, як його стародавні правителі. Як
висловлюється мій знайомий політолог, “тираном Калігулою, здатним не те що
Вірі Іванівні, а навіть коню своєму депутатський мандат забезпечити”. А
потім Андрійович і обмовився, видавши бажане за дійсне, а його свита виправити
побоялася.
Але далі я таке
прочитав, що як говорить мій знайомий політолог, “навіть в
бранденбугрсзькі ворота не лізе”:
“В.Ющенко відзначив, що ініціатива конституційних змін до
проведення виборів Президента дозволить уникнути помилок 2004 року, коли “між рядками молоком дуже старанно
виписувалося, для кого ця Конституція”. “Цей процес був
цинічним”, – зазначив Віктор Ющенко”.
Тут навіт
ь мій
знайомий політолог відмовився пояснювати. Сказав : “Я таке не коментую, це
до Фрейда. Тільки він пояснити може”. А як же, знаю, чув я про таку
людину. Тільки не розумію, чим би він міг допомогти : він же політичних заяв не
читав, а все більше людей про сни розпитувати любив. І не у нас, а десь за
кордоном.
Ну, Фрейда я так і
не знайшов. Але інший мій знайомий – лікар відповідного профілю, якому я
розповів про свою тривогу за Андрійовича і дав почитати ці цитати, сказав, що
хвилююся я дарма. “Для мене, – каже, – тут нічого дивовижного немає. Коли
людина в стресі, вона і не такого може нагородити. Тому що довгий стрес не дає
людині адекватно мислити. Його розумовий апарат починає давати збої. На зміну
логічним висновкам приходять випадкові асоціативні ланцюжки. У такому стані,
коли розум спить, можливо все – і ліс, що говорить, і дракони в рожевих
шароварах, і навіть кролик-президент. А “Конституція, цинічно написана
молоком”, у порівнянні з цим і зовсім нісенітниця. Отже треба не
переживати, а трохи менше такі промови слухати. Щоб самому не заразитися”.
Зрозуміло. Але мене
все турбує – як же Андрійовичу допомогти? Адже він для нас, маленьких
українців, стільки всього зробив!
“А лікування
від цього тільки одне, – сказав мій знайомий доктор. – Прибрати джерело стресу треба”. Ну, далі можна і
без доктора все зрозуміти. Джерело стресу для Андрійовича – це його робота.
Президентські, так би мовити, повноваження безжально пожирають його нервові
клітини і тут уже ні бджоли, ні баби трипільські допомогти не можуть. “Але
самому йому не справитися, – сказав
доктор. – Часто людина сама зі стресу вийти не може, тому як не усвідомлює, що
в ньому перебуває”. Ось воно що! А я-то все думаю: “Чого це
Андрійович так на другий термін прагне, хоча не на користь воно ні йому, ні
людям?”
Отже врятувати його
можемо тільки ми, вдячний народ. Головне – не дати йому на другий термін
залишитися. Бо пропаде Андрійович! Що цікаво, тут і політолог, і доктор мені
одне і те ж сказали: “В Україні президентом бути тільки жінка може, тому
як вона від природи міцніша і витриваліша. І більш стійка до стресу. Їй молоко
в Конституції ввижатися не буде”. І ще красиво так сказали: “А до
Ющенка потрібно проявити акт гуманітарного милосердя”.
Мені ці слова так
сподобалися! Я прямо так в календар і записав: “17 січня 2010 року.
Сходити на виборчу ділянку і проявити акт гуманітарного милосердя”.
Врятуємо Андрійовича!
