Ужгородських хлопчиків, котрих тримали на прив’язі власні батьки, виписали з лікарні

Начальник міської служби у справах дітей Сергій Просяник постійно бачить хворих і занедбаних батьками дітей під час подібних рейдів. Про кожного з них можна знімати сльозливі телевізійні сюжети, адже живуть такі малята в непростих матеріальних і психологічних умовах, а від найрідніших людей часто отримують не ласку й піклування, а сухий хліб і п’яні сварки. Лише за 2 останні місяці в місті від неналежного догляду загинуло 3 дітей (одна ромська дитина померла внаслідок пожежі, двоє захлинулося блювотинням), тож відповідні служби роблять усе можливе, аби виявити батьків, котрі не здатні забезпечити своїм дітям повноцінний догляд і виховання.

Історія ужгородських хлопчиків набула надзвичайного розголосу через те, що, окрім типових для таких “важких” родин безладу й антисанітарії в помешканні, учасники нещодавнього рейду побачили дітей, котрих тримали на прив’язі, як домашню худобу. Подібного випадку на пам’яті перевіряючих ще не було, тому розповісти цю історію запропонували журналістам — аби зайвий раз нагадати всім батькам, що за життя й здоров’я своїх дітей вони несуть відповідальність перед законом. Іванка й Володю їхня мати народила одного дня 2005 року. Медики подейкують, що навіть до пологового будинку жінка приїхала напідпитку, про що свідчить відповідний запис у медичній картці, але підтвердити схильність К. до зловживання алкоголем служба у справах дітей не змогла.

Того дня, коли до брудного і темного помешкання цієї родини навідалися учасники рейду, батьків не було вдома, а за дітьми наглядала 82-літня власниця орендованого сім’єю приміщення. Сусіди розповіли, що батьки йдуть на роботу рано-вранці, додому ж повертаються пізно ввечері. Для того, аби хлопчики не завдавали клопоту хазяйці або раптом не втекли з дому, їх регулярно прив’язували мотузкою до дитячого ліжечка — таким чином вони майже ніколи не виходили на вулицю і не мали контакту з людьми. Дільничний педіатр час від часу відвідувала дітей і навіть звертала увагу на мотузки, але батьки виправдовувалися, що це забавка, з якою граються малюки. Прив’язаними хлопчиків медики ніколи не бачили, але того дня таки піймали батьків на протиправному до них ставленні. Дітей, котрі у свої майже повні 4 роки навіть не знають власних імен, було вирішено терміново госпіталізувати до дитячої лікарні, тим більше, що в них виявили застуду. Власне, форма хвороби була легкою і цілком піддавалася амбулаторному лікуванню, але медики хотіли пересвідчитися, що в малят немає інших проблем зі здоров’ям. Тим часом, додому повернулася їхня мама, котра не тільки не заперечувала факту прив’язування хлопчиків, а ще й намагалася пояснити, що робила це тільки задля їхнього ж добра і безпеки. Учасники рейду роз’яснили горе-матері, що таке поводження з дітьми не лише аморальне, а ще й протиправне, тож на неї чекають серйозні проблеми із законом. Слід зазначити, що ці слова, схоже, справили на батьків сильне враження, адже вони не лише не опиралися тому, аби діток доправили до лікарні, а ще й не залишали їх у палаті ані на хвилину.

Досвідчений педіатр міської клінічної лікарні Магдалина Химинець-Неймет розповідає, що Іванко й Володя першого дня госпіталізації поводились як дикі звірята. Їхній батько просто не встигав витягати їх із шафок і тумбочок, куди дітки постійно ховалися від простору, до якого просто не звикли. Воно й не дивно, адже майже все своє життя вони жили в темній кімнатці, більше схожій на клітку, ніж на приміщення, де виховуються малі діти. Коли ж хлопчики зрозуміли, що в лікарні не страшно і їм не будуть робити боляче, в них з’явилася небачена дитяча цікавість до всього. В медиків складалося враження, що лише тут діти почали пізнавати навколишній світ, оскільки вони не могли нарадуватися вигляду з вікна, постійно гладили лікарів по обличчю, волоссю, відкривали для себе, якими є на дотик геть усі предмети, що знаходилися в палаті. На жаль, медики з’ясували: малята не зовсім здорові. Офіційно їхня вада називається затримкою психомоторного розвитку, а виявляється вона в тому, що Іван та Володя у свої 4 і 3 роки зовсім не розмовляють, не можуть відповісти на просте навіть для 1,5-річних малят запитання “Як каже собачка (курочка, киця тощо)?”, не вміють елементарно доглядати за собою: вмиватися, причісуватися, одягатися. Було зрозуміло, що хлопчики ніколи не отримували потрібних їм уваги й ласки, адже вони постійно просилися на руки навіть до незнайомих лікарів і дуже тішилися, що ті їх покірно носять і пропонують погратися. Власне, грат
ися Іванко й Володя також зовсім не вміли. Коли медики запитали в батьків, чи купували вони бодай одного разу своїм дітям хоч якусь іграшку, ті відповіли, що якраз нещодавно подарували їм дві маленькі машинки, які були успішно зламані за півгодини гри. Ну для чого – дивувалися батьки – купувати іграшки, якщо малюки не граються, а лише кидаються ними? Медиків ця відповідь просто вразила, вони навіть не знали, як пояснити таким батькам, що для того, аби дитина вміла катати іграшкову машинку, їй слід показати, як це робиться, не кажучи вже про те, що хлопчикам варто спершу продемонструвати на прогулянці справжній автомобіль, а не тримати їх на прив’язі без жодних розваг.

Ситуація могла б не мати таких наслідків, якби батьки подбали про те, аби вчасно влаштувати дітей до садочка, де б їх добре годували, виводили гуляти, займалися їхнім усебічним розвитком. Батько спершу заперечував таку можливість, мовляв, вони з дружиною рано йдуть з дому й пізно повертаються, тому забирати малюків із садка щовечора не мають можливості. Але його переконали, що слід було подбати про цілодобовий садочок і не мати тепер проблем із законом. А проблеми подружжя К. таки матиме, оскільки спеціальна медико-педагогічна комісія вирішила: до затримки психомоторного розвитку хлопчиків призвела саме недбалість їхніх батьків, а це значить, що проти них буде порушено кримінальну справу, результатом якої може стати позбавлення батьківських прав або й ув’язнення одного з батьків строком до 7 років.

Начальник міської служби у справах дітей Сергій Просяник розповів, що подружжя К. попередили: для того, аби звести до мінімуму заслужене покарання, їм варто подбати про кілька пунктів — переїхати до чистішого і просторішого приміщення, влаштувати дітей до садка, ну і, звісно, більше часу приділяти їхньому фізичному і психологічному здоров’ю. Медики кажуть, що за сприятливих умов Іванко і Володя поступово зможуть наздогнати своїх однолітків, але для цього потрібно багато і наполегливо працювати. За їхніми словами, хлопчики вбирають нову інформацію, як губка, але надто вже багато вони пропустили, сидячи на прив’язі у своїй темній клітці. За даними міської служби у справах дітей, родина К. прислухалася до порад посадовців і переїхала до села Дубриничі Перечинського району, де проживають їхні рідні. Власне, цей вчинок аж ніяк не позбавить їх від відповідальності за скоєне. Сергій Просяник каже, що всі папери стосовно цієї справи передасть у відповідні служби Перечинського району, аби за подальшою долею хлопчиків стежили за місцем їхнього проживання.

Натомість міська служба у справах дітей, знову ж таки завдяки інформації дільничних педіатрів, натрапила в Ужгороді на ще одну неблагополучну родину. В однокімнатній квартирі по вул. Белінського ромські батьки, які ніде не працюють, виховують 4 дітей: 14, 6, 3 та 1 року. Медики й правоохоронці мають претензії до утримання кожного з цих неповнолітніх. До прикладу, старша донька подружжя у свої 14 років учиться лише в 4 класі, та й то відвідує заняття всього кілька тижнів на рік. Батько дівчинки каже, що не примушує її ходити до школи, оскільки вона закохалася і збирається заміж. Натомість представники владних структур нагадали йому, що виходити заміж вона ще не має права, а от учитися зобов’язана, інакше її заберуть до школи-інтернату (куди раніше вже доправили кількох інших дітей цього подружжя). Загалом усі діти в цій родині були хворі на бронхіт, але найбільше занепокоєння лікарів викликав найменший, 1-річний хлопчик, у котрого виявили гострий обструктивний бронхіт, правобічну пневмонію, стан після важкого ураження центральної нервової системи, гіпоксично-ішемічного генезу, ВШК II ступеня та крововиливи в наднирники. Знаючи такий діагноз дитини, її батьки й не думали реагувати на направлення лікарів для негайної госпіталізації. Під час рейду медики мусили мало не силоміць забирати хлопчика до міської клінічної лікарні. Їм удалося це зробити лише тоді, коли працівники міліції доправили до відділку агресивно налаштованого голову родини. На нього склали адміністративний протокол за неналежний догляд за неповнолітніми дітьми і в переконливій формі провели бесіду, під час якої роз’яснили, як слід правильно доглядати за малятами.

Сергій Просяник пообіцяв, що це далеко не останній виїзд медиків, правоохоронців та міської служби у справах дітей у пошуках батьків, котрі дозволяють собі знущатися з дітей і жити за їхній рахунок. Не полишать учасники подальших рейдів і тих батьків, яких уже раз пійм
али на незадовільних умовах догляду та виховання малюків, адже діти мають бути найдорожчим скарбом своїх батьків, який треба берегти, а не гнобити.

Тетяна Літераті, “Ужгород”

admin