У міліції – "бузина", бо в Києві – "дядько"?

“Хто з нас робить ідіотів?” – такий
матеріал був опублікований на сайті clipnews.info 15 квітня.
Йшлося у ньому про події, що мали місце в Ужгороді двома днями раніше, 13
квітня, у скверику на розі вул. Фединця та пл. Корятовича. Хто хоче – може
перечитати. Але особливо радимо переглянути відеоматеріал, який до цього
матеріалу прікріплений. У ньому – документальні кадри зі словами начальника
Ужгородського МУ ГУМВС України в Закарпатській області підполковника міліції
Шимоняка В.В. та нібито матері нібито потерпілого хлопця. Слова
“нібито” в обох випадках вжито невипадково, і ми до цього ще
повернемося.

Підполковник міліції Шимоняк В.В. сказав тоді
наступне: “У нас є відведений законом термін, 10 днів. Значить, ми на
протязі цих десятьох днів з’ясуємо всі обставини, про що вас додатково повідомимо…”

Відведені законом 10 днів завершилися вчора,
23 квітня. Журналістів на нову прес-конференцію не скликали, нічого
“додатково” не повідомляли, не було жодної інформації і на офіційному
сайті ГУМВС України в Закарпатській області. Натомість – на сайті ua-reporter.com з’явилося
таке:

“Начальнику
Ужгородского МУ ГУМВС Украины

в
Закарпатской области

подполковнику
милиции Шимоняку В.В.

Заявление

Прошу
Вас принять мое заявление и соответственно среагировать.

Сидорец
П.П., жительница г.Ужгорода (ул. Минайская 38/80, к. 406)…”

Згідно із заявою, у той загадковий вечір саме
ця жінка “…созвонилась со своим сыном Циганком Ростиславом (1989 г.р.) и
договорилась о встрече на площади Корятовича, где и ожидала его на остановке
6-го маршрутного такси…”

Тим журналістам, які розмовляли з матір’ю
“потерпілого” попід стінами Ужгородського міськуправління міліції,
вона представлялася Галиною Петрівною. Та й прізвище “Сидорец” щось
не дуже схоже на “Циганок”. Навіть взагалі не схоже…

Ця ж жіночка з відеокліпу декілька разів
повторила на камери журналістів: “Ніякого пістолета я не бачила…”

Читаємо у “репортерівській заяві”:
“Поскольку сына продолжали бить головою об землю, я стала на колени и
увидела под машиной пистолет. Я слышала реальные угрозы в сторону моего ребенка,
видела очень агрессивно настроенных людей. Я схватила пистолет, боясь, что его
пустят в действие…”

Дослівно цитуємо підполковника Шимоняка В.В.:
“Вилучений від хулігана пристрій – це пристрій пневматичної дії
“Байкал”, який…”

Тобто, жіночка “не бачила” пістолет,
але схопила його (із заплющеними очима, чи що?), а потім невідомо з яких
спонукань підсунула цей “пристрій” своєму сину Ростиславу, у котрого
цей “Байкал” і вилучила наша славна міліція…

Журналістам жіночка розповідала, що сиділа і
бачила, як її син йшов через площу і нікого не чіпав. У заяві: “Сын
сообщил мне, чт
о он идет мне навстречу со стороны магазина “Вопак”,
который находится около Перечинского вокзала. Я стояла и высматривала его.
Никакого беспорядка или “потасовки” между моим сыном и кем-либо из
посторонних я не видела, хотя вся строительная площадка мною просматривалась…”

Сидячи на лавці можна бачити сина, котрий
пересікає площу Корятовича. Стоячи біля лавки, можна бачити сина, який йде з
боку магазину “Вопак”, пересікаючи будмайданчик. Але для того, щоб
зробити це одночасно, треба мати дві пари очей (спереду і ззаду) та двох
ідентичних синів, що одночасно підходять з двох різних боків…

Ледь не плачучи, жіночка розказувала, як
нещадно крутили руки її синочку здоровані, що були з мером. У заяві: “Подбежали
двое молодых ребят в черных камуфляжах – охранники. Они подняли сына и
фактически заслонили его собой от нависших мужчин… Потом я просила их, чтобы
они перестали выкручивать Ростиславу руки…”

Багато чого “цікавого” можна
знайти, якщо співставити записане на відео з написаним на папері (себто – на
“Репортері”). Після чого сам по собі напрошується висновок: логіка та
послідовність тут і близько не ходили. Між тим, ці два поняття, логіка та
послідовність, є невід’ємними частинами будь-якої правдивої розповіді. І
навпаки: абсурдність та непослідовність – невід’ємні частини будь-якої брехні.

Але коли брешеш сусіду, колезі, знайомому –
це вчинок негідний, але й некарний. Коли ж говориш неправду правоохоронним
органам, тим паче – щодо офіційних державних мужів (до числа яких безумовно
відноситься законно обраний Ужгородський міський голова Сергій Ратушняк), то це
вже називається зовсім іншими словами. І тут доречно буде навести згадані на
початку статті Кримінального кодексу України:

“Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення
про вчинення злочину

1.
Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання
про вчинення злочину –

карається
виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести
місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на
строк до двох років.

2.
Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому
злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з
корисливих мотивів, –

караються
обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той
самий строк.

Стаття 384.
Завідомо неправдиве показання

1.
Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий
висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або
проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією
Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад,
зроблений перекладачем у таких самих випадках, –

караються
виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести
місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2.
Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині,
або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з
корисливих мотивів, –

караються
виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до
п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років”.

…Якщо у першому акті вистави на сцені
висить рушниця, то наприкінці вона має стрелити. Якщо у заголовку згадані
“бузина” і “дядько”, то наприкінці ці слова мають бути
роз’яснені.

Втім, “у міліції – бузина”,
гадається, вже роз’яснень не потребує.

А щодо “дядька”… Нікого не звинувачуючи і нікого конкретного
не маючи на увазі, зазначимо: “натискати” на будь-які місцеві структури,
включаючи правоохоронні, можуть тільки дуж-ж-же “поважні” дядьки. І
де б ці дядьки не народилися, хоч би й у якомусь селі, скажімо – Мукачівського
району, але працювати вони обов’язково мусять на дуж-ж-же “поважній”
посаді у Києві…

Віктор Копанець

admin