ШКУРАТОК НА ВОГНІ

Нинішня тональність спілкування політиків
говорить про те, що передвиборча кампанія в Україні вже розпочалася. Вищі
посадові особи держави, ніби перепилі пожильці на комунальній кухні, не
соромлячись, привселюдно з’ясовують стосунки, кидаючи один одному обвинувачення
у зраді, у продажі інтересів і зумисному розвалі країни, інших численних
«злодійствах», кожне з котрих, якщо розібратися, тягне принаймні на декілька
статей Кримінального кодексу…

Найнеприємніше, що у свої передвиборчі ігрища
політики вплутують і місцеву владу. З одного боку, це відволікає мерів від
вирішення господарських питань. З іншого боку, очевидно, що центральна влада
цілеспрямовано компрометує перед населенням відповідних регіонів органи
місцевої влади, аби перекласти на їхні плечі свої економічні прорахунки…

Авторство щодо двох наведених вище абзаців
собі не приписую. Це видрукував інший журналіст (Тарас Ткачук), в іншій газеті
(«Факти» за минулу середу), та й про іншого мера (київського) у публікації
йдеться. Але не можна не помітити разючої схожості ситуацій: у столиці
президент пише на мера «теліги» до Генпрокуратури, наш губернатор – пише до
прокуратури обласної^ глава держави зупиняє розпорядження Київської мерії
своїми указами, глава нашої ОДА – гальмує рішення Ужгородської міськради через
підконтрольні облуправління та інші «контрольовані» обласні структури. Аналогій
можна навести і більше, та чи варто? Тенденція і так зрозуміла.

Останній у часі (от якби взагалі…) напад на
Сергія Ратушняка та очолювану ним міськраду пов’язаний з виділенням ужгородцям
земельних ділянок на приаеродромній території. Що ж, ситуація варта уваги,
причому – відразу декілька аспектів спонукають до глибоких роздумів.

1.
Аспект загальний. Відкриваємо довідкові інтернет-сайти і знаходимо таке.
Париж-Орлі – один з двох міжнародних аеропортів столиці Франції, розташований
за 14 км
на південь від міста. Хітроу – найбільший міжнародний аеропорт Лондона,
розташований за 24 км
(15 миль)
на захід від міста. До московських аеропортів Домодєдово, Шереметьєво та
Внуково найзручніше добиратися спеціальними експрес-поїздами, що курсують з
Київського, Савелів-ського та Павелецького вокзалів відповідно («лише» 30-40
хвилин їзди). Бориспiль – міжнародний аеропорт за 29 км на південний схід від
Києва, а Жуляни – аеропорт, розташований за 8 км на південний захід від
столиці України…

Міжнародний аеропорт «Ужгород» розташований на
північно-західній околиці м. Ужгорода – на вул. Собранецькій, 145. Аеропорт на
одній з міських вулиць – як вам це подобається?

2. Аспект історичний. Так, територія
нинішнього аеропорта колись давно була безлюдною місцевиною, до найближчих
хатин треба було долати кілометри чагарниками. Але в ті часи і Галагов в
Ужгороді був суцільним болотом. Та за часів Масарика державні чиновники по
державному і мислили. Вони розуміли – ужгородці родять нових ужгородців, місто
має рости. Нікому і в голову не приходила думка щодо створення якоїсь «пам’ятки
болотяно-паркового мистецтва» – звели нинішній Білий дім, малу й велику
Рафанди, будівлі, де нині розміщаються обласна міліція, обпрофрада, медфак
тощо…

У повоєнні часи ужгородців значно побільшало
за рахунок тих, хто приїхав допомагати ставати на ноги наймолодшій області
колишнього СРСР. Між тим і «корінні», і «некорінні» ужгородці продовжували
народжувати нових ужгородців, місту треба було рости далі. Саме за Совєтів
почалася активна забудова вільних земель, що тяглись до кордону. Нинішня вул.
Собранецька, до речі, так тоді і звалася – Совєтською. Вона вважалася третьою
за «ідеологічною вагомістю» – після площі Леніна (нинішня Народна) та проспекту
40-річчя Жовтня (нині Свободи). Роботящими «зеківськими» руками понабудували
багатоповерхівок аж до в’їзду в аеропорт, на прилеглих холмах повиростали
медичний та науковий комплекси, росл
и і заселялися житлові та ад-міністративні
будівлі на прилеглих до аеропорту вул. Закарпатській, Фізкультурній (нині
Загорській), Гвардійській, пров. Університетському… Все це називалося
«ознакою радянської доби», і спробував би хтось щось проти цього «писнути» (що
з такими було – спитайте у членів Товариства репресованих). А втім, ніхто і не
«пищав» – тодішня кількість літаків тодішніх розмірів життя ужгородцям не
тьмарила.

І ще один «нюанс» – жодної приватної будівлі у
ті часи на території аеропорта не було. Територію, що не використовувалася у
злітно-посадкових, технічних та допоміжних цілях, займав чудовий сад –
виконуючи естетичну, «плодово-практичну» та пило-димо-шумо захисну функції. Аж
раптом (ще за часів Сембера-Погорєлова) дерева почали вирубувати. Ужгородці
обурилися, і газета «Трибуна» свого часу про це писала. Реакції з боку тодішніх
міських керманичів – «нуль на масу». На місці плодових дерев повиростали
цегляні котеджі. Прізвища їхніх власників буква до букви співпадали з
прізвищами дуже поважних, а головне – вельми «потрібних» високопосадовців,
суддів тощо…

3. Аспект законний. «…Ужгородська міськрада,
роздавши землі поруч з аеропортом, порушила цілу низку законодавчих (??? –
авт.) та нормативних документів. Зокрема, статті Повітряного та Земельного
кодексів України. А ще – Положення про використання повітряного простору
України», – пише в суботньому номері «Закарпатської правди т.в.о. начальника
управління промислового розвитку та розвитку інфраструктури Закарпатської ОДА
В.Католик.

Про що це ви, пане? Наскільки відомо автору, в
Україні проголошено верховенство Закону, а не сваволю підзаконних актів. І
головний закон у нас один – Конституція України. А в ній чітко записано:
«Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які
знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального
шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності
Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють
органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених
цією Конституцією» (ст. 13).

Не менш
чітке формулювання знаходимо і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні:
«Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право
комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів,
інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в
тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні
підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти,
спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і
майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як
об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження»
(п. 1 ст. 60).

Між тим, аеропорт «Ужгород» – це не лише
«рухоме і нерухоме майно», але й добрячий шмат землі – 76 гектарів. Все це
свого часу було «єдиним цілим» – допоки аеропорт перебував у комунальній
власності міста. Та рішенням XVI сесії Закарпатської обласної ради ІІІ
скликання від 07.11.2001 р. № 340 «Міжнародний аеропорт «Ужгород» став не
міським, а обласним комунальним підприємством. Що ж, «прапор вам в руки», але
як тоді бути з тією міською землею, що опинилася під обласним комунальним
майном?

Вихід був: простий, а головне законний –
обласне КП мало оформити договір оренди міської землі. Ясна річ – з відповідною
оплатою. Але…

Обласне підприємство поповнювати міську казну
не схотіло. За словами Ужгородського міського голови Сергія Ратушняка,
міськрада отримала офіційну відмову КП «Міжнародний аеропорт «Ужгород» від
користування 74 га
землі – щоб платити до міського бюджету лише за 2 га, зайнятих власне злітною
смугою. Таким чином вийшло, що обласне КП самовільно захопило чималий кусень
міської землі і протягом досить тривалого часу безкоштовно цю землю
використовує у власних корисливих цілях. Збитки для міської казни, за словами
С.Ратушняка,
перевищили 12 мільйонів гривень. Аж ніяк для міста не зайвих,
особливо за нинішньої суцільнокризової ситуації.

До слова, маємо чималу проблему з міськими
котельнями. КП «Уж-тепло» не знає де взяти гроші, щоб оплатити спожитий цими
котельнями газ. Сума заборгованості – порядка 12 млн грн. От вам і ситуація: з
одного боку – місто не знає, де взяти 12 мільйонів, з іншого – місту не хочуть
заплатити ті ж 12 мільйонів. А в заручниках – прості ужгородці.

Це – так, до речі. А головний «законний
ляпсус» полягає в іншому. Спочатку КП «Міжнародний аеропорт «Ужгород» власноруч
плює на «цілу низку законодавчих та нормативних документів. Зокрема, статті
Повітряного та Земельного кодексів України. А ще – Положення про використання
повітряного простору України», офіційно відмовляючись від користування 74 га землі, а потім раптом
хапається за цю саму «цілу низку» і несамовито кричить «Гвалт»!

Чия б
корова мичала…

4. І останній аспект – практичний. «Західними
повітряними воротами» аеропорт в Ужгороді ніколи не був – якщо поодинокі літаки
звідси на Захід і направлялися, то виключно чартерні. Ні, і сьогодні такі
випадки можливі: а раптом якому мукачівцю забажається, скажімо, у Швейцарію
злітати, щоб зі своїми рідними та близькими трохи відпочити від «сантехнічних
проблем». Ну, як у такому випадку обійтись без летовища в Ужгороді? Підказуємо
вихід: відновити летовище у самому Мукачеві. Всі можливості для цього там є, і
навіть більші, ніж в обласному центрі – у комунальну власність Мукачева
перейшов колишній військовий аеродром. Вперед, товариші-мукачівці!

Тим паче, що перспективи подальшого існування
аеропорта в Ужгорді – вельми туманні. «Є загроза, що можуть закрити рух і зі
сторони Словаччини. І тоді в ужгородському аеропорту зможуть злітати лише
гелікоптери – ще минулого літа скаржився заступник директора аеропорта по
експлуатації наземних споруд Валерій Прибегін в газеті “Екстра” (номер за 21
серпня 2008 р.). – Загроза в тому, що між Словаччиною та Україною підписано
угоду про повітряний перетин кордону лише до 2012-го року. Невідомо, чи
словацька сторона погодиться цю угоду продовжити».

Дозволимо собі прогноз: 99% – що не
погодиться. І цілком зрозуміло чому. Словаччина – країна НАТО, а правилами
блоку колективної безпеки передбачені жорсткі вимоги до перетину кордонів (в
тім числі повітряних) країн – членів з боку країн – не членів. Україна також
хоче в НАТО, але цього не хоче саме НАТО. Розраховувати, що у 2012 році
Словаччина пересвариться з НАТО заради міжнародних устремлінь аеропорту в
Ужгороді… Ми ж не діти.

На завершення – повернемося до початку. Яких
закарпатських «шкуратків» автор мав на увазі? А постійте з 8.45 до 9.00 біля
входу у Білий дім, подивіться на тих, хто вилазить вперед краваткою з автівок
на державних номерах.

Чим це їхнє «дмухання» врешті-решт завершиться?
Тут змушений повторитися: поживемо – побачимо.

В.Данайканич

admin