Закарпатці взяли участь у семінарі "Європейська політика сусідства та можливості для України" в словацькому Свиднику

На цьому інформаційному фоні у м. Свиднику у Східній Словаччині на
минулому тижні відбувся п’ятиденний семінар „Європейська політика
сусідства та можливості для України”, організований Дослідницьким
Центром Асоціації зовнішньої політики Словаччини. Семінар став частиною
проекту, що виконується в рамках міжнародного гранту NPOA „Відкриваємо
двері задля нової можливості співпраці”, співфінансованого за
Норвезьким механізмом з державного бюджету Словаччини. Українським
партнером проекту і організатором семінару є Регіональний філіал
Національного інституту стратегічних досліджень у м. Ужгороді,
незмінним директором і організатором діяльності якого є відома вчений і
експерт з питань зовнішньої політики Світлана Мітряєва.

П’ятнадцять закарпатців-учасників семінару (науковці, експерти,
представники громадськості і влади) першими в Україні прослухали
ґрунтовні і детальні лекції-презентації щодо нових підходів і
можливостей транскордонного співробітництва країн-сусідів Європейського
Союзу.

Цикл лекцій для слухачів із Закарпаття прочитали директор
Дослідницького Центру Асоціації зовнішньої політики Словаччини і радник
Президента Словацької Республіки Олександр Дулеба, керівник
Пряшівського відділення цього ж Центру, відомий науковець і експерт
Владімір Бенч, викладач філософського факультету Національного
Університету Яна Коменського у м. Братіславі, вчений-політолог та
експерт Владімір Білчік.

Лектори не лише ґрунтовно підготувались для проведення
лекцій-презентацій на семінарі, а й видали окрему книжку під назвою
„Реформа європейської політики добросусідства: інструменти, інституції
та регіональний вимір”. Як і прийнято в практиці подібних заходів, цю
книжку, що містить матеріали експертного аналізу змін політики
Європейського Союзу щодо країн-сусідів на 2007-2013 р.р., отримав
кожний учасник семінару.

В Україні видано вже немало книг і досліджень щодо проблематики
міжнародної спільноти країн – Європейського Союзу. В першу чергу – щодо
історії виникнення, політико-правових засад діяльності, політичних,
виконавчих і дорадчо-консультаційних структур та практики прийняття
рішень у цьому унікальному для світової історії об’єднанні 27 країн.
Однак, погляд експертів і науковців Словаччини, які через себе
„пропустили” багатогранні і непрості проблеми періоду підготовки
Словаччини до вступу до ЄС, а також – адаптації економіки і соціуму
країни до нових умов співжиття у спільноті європейських народів,
становить особливий інтерес для української аудиторії. Тим більше, що
мова йде про якісні зміни у підходах ЄС щодо вироблення нової політики
добросусідства. Тим більше, що лектори семінару водночас є й експертами
Європейської Комісії (ЄК) щодо питань співробітництва і політики ЄС у
відносинах з країнами-сусідами, найперше, з Україною.

Отже, й для них, експертів, надзвичайно важливим є також „зворотній
зв’язок”, тобто, незалежна і об’єктивна інформація від експертного
середовища України (та з інших доступних джерел інформації) щодо нашої
внутрішньо- і зовнішньополітичної діяльності, економічного стану,
ситуації з проведенням реформ, регіоналізації і транскордонного
співробітництва тощо. Дискусійний характер побудови лекцій-презентацій
семінару власне і був спрямований на вироблення або ж уточнення
експертних оцінок і пропозицій словацьких колег, які повинні лягти в
основу нової політики добросусідства ЄС, яка от-от буде погоджена і
прийнята.

У цьому сенсі для словацьких експертів цікавими і корисними були
запитання, інформації і дискусії щодо перспектив і сутності
пропонованих реформ адміністративно-територіального устрою України,
очікуваних змін у системі організації територіальної публічної влади (у
т.ч. місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій) у
відповідністю з Європейською Хартією місцевого самоврядування, нових
обрисів державної регіональної політики, зміцнення інституційної основи
і спроможності елементів громадянського суспільства та багатьох інших –
суто українських проблем, пов’язаних з нинішньою політичною кризою в
державі.

Глибоке розуміння специфіки і основ діяльності ЄС неможливе без хоча
б короткого узагальнення історичних та політико-економічних передумов
утворення європейської спільноти держав – процесу, що триває і донині.
Власне цьому і був присвячений окремий підц
икл лекцій семінару. Адже
ідея утворення ЄС викристалізовувалась після закінчення Другої світової
війни в дуже непростих історичних умовах розпалу холодної війни,
існування „двох Німеччин”, фактичного політичного і
військово-економічного протистояння блоків європейських країн, що
входили до НАТО і Варшавського Договору та Ради Економічної
Взаємодопомоги.

Необхідно було виробити концептуальні і стратегічні основи утворення
і діяльності об’єднання європейських країн, яке б – не будучи правовим
суб’єктом міжнародної політики – разом з тим ефективно вирішувало би
проблеми безпеки і економічної інтеграції країн-членів ЄС. Сприяло б
постійному зростанню рівня і якості життя європейців через побудову
ефективних систем в економіці, управлінні, енергоспоживанні, а також –
у розвитку і вдосконаленні ринкових відносин, інфраструктури і
торгівлі, переміщенні капіталів і робочої сили, охороні довкілля,
формуванні нової регіональної політики. Як бачимо нині – це вдалося!

Не можна не згадати й те, що впродовж другої половини ХХ століття і
в окремих країнах Західної Європи тривали непрості внутрішньополітичні
процеси, котрі ажніяк не відповідали нинішнім критеріям і підходам в
об’єднавчих процесах ЄС (Іспанія, Португалія, Греція, Туреччина і др.).
Спостерігались і сильні диспропорції в економічному та соціальному
розвитку багатьох країн Західної Європи. Висувались (і пропагуються ще
й нині) теорії глибокої кризи ідей розвитку європейських націй. За
розпадом СРСР і табору соціалістичних країн Східної Європи наприкінці
80-х- початку 90-х років послідували криваві війни в Югославії, у
Придністров’ї, на Кавказі. Утворення або ж відновлення держав
відбувались у тій же Югославії, Німеччині, Чехословаччині, Прибалтиці,
країнах СНД, у т.ч. й Україні. Визначальним для більшості нових або ж
відновлених європейських країн стало не стільки проголошення і
запровадження демократичних і політичних устроїв своїх держав, скільки
реальне подолання комуністичного минулого у всіх сферах життя соціумів.
І найголовніше, вперше у світовій історії кожній з країн довелося
знаходити свої шляхи переходу від планової соціалістичної економіки –
до економіки ринкових відносин і вільної конкуренції суб’єктів
господарювання.

Саме в таких історичних умовах йшло формування принципів і правових
основ функціонування ЄС. Нині ця правова основа складає близько 100
тисяч сторінок текстів, з яких не менше половини припадає на погоджені
спільні правила діяльності країн-членів ЄС в господарській та
економічній діяльності.

Дуже показово, що Україна і Словаччина майже одночасно проголосили про
незалежність і утворення суверенних держав. Близькими були і стартові
економічні і соціальні передумови розвитку соціумів, трансформацій в
економічній, політико-державотворчій, соціальній, міжнародній сферах, а
також – реформах системи публічної влади і управління. Словаччина (на
відміну від Чехії) не ввела жорсткого люстраційного закону щодо
колишніх чиновників комуністичного режиму і певний час мала з цим
проблеми, подібні до українських.

Що ж являє собою Словаччина нині? Це країна, яка практично „з нуля”
на початку 90-х років замінила тотальну систему територіального
державного управління на дворівневе місцеве самоврядування. Провела
глибокі і системні реформи адмінтерустрою і децентралізації влади,
прийнявши і запровадивши близько 100 законів, у т.ч. включаючи
внутрішню політику у сферах міжбюджетних відносин, освіти, охорони
здоров’я, соціального захисту.

Словаччина нині – активний член усіх можливих європейських структур,
одна з найбільш динамічних країн ЄС щодо розвитку інфраструктури і
економіки. При цьому глибокі реформи охопили не тільки систему
публічного управління та соціальну сфери – успішними виявились і
структурні реформи в економіці. Словаччина одна з перших нових країн ЄС
ввела євро в якості внутрішньої валюти. Всі ці позитивні зміни не
прийшли самі собою. Вони планомірно і цілеспрямовано запроваджувались
політикою і минулого і нинішнього Урядів Словаччини, не дивлячись на
сильну конкуренцію і боротьбу політичних сил країни за владу. В певний
період часу підготовки Словаччини до вступу у ЄС і вже під час
перебування у ЄС в країні було виконано немало загальнодержавних,
регіональних і місцевих проектів розвитку за фінансової підтримки
європейської спільноти. І ця підтримка прод
овжується ще в більших
обсягах. Так на 2007-2013 р.р. (на нову європейську планову
„семирічку”) для потреб розвитку інфраструктури і соціальної сфери
Словаччини ЄС виділив близько 13 млрд. Євро. Деяка доля з цих коштів
припадає і на транскордонне співробітництво з Україною, тобто з нашою
областю. Ще одна цікава цифра: у 2008 році Словаччина внесла до бюджету
ЄС близько 600 млн. Євро (тобто, за правилами ЄС, це складає 1% ВВП),
тоді як отримала на різні програми розвитку більше 1,3 млрд. Євро.

В майбутніх програмах і проектах транскордонного співробітництва
нашого регіону із Словаччиною в рамках нової політики Добросусідства ЄС
передбачається включити і проекти розвитку інфраструктури на території
України. Програми NPI (New Partnership Instrument) невдовзі мають
наповнитись конкретними проектами і організаціями-виконавцями.

У цьому зв’язку перед муніципалітетами Закарпаття постане проблема
не лише активізації партнерських і побратимських зв’язків із
Словаччиною, але й освоєння методик і технологій проектних розробок та
проектного менеджменту.

Нині партнерство і побратимство з містами Словаччини успішно
розвивають м. Ужгород – м. Міхаловце і м. Кошіце, м. Мукачево – м.
Пряшів, м. Свалява – м. Стара Любовня і м. Велкі Капушани, м.
Виноградів – м. Вранов-над-Топльов, м. Рахів – м. Свидник, м. Чоп – м.
Чієрна-над-Тісов, м. Тячів – м. Бардієво, сел.. Великий Березний – м.
Стакшин. Перелік міст-партнерів і міст-побратимів невдовзі ще більше
розшириться. Збагатяться форми і методи транскордонного співробітництва
громад Закарпаття із своїми найближчими сусідами – громадами Східної
Словаччини. Найближчими не лише територіально, але й з огляду на
спільну історію, економічні і культурні зв’язки двох народів. І жодні
тимчасово-кон’юнктурні політичні заяви чи оцінки перспектив
українсько-словацького співробітництва не здатні вплинути на бажання
двох народів по обидва боки кордону до ефективної співпраці.


Олег Лукша, виконавчий директор ЗРВ АМУ

admin