Олег Басалик з Житомира, що загинув під сніговою лавиною на Закарпатті, сфотографувався за 40 хвилин до смерті

Уранці 16 лютого Басалик із друзями-альпіністами з Вінниці Ігорем Гузенком і Володимиром Вітюком підійшли до гори Петрос.

— Я був позаду від хлопців десь метрів за десять, — каже 38-річний
підприємець Ігор Гузенко. — Володя Вітюк ішов перший, Олег посередині.
Лавина звалилася миттєво.

Снігом накрило Басалика та Вітюка.

— Мене не зачепило. Володя сам виліз, я кинувся діставати Олега, —
продовжує Гузенко. — Коли відкопав, він був мертвий. Сподівався, що ще
зможу його врятувати. Спробував надати першу допомогу. Та було пізно.

Компанія альпіністів після обіду 14 лютого пішла в похід на кілька днів. Повернутися планували 17–18 числа.

— Нас попереджали, що йти в гори не варто, — зізнається Гузенко. —
Та ми з Олегом альпіністи з 20-річним стажем. Щозими разом їздили в
Карпати. Бувало, з хлопцями і ноги ламали. Раз і я під лавину попав.
Таке відчуття, що падаєш з висоти, але страху немає. Вирішили, що
ймовірність смертельного випадку невелика. Тому й не відмовилися йти.

Чоловіки обійшли рятувальний пункт у селі Кваси, піднімалися
потайки. Мали пройти через полонини Шашув, Рогнєцка та Гарманєцка.
Після сходження лавини Гузенко та Вітюк зв’язалися з рятувальниками.

— За нами приїхали вранці наступного дня, — зітхає Ігор Гузенко. —
Пересидіти цей час було важко. Бо поряд друг, з яким ще зовсім недавно
раділи життю. Олег у цей день був щасливий. Якось особливо милувався
горами.

Гузенко дістає фотоапарат, показує останню фотографію Олега
Басалика. На фоні гір стоїть усміхнений чоловік у темно-синьому
гірськолижному костюмі. Широко розставив руки.

— Це я сфотографував Олега за 40 хвилин до трагедії, — каже Гузенко.
На його очах виступають сльози. — Його вважали одним із кращих
альпіністів у Житомирі та Вінниці. Ми познайомилися студентами. Олег
був завідувачем туристичного клубу при медичному інституті. Підкоряв
гори на Байкалі й на Уралі.

Ігор відмовляється давати фотографію в газету. Каже, пообіцяв родині Олега.

Олег Басалик родом зі Львівської області. Закінчив Вінницький
медичний інститут. У Житомирі працював заввідділенням травматології
міської лікарні. Із дружиною 41-річною Іриною мали двох доньок 12-річну
Лілію та Наталю, 20 років. Старша навчається у Вінниці в університеті,
який закінчив батько.

— Олег був світлою та доброю людиною, — каже Іван Гузенко. — Стільки друзів мав, це фантастика. Люди до нього тягнулися.

— Його неможливо було вивести з себе, — додає колега Басалика
лікар-ординатор Віктор Петрівський. — Ніколи не почуєш від нього ні
мата, ні кривого слова. Справжній інтелігент, дуже привітний.

Олега Басалика ховали в Житомирі. З’їхалися приблизно 400 людей з
усієї України. Його дружина Ірина Степанівна на поховальному обіді не
розмовляла, настільки була приголомшена втратою чоловіка.


Олена Галагуза, Аріна Кантоністова, “Газета по-українськи”

admin