На Закарпатті сім’я отруїлася запахом дивана

— Ми кілька тижнів тому виписалися, — зустрічає біля хвіртки Любов
Лявинець. Родина мешкає у приватному будинку в центрі Сваляви. Цей
старий будинок ми купили 3 роки тому. Ремонт зробили, але облаштувати
одразу не виходило. Торік восени вирішили, що до Нового року вмеблюємо
всі кімнати.

Жінка працює лаборанткою в районній лікарні, чоловік — водієм у підприємця.

— У середині грудня поїхали з Васею в Мукачеве, — розповідає Любов.
— На ринку підійшли до продавця, що торгував м’якими меблями. Він
представився Василем, показав каталог фірми ”Едельвейс”, пообіцяв
виконати замовлення за тиждень. Ми вибрали шикарний диван і дали
завдаток.

25 грудня Василь привіз мікроавтобусом замовлення.

— Робітники занесли в будинок, розклали диван під стіною, — веде далі жінка. — Я заплатила 3300 гривень, і ми попрощалися.

Наступного дня вранці Любов Лявинець відчула нудоту.

— На роботі колеги помітили, що я надто бліда. Списувала все на їжу:
думала, отруїлася чимось. Увечері до нас приїхала мати із моїм
племінником, сиділи допізна — розмовляли. Полягали спати о першій ночі.
Старший син Ростислав із племінником лягли в дитячій кімнаті, мама — у
прихожій, а ми з чоловіком — на новому дивані у вітальні. Артема вклали
у дитяче ліжечко поряд.

За 2 години Любов прокинулася від дитячого плачу.

— Спросоння взяла малого на руки і переклала на диван, — розповідає.
— Артем іще гірше заплакав. Почала його колисати — а руки не
слухаються. Зрозуміла, що не маю сил, голова паморочиться. Розбудила
чоловіка.

Василь пішов у ванну кімнату і знепритомнів.

— За хвильку-другу він отямився, облився холодною водою, — каже
Люба. — Потім, вертаючись у вітальню, упав непритомний серед прихожої.
Від шуму прокинулася моя мама.

Побачила, що я теж зомліла.

Василя, Любов і Артема забрали до лікарні.

— На ранок діагностували в нас отруєння невідомою токсичною
речовиною. У будинку працювали еменесники. Вони дійшли висновку, що ми
могли потруїтися токсичними запахами дивана, бо іншого джерела хімії у
кімнаті не було.

Господиня заводить до вітальні. У приміщенні відчувається неприємний запах.

— Ми досі щоранку відчиняємо вікно і провітрюємо вітальню, — пояснює. — Інакше до вечора тут такий сморід!

Коли Лявинцям полегшало, вони зателефонували до продавця Василя.

— Він запевняв, що не винен в отруєнні, — зітхає Любов. — Казав,
добре знає хлопців, які майстрували диван. Ми з чоловіком зрозуміли:
м’який куток не від ”Едельвейсу”, а якась кустарщина. Тим більше,
знайомі підказали, що справжній диван від цієї фірми коштує набагато
дорожче. Та Василь не хотів казати, хто і де виготовив меблі. Пообіцяв
приїхати і поміняти диван на інший, але так і не з’явився.

На дзвінки Лявинців продавець не відповідає.

— Ми просили його по-доброму, — говорить жінка. — Якщо не хоче так,
то ним займеться міліція. Ми вже написали заяву до райвідділу, і
правоохоронці його розшукують. Гірше, що ми не маємо квитанції про
покупку, бо базар є базар.

Після отруєння у Василя й Любові збільшилися печінка, нирки,
підшлункова залоза, селезінка, в Артема знизився рівень гемоглобіну.

— Не знаю, про що ви говорите, — відповідає по телефону Василь — продавець диванів. — Може, ви помилилися номером?


Сніжана Русин, “Газета по-українськи”

admin