З НАДІЄЮ, ЩО БУДЕ ПОЧУТО…

Правда, можна віднести до цієї теми і нічні
„пригоди” прокурорських слідчих зі
стріляниною, пораненнями й іншими кримінальними ефектами. Хоче хтось того чи
ні, але все це акуратно лягає в один рядочок і має одне коріння або походження.

Але перед тим як перейти до нашої чергової
бесіди, хотів би оприлюднити деякі деталі із телефонної бесіди з одним із
читачів, який зателефонував до редакції в суботу. Розмова із читачем
розпочалася на досить, я б сказав, мирній ноті і навіть з певною похвалою
позиції газети, але потім десь перейшла в площину, що ви, мовляв, пане
редакторе, приїжджий галичанин, а я ось, мовляв, корінний закарпатець, то хто
вам дав право подеколи вживати не дуже коректні висловлювання щодо влади,
місцевої зокрема.

Ні, я не загнівався на співрозмовника, але
зізнаюся, коли бесіду починають вести в такому розрізі – хто „корінний”, а хто
ні, то стає трохи некомфортно, якщо не сказати більше. І саме в такі моменти
спадає на згадку анекдот, запущений в життя, здається, в 2004-му. Природа його
така: в одній із квартир столиці лунає телефонний дзвінок і зі слухавки підкреслюють:
„Это из Донецка вам звонят”. На що господар відповідає, що він розуміє, що з
Донецька, але навіщо пуджати…

А тепер повернімось до бесіди на прокурорську
тему, зачіпати яку як „некорінний” закарпатець (діти та онуки „корін-ні”),
видається мені, я маю право, і стовідсоткове. Поясню: прокурором міста Ужгород
призначений також „некорінний” пан Стратюк, і подібно, що мій земляк. А в
районі – пан Штефанюк, родом з Рахівщини, звідки до Галіції набагато ближче, як
до Мукачева, та й зрештою, обидва прізвища про щось говорять. Це так – для
початку розмови, а ще подейкують, що в отих „пригодах” молодиків („Зус-тріч із
слідчим прокуратури – пряма дорога до… лікарні”) був замішаний також мій
землячок, ніби з Тернопілля родом.

Ото такий букетик, але хотів би відразу
застерегти всіх тих, хто очікує на огульне поливання брудом – такого не буде.
Мені хотілось би публічно побесідувати зі своїми земляками, та й не тільки. Але
перед тим вартує нагадати про Державну службу (!), присягу і громадянську
позицію. Є вона такою в зазначених осіб? Відповіді хай шукає кожен. Я хотів би
тільки закинути пану Стратюку про „штурм” Ужгородської мерії і правове
підґрунтя того „заходу” і які, зрештою, ми отримали наслідки. Отут я десь
погоджуюсь зі своїм суботнім співрозмовником в такому розрізі, що перед тим, як
іти на явно замовний характер дій, вартувало б, і то добре, подумати, що в
Ужгороді є вибрана мешканцями влада і з широким представництвом в особах
депутатського корпусу. Є, зрештою, абсолютно прозоре законодавство щодо місцевого
самоврядування і нехтувати тим всім міська прокуратура аж ніяк не мала права.

То це добавило авторитету „некорінним”
закарпатцям? Ясна річ, що ні, як і правоохоронцям всіх ґатунків разом взятих, і
тим, що давали команду „фас!”, і тим, що виконували. У тому середовищі, якщо
конкретно їм задати запитання, чому вони так вчинили, відповідь завжди десь на
взірець такої – ми на роботі і що ми можемо зробити? Можете, і тут я про мораль
і цю ж громадянську позицію.

Я дуже добре пам’ятаю нашу бесіду з паном Штефанюком
в ті часи буремного 2004-го, коли „Трибуна” відслідковувала тему „зашуфровані
Дубки”. Пам’ятаєте, Іване Матвійовичу, йшлося тоді про загарбання земель в отих
Дубках, де ужгородці також любили відпочивати і грибочки збирати, про
„хрущовську дачу”, про фактичне позбавлення житла лісника пана Михайла. Думаю,
що ви не забули, адже то справи були гучні і ви мені тоді десь так само
вповіли: „а що я можу зробити?”. Я дуже добре пам’ятаю також, чим, чи якою
порадою вам відповів.

Хто тоді був при владі, знаємо, а тому
логічним було, а на превеликий жаль, і залишилось оте сакраментальне: То кому
служимо? Влада помінялась і не ви, панове штефанюки, стратюки, до того
приклались. Далеко ні, а саме такі особистості, як Сергій Ратушняк, Павло Чучка
і багато інших пат-ріотів краю, серед яких були і „некорінні”.

І наша „Трибуна” також, панове, на повну
віддачу, і не побоюсь цього, коли вповім, що саме в нашій редакції, яка тоді
знаходилась
на набережній Незалежності, знаходився один із штабів Помаранчевої
революції. Так, так, кохані мої прокурори і всі пристосуванці, яких виніс на
владні вершечки той здвиг народний.

А що
маємо, або таки, даруйте, хто і як спсився, щоб не сказати гірше?

Чому для вас, пане Штефанюк, Павло Чучка,
всенародно обраний головою сільради, став ворогом номер один, а для вас, пане
Стратюк – пан Ратушняк, а заручниками у ва-шій „боротьбі” – мешканці обласного
центру і чоти-рьох сіл району?

Тільки я вас дуже прошу, не шукайте відповідей
у закорючках юрис-пруденції. Не треба, адже все на поверхні, і надто прозоре. А
порадив би я вам, кохані ви мої і „корінні” і не дуже, – не плюйте в колодязь.

Будьте людьми! А пану Стратюку, можливо,
вартувало б поцікавитись, за які прибутки його юний заступник, кажуть, прикупив
ще одну нерухомість, а саме добротний будинок по вулиці Джамбула. Мені недавно
його показали, будете мати час, земляче, я і вам його покажу.

Жити, дорогенькі ви мої, за принципом – після
нас хоч потоп, або гребімо, допоки годні, – хибна річ. Це я вам з висоти
прожитих літ і досвіду житейського. Щиро так, і, ясна річ, з надією, що буде
почуто.

Бо, ось подивіться, або вірніше прочитайте в
цьому ж суботньому номері матеріал „Мукачеву загрожує завал – архітектурний”.
Так ось, там ідеться про те, що серце болить колишнього мукачівця, а нині
громадянина Австрії, архітектора пана Еміла за тим, як безпардонно нехтуються
архітектурні норми і що може стати загрозою для людей. І все це твориться не
кимсь прийшлим, а місцевими князьками балогами і петьовками, яких, як висловився пан Еміл із Відня, котрий
читає нашу газету в інтернеті, вже бояться мукачівці.

Чуєте? Бояться! А ужгородці і солідарна з ними громада Баранинської
сільради – не бояться. І це завдяки не кому іншому, як обраним головам пану
Ратушняку і пану Чучці. А чиї вуха стирчать за зазначеними прокурорськими
вибриками? Чи бува не тих, кого „бояться” в Мукачеві? Та тут і гадати не приходиться,
барвисті вони аж вилискують, а тому Правда, як і Справедливість, візьмуть гору.
Так і буде, бо так бути мусить.

Ігор
ГАВРИЛІВ

admin