ТІНІ ЗАБУТИХ ОНУКІВ

І то не біда, що до цієї Соборності більше
доклали зусиль російські царі та радянські генсеки, аніж наші гетьмани, отамани
та всі інші історичні герої. Якби не імператриця Катерина Велика, то весь
український південь (з Кримом і Чорним морем) досі були б, мабуть, турецькими.
А може, що й не лише південь, адже мінарети турецьких мечетей і досі ще стоять
на Поділлі (у місті Кам’янець-Подільський, наприклад). І привів турків у саме
серце України не “цар-ірод” Петро, не Олексій Меншиков і не Грицько
Потьомкін, а наш славетний, оспіваний козацький гетьман Дорошенко! Точнісінько
так, як “героїчний” гетьман Мазепа трохи згодом привів на Вкраїну
шведську орду. А якби не “ірод” Сталін-Джугашвілі, то не мала б наша
ненька сьогодні ані Галичини, ані Буковини, ані Закарпаття. Я вже не кажу про
Крим, подарований “з царського плеча” Україні генсеком Хрущовим. Ото
ж і виходить, що Соборність здобули Україні не її “патріоти”, а ті,
кого нині ми називаємо “лютими ворогами” і “катами”
української нації. Абсурд? Звісно, абсурд! Але це – не біда. Головне, що сьогодні ми все ж маємо Україну, її
Соборність і свято! А біда, власне кажучи, в тому, що абсурд у нас давно уже
став не абсурдом, а “національною ідеєю”, так би мовити. Куди не кинь
оком – абсурд! Ось візьміть, наприклад, хоча би один-однісінький приклад з
роботи останньої сесії Закарпатської обласної ради. Читаємо:

* * *

“Депутат Зелінський виступив із заявою,
щоб облрада просила нагородити держвідзнакою президента Гуцульської Республіки
з Ясіня Клочурака. Той багато натерпівся в радянських таборах та тюрмах і
заслуговує на посмертне нагородження. Депутат Шекета просив уточнити, що
нагородити треба не відзнакою, а конкретно дати Героя України. На це
депутат-русин Жупан заперечив, що тоді Закарпаття було в складі Чехословаччини,
а закордонним громадянам Героя України не дають”.

(Газета
“РІО”, 17 січня 2009 р., стор.04)

* * *

І в одному лише цьому маленькому уривкові –
кілька абсурдів водночас. Зрозуміло, наприклад, що уродженець гірського Ясіня
пан Зелінський пропонує нагородити(посмертно) свого відомого земляка. Але
цілком абсурдно, що пан депутат пропонує дати цю нагороду Степану Клочураку
тільки за те, що той ” багато натерпівся в радянських таборах та
тюрмах”. Якщо так, то потрібно представити до нагород кілька мільйонів
українців, росіян, білорусів, поляків, євреїв та всіх інших колишніх в’язнів
сталінського ГУЛАГу. І мертвих, і живих… Гарна думка, але, пробачте, абсурдна.

Але тут поспішив вставити і свої п’ять копійок
до загальної скарбнички абсурдів наш відомий русин пан Євген Русин, якому
взагалі не до смаку як Україна, так і її герої: “…Тоді Закарпаття було в
складі Чехословаччини, а закордонним громадянам Героя України не дають”.
Та ну?! Щиро кажучи, я очам своїм не повірив і поліз до юридичних довідників. І
ось, що вичитав в документі, що називається “СТАТУТ ЗВАННЯ ГЕРОЙ
УКРАЇНИ” (Затверджено Указом Президента України від 02 грудня 2002 року №
1114/2002):

* * *

“1. Звання Герой України присвоюється
громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначних
трудових досягнень”.

(Пункт №1 розділу І “СТАТУТУ ПРО ЗВАННЯ
ГЕРОЙ УКРАЇНИ”- “Загальні положення”)

* * *

І
жодного слова про можливість нагородження зіркою Героя громадян інших держав!
Виходить, що депутат-русин Євген Жупан був цілком правий: звання Героя України
дійсно може присвоюватись лише ГРОМАДЯНАМ УКРАЇНИ? А покійний президент
Гуцульської республіки Степан Клочурак таки дійсно був громадянином
Чехословаччини, а це означає, що він не може стати нашим Героєм? Стоп, панове!
Ось тут і з’являється другий абсурд, який народився не сьогодні і навіть не
вчора, але й донині був не поміченим: Герой України отець Августин Волошин, як
і пан Степан Клочурак, також НЕ БУВ ГРОМАДЯНИНОМ УКРАЇНИ! Виходить, що Августин
Волошин одержав звання Героя України цілком незаконно? Виходить, що так…

А “героїчний” гауптштурмфюрер СС,
кавалер “Залізного хреста”, офіцер фашистського вермахту і
головнокомандувач УПА, він же – Герой України Роман Шухевич? Він також не був
громадянином України. Гер генерал-хорунжий УПА, як і всі галичани, мав
громадянство Польщі, а не нашої Соборної неньки! Виходить, що нагородження пана Шухевича найвищою відзнакою
України також було не лише аморальним, а ще й незаконним?! Виходить, що так…
Абсурд? Звісно, абсурд! Особливо, якщо врахувати “геройські вчинки”
(чи “визначні трудові досягнення”?) обох цих Героїв: один кинув на
розстріл під кулемети регулярної угорській армії кілька сотень сяк-так
озброєних і геть не обстріляних хлопчаків, учнів закарпатських гімназій^ другий
– поклав у сиру землю уже сотні тисяч українців, поляків, росіян і т.д.,
втягнувши їх у братовбивче і безнадійне кровопролиття. Але цей Абсурд дехто із
наших злодіїв-“патріотів” нині називає “боротьбою за національну
ідею”.

Хоча…
Так воно, мабуть, і є, бо справжню національну ідею Україна не сформувала ще й
досі, а тому наші “політ-шахраї” спритно зуміли підмінити національну
ідею… абсурдом. І найголовніший АБСУРД полягає саме у тому, що нині нас,
громадян України, наші сурогатні політики настирливо переконують в тому, що всі
наші предки, весь наш багатостраждальний народ, проливаючи море власної і
чужинської крові, долаючи сотні пекельних випробувань, століттями мріяв про…
отаку жебрачу, злодійську і нелюдську державу, яку ми сьогодні і маємо.
Державу, яка більше нагадує Дике поле часів Сагайдачного, аніж сучасну
європейську країну. І тут криється ще один суттєвий абсурд: всі нормальні
держави на світі існують і функціонують для того, аби забезпечити своїм
громадянам якщо не безжурне, то принаймні нормальне життя. Наша ж держава,
здається, існує для того, аби грабувати і нищити свій же власний народ. Абсурд?
Ні! На жаль, наші реалії!..

Сьогодні криза вразила чимало держав, набагато
стабільніших і заможніших, аніж Україна. І уряди всіх цих держав докладають
нині максимум зусиль, аби захистити своїх громадян від економічного краху, не
довести свої народи до зубожіння. Що ж роблять наші “батьки народу”?
А наші “батьки”, чудово знаючи про те, що уже не тисячі, а мільйони
громадян України нині залишилися без роботи і без заробітку, піднімають всі
можливі податкові побори. І вже навіть дрібних базарних торговців, які сяк-так
утримували свої сім’ї за рахунок копійчаних виторгів, зобов’язуть платити по 3
тисячі гривень “ринкового збору”! Це реально? Та ні! Це просто
АБСУРДНО! Абсурдно, бо такий “ринковий збір” означає, що наші ринки
невдовзі просто закриються, а лави армії безробітних і жебраків суттєво
зростуть за рахунок розорених державою дрібних підприємців. Зростуте, звісно, і
“армія” злочинних структур. І як будуть ставитися ці знедолені і
викинуті із життя українці до своєї держави, про яку вони нібито
“мріяли” протягом довгих століть? Та вони її просто зненавидять!
Хоча… Не варто про це говорити у майбутньому часі: процес вже пішов…

Але “омріяна” наша держава на цьому
не заспокоюється. Наступний крок – пограбування всіх громадян, які довірили свої
заощадження українським банкам. В такій ситуації, коли люди залишаються без
роботи і без засобів існування, нормальні держави намагаються якось допомогти
постраждалим від кризи, створюючи різні форми соціальної допомоги, фонди,
виплати по безробіттю, т.д. Що робить ж наша держава-“мрія” в особі
Національного банку? А вона просто забороняє всім банкам повертати громадянам
ті гроші, які ці громадяни довірили державі та банкам. Тобто, залишившись без
сталої зарплатні, українці нині не можуть навіть скористатися тими грошима, які
вони необачно вклали у банки. Українці ще не встигли оговтатись від
“великого пограбування” 90-х років, коли “гавкнули” всі
їхні гроші у “Ощадбанку”, а їх уже знову “поставили на
гоп-стоп”. І це в той час, коли блискавично зростають і ціни на
продовольство, і плата за комунальні послуги, за газ, за електрику тощо. Це
тоді, коли від нас вимагають платити навіть за те, що колись було безкоштовним:
за лікування, за навчання, за будь-яку довідку в будь-якій державній конторі.
Платити за все! Навіть за місце на цвинтарі. Не кажуть лише, а чим ми маємо за
все це платити, якщо наші гроші держава вже вкрала.

Що
робит
и? А з голоду подихати! Бо на базари сусідніх держав, як колись, уже не
поїдеш, аби продати там кілька пляшок горілки або блок цигарок. Шенген!
“Залізна завіса”! Ой, недаремно, мабуть, казали нам мудрі люди, що
певні кола в Європі давно уже вирішили для себе: Україна – чудова, але… без
українців. І саме цю “європейську місію” зараз і виконують наші
“месії”. Дуже зручно, звичайно, тикати пальцем у глобус і заявляти,
що криза вразила навіть таку багатющу країну, як США. Так, вразила. Але новий
президент США Барак Обама уже заявив своїм громадянам, що американці протягом
кількох останніх десятиліть просто “проїли” всі кошти на два-три
покоління в майбутньому. А українці? Коли і що ми з вами встигли
“проїсти”, якщо навіть наше нинішнє покоління ще взагалі і не жило
по-людськи? Ми не нічого не “проїли” і не “пропили”, бо нас
обікрали і нагло пограбували всі ті, хто нині називає себе “елітою”
України. Пограбували, аби забезпечити казкове життя не тільки собі, але й своїм
онукам, правнукам і праправнукам. Три сотні сімей, серед яких і українців,
власне, не дуже й багато, які здобули собі нашим горбом і руками “омріяну
віками” державу. Це їхня держава, а нашої, народу України, поки що й не
видно на обрії. І немає в Україні жодної “світової кризи”. Є ЗМОВА!
Підступна змова владних вельмож проти свого ж народу. І це не лише моя думка.
Ось, що пишуть з цього приводу компетентні експерти:

* * *

“Можно сказать, что Нацбанк в лице
Стельмаха и его высокая «крыша» с Банковой сами срежиссировали и блестяще
провернули операцию с обесцениванием национальной валюты в Украине, очень
существенно ограбив тот самый «средний класс», о буржуазном спокойствии
которого они должны вроде печься, потому что сами – крупная буржуазия. Но
логика их действий говорит о другом. О коррупции и заговоре против
благосостояния народа Украины.

Мы помним, как десять «друзей Стельмаха и
Ющенко» во главе с банком «Надра» получили в свое время рефинансирование почти
на 30 миллиардов гривен. Остальные 84 банка, находящиеся в реестре НБУ,
получили на всех 7 млрд грн. Стоит отметить, что вся упомянутая десятка банков
– с чисто украинским капиталом, что дает возможность напрямую договариваться с
владельцами. Ющенко через Стельмаха нашел возможность не только «кинуть» свой
любимый народ, и нашел орудие влияния на олигархов – чрез понятный ему Нацбанк
и Стельмаха. Ведь выборы скоро, а шансов на переизбрание – ноль. Нужно срочно
приручать «крестных отцов». Как иначе это сделать, как не через их карман?

Еще раз напомним. Наибольшие суммы заняли:
банк «Надра» – 7,1 млрд грн, «Проминвестбанк» – 6 млрд грн, «Ощадбанк» – 4,6
млрд грн, «Приватбанк» – 3,41 млрд грн, банк «Финансы и Кредит» – 2,698 млрд
грн, «Родовид Банк» – 2,172 млрд грн, «Укрэксимбанк» – 1,408 млрд грн,
«Укрпромбанк» – 1,348 млрд грн, банк «Финансовая инициатива» – 1,285 млрд грн,
«Укргазбанк» – 1,228 млрд грн.

Тут прослеживается характерная тенденция. Не
особо афишируя, еще до того, как кризис в Украине стал явным, в октябре месяце
Нацбанк продал на межбанковской валютной бирже около 4,2 млрд долларов. Можно
предположить, что эти золотые запасы были скуплены десятью указанными выше
банками как раз за полученные от самого Нацбанка 30 млрд грн, причем еще по
курсу 5,5 грн за доллар.

После этого, когда доллар был массово скуплен
банками, и наступило время обрушения валюты – дефицит «бакса» логично привел к
поднятию его курса. А так как люди в массе своей получали (и получают) зарплату
в гривне, начались массовые невозвраты долларовых кредитов. Усиленную скупку
валюты населением ускорило и решение о запрете выплат по валютным кредитам в
гривне по курсу НБУ.

Организовав декабрьскую спекуляцию на валютном
рынке, десятка избранных Ющенко-Стельмахом банков продала те самые купленные в
октябре 4,2 млрд долларов. Но купили-то они их по курсу 5,5 грн за доллар, а
продали по курсу, как минимум, 8 грн или даже выше. Вот так олигархи, вошедшие
в «заговор банкиров», получили свою первую прибыль на уровне 50%.

После
этого банки, в первую очередь, вошедшие
в «пул Стельмаха-Фирташа», и начинают откровенно грабить средний класс. Они
забирают залоговые квартиры и машины, выставляя их на рынке с ценами в гривне и
со значительными скидками. За вырученную гривну банки скупают квартиры и машины
своих же заемщиков. Вот и вторая их прибыль – еще 50%. При этом сами банковские
специалисты признают в частных беседах, что доля действительно проблемных
кредитов не превышает 3-4% от общего количества. Значит, невозврат платежей и изъятие
квартир и машин у должников – откровенно срежиссированная акция!

Мало того: даже в случае безнадежных займов
банки стараются продать имущество «несостояльцев» в обход процедуры аукционов.
Они предпочитают продать квартиру или автомобиль через «свое» агентство
недвижимости. И отнюдь не по бросовой цене…

Что мы имеем «на выходе», на начало 2009-го
года, научившего нас окончательно ненавидеть родное государство и не доверять
ему? Мы имеем итог мастерски проведенной операции «Банковский кризис»: 100% прибыль
банков и ограбленный средний класс, прекративший жить в условиях кредитной
эйфории. Конечно, раздутому кредитованию нужно было положить конец, но ускорили
его искусственно и очень уже цинично-кулуарно, решив в «прокуренной комнате»
«кидануть» сотни тысяч украинцев.

…Заговор налицо! Каким бы ни были колебания на
мировом ныне и что бы там не случилось в США, в Украине свои «негодяйства».
Имени Ющенко, Стельмаха, Фирташа и иже с ними…”

(“Новости
Украины-From-UA”^ Андрей Верник, “Доллар: точка падения и заговор
банков”)

* * *

І після всіх отих “негодяйств” нам
знову будуть “впарювати” казки про “національну ідею” та
втілену у життя “віковічну мрію” українців про свою власну державу?
Так, і наші предки, і ми дійсно мріяли про Українську державу, але не таку.
Мрія предків і “кодло” сучасників – взаємовиключні поняття. Можна
відбудувати Чигирин і Батурин, можна накидати “Героїв України” всім
гетьманам і кошовим отаманам, починаючи хоча би й від самого козака Мамая.
Можна лазити на Говерлу і навіть дудіти там у трембіту. Україну цим не
відродиш! Бо нині вона – це навіть не країна “забутих предків”.
Україна сьогодні – це країна ще ненароджених, але вже зраджених і забутих
онуків.

Богдан Ганжа,

Центр журналістських досліджень

admin