За життя без насильства

Що таке насилля і як його не допустити


У вівторок, наприклад, на цю тему розмірковували на прес-конференції разом із журналістами начальник управління у справах культури, спорту, сім’ї та молоді Олег Муртазін і голова правління “Коаліції по попередженню насильства в сім’ї”, старший викладач кафедри соціальної роботи УжНУ Володимир Башкірєв. Ішлося про те, що це питання складне, стосується більшою чи меншою мірою всіх країн і всіх соціальних прошарків: бідних і багатих, освічених і не дуже. Цією акцією світова спільнота намагається підкреслити, що гендерні права є невід’ємною частиною прав людини, запровадити нові стандарти якості життя, замінивши насильницькі форми поведінки на інші, які дозволяли б більш ефективно вибудовувати стосунки на рівні дітей і батьків, однолітків, чоловіків і жінок. В Ужгороді цю мету переслідували спершу нарада-семінар за участю начальників відділів у справах сім’ї, спорту та молоді РДА та міськвиконкомів, працівників органів внутрішніх справ, Закарпатського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а потім — семінар для психологів освітніх закладів міста.


Власне, розпочинати слід би з визначення того, що ж вважається насиллям у сім’ї? Адже не секрет: людина не може весь час тамувати емоції і не моргнувши оком з посмішкою сприймати якісь неприємні для себе ситуації. Де ж та тонка грань між адекватною реакцією на “подразник” і насильством? Відповідь на це запитання дає Закон України “Про попередження насильства в сім’ї“. Там чітко виділено 4 форми насильства: фізичне, сексуальне, психологічне й економічне. Перше передбачає умисне нанесення одним членом сім’ї іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі чи гідності. Друге — протиправне посягання одного члена родини на статеву недоторканність іншого, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітніх. Третє — насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися шкода психічному здоров’ю. Четверте — умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я. Принаймні, як бачимо, відповідальні батьки можуть заспокоїтися: засоби впливу на чадо, що провинилося, залишаються.


А якщо серйозно, то людей — і великих і малих — треба вчити ідентифікувати прояви насилля. Бо, як сказав Володимир Башкірєв, наше суспільство дуже терпиме до всіх його проявів, окрім фізичного й сексуального, і образливі прізвиська, нецензурна лайка на чиюсь адресу сприймаються як абсолютно буденна річ: “Коли ми розпитували дітей, чи застосовують щодо них психологічне насильство, відповідь була переважно заперечною. Коли ж уточняємо, чи обзивають їх, скажімо, однолітки, то це зустрічається на кожному кроці. Тобто ідентифікація проявів психологічного насильства доводить, що 95 % неповнолітніх удома, в школі чи в колі ровесників страждають від нього”. А тим часом саме такі види насильства є відправними точками для подальшої поведінки і з боку кривдника, якому дозволяють чинити так, і з боку потерпілого: в нього (неї) міняються стереотипи, ламається психологічна ланка особистості. Звичайно, жити в середовищі і бути вільним від нього не можна, але питання культури спілкування є відправною точкою формування подальшої моделі стосунків.


До речі, журналістам на прес-конференції представили чудову книжечку із серії “Естафета протидії насильству”, котра називається “Підліткові побачення: зроби свій вибір!” Видало її ГО “Коаліція по попередженню насильства в сім’ї” в Ужгороді і безкоштовно розповсюджуватиме по школах для проведення інтерактивних занять з підлітками. (У планах також подібні видання для батьків та спеціалістів). Враховуючи, що, згідно з дослідженнями, які проводилися у США, Канаді, Японії, Росії й Україні, 25—31 відсоток 13 — 17-літніх мали власний досвід насильства під час побачень або знають про такий від друга чи подружки, — тема актуальна. Збірка вчить розпізнавати прояви насильства, вільно говорити про це і рекомендує, як поводитися в тій чи іншій ситуації та куди звертатися по допомогу. Адже коли стосунки починаються гарно й романтично, такі тривожні дзвіночки, як сердиті крики коханого, прийняття ним рішень за неї юнка може виправдовувати чи то поганим настроєм після важкого дня, чи то “справжніми чоловічими рисами”. Насправді це “квіточки”, які обіцяють ще гірші “ягідки”. І через суспільні стереотипи виховання від насильства частіше страждають жінки.


Отже, куди взагалі може звернутися людина , котра зазнала насилля в родині? Якщо “розборки” серйозні — до правоохоронних органів або ж у відділ у справах сім’ї та молоді Ужгородської міськради (тел.: 3-54-61), Центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді (61-64-72), коли йдеться про дітей — то до шкільних психологів чи в службу у справах неповнолітніх. Може допомогти й телефон довіри: 44-13-17.



Утім, хоч від таких випадків ніхто не застрахований, краще все ж їх не допускати, скориставшись для цього, зокрема, й порадами психологів. Шануймося, і нас шануватимуть!



Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”




Прес-конференція з начальником управління у справах культури, спорту, сім’ї та молоді Олегом Муртазіним і головою правління “Коаліції по попередженню насильства в сім’ї”, старшим викладачем кафедри соціальної роботи УжНУ Володимиром Башкірєвим у відеоролику

admin