МАНІФЕСТ БЕЗПРИНЦИПНОСТІ

Перші громадські вбиральні з’явилися ще до нашої ери – у
Давньому Римі, і до часів імператора Веспасіана були безплатними. Саме цей правитель першим додумався до того,
що гроші можна брати і за лайно. Навіть його рідному сину гидко було від такого
способу наповнення гаманця. На що татко-імператор тицьнув під ніс синку-чистоплюю
мішечок із заробленими на цьому самому лайні грішми: «Чим пахне?!» «Нічим…»
Тоді й була вперше мовлена знаменита фраза «Гроші не пахнуть».

Цей давньоримський «Маніфест безпринципності» не втратив
своєї актуальності й у нинішні часи. Принаймні, для однієї з місцевих новинок
поняття «маніфест» – більш ніж підходяще. Адже якщо це слово умовно поділити на
дві частини, то отримаємо «мані» (фонетичне відтворення англійського money –
гроші, те, що за гроші продається) та «фест» – і вже зразу зрозуміло, про яке
видання йдеться. Тим паче, що вони й самі цього не приховують, навіть
спеціальну сторінку задля цього завели – «МаніФЕСТація» зветься.

А щодо безпринципності… Не пожалкуйте часу, сходіть в
бібліотеку, погортайте хоча б цьогорічну підшивку «Фесту»…

Ось, приміром, якої думки була новинка про український уряд
та його очільницю Юлію Тимошенко на початку року: «Уряд Юлії Тимошенко
буквально з перших днів роботи приступив до виконання своєї чи не головної
передвиборної обіцянки – виплати компенсацій заморожених вкладів Ощадбанку
СРСР»^ «На прикладі Ощадбанку Ю.Тимошенко доводить, що серед українських
політиків лише вона відповідає за передвиборний «базар» і т.д. «Чорні кішки»
між президентом та прем’єром на сторінках «Фесту» не бігають навіть у березні.

«Кошачим місяцем» стає травень: «Трафила коса на камінь… У
післяпасхальні дні протистояння між В.Ющенком і Ю.Тимошенко загострилося ще
більше. Взаємні обвинувачення виголошуються вже відкрито і вульгарно…
Ю.Тимошенко чітко йде до своєї головної мети, реалізуючи лише те, що, на її
думку, наближає її до президентства…».
Вересневі події у парламенті додають «пафосного гніву» ще більше:
«Зусиллями БЮТу втрачена українська перспектива»^ «Не довго музика та грала.
Демократична коаліція у Верховній Раді розпалася». А вже у жовтні «фест-автори»
починають завзято шукати у діях Ю.Тимошенко «ознаки державної зради»…

Разом з Юлією Тимошенко «Фест» охоче «розкручував» і
очолювану нею політичну силу: на початку року газетні сторінки надавалися
заступнику очільника обласної організації «Батьківщини» Андрію Сербайлу,
головному бютівцю Ужгорода Василю Гнатківу… У жовтні з «фест-сторінок»
велемовно глаголять вже інші політичні діячі та «представники громадськості»,
котрі доводять: «Тимошенко прагне сказати, що чорне – це біле»^ «Тимошенко
нарешті показала, де у неї серце»…

Серце Юлії Тимошенко там, де завжди і було. І буде завтра. А
ось як оці-нити «принциповість позиції» тих, хто влаштовує згадані вище
«маніФЕСТації»? У моральному плані вона оцінці не піддається. Тільки у
«грошовому еквіваленті»…

Разом з тим цікаво: а хто ж перебуває «у фест-фаворі»?
Перший натяк на це читачі новинки отримали ще наприкінці лютого: «Політичне
життя в країні поступово скочується до рівня балагану: мордобій між міністром і
мером (Луценко-Черновецький – В.Д.), надувні кульки у парламенті, сварка між
спікером і даїшником. Скоро депутати почнуть писати різні коломийки на стінах
сесійної зали, а на засіданнях уряду стрілятимуть із рогаток. На цьому тлі
якось без особливого резонансу майнула справді головна новина тижня: вихід
В.Балоги з «Нашої України» (підкреслення – авторське).

У цьому контексті якось по-іншому починаєш оцінювати «черепичний»
колір «фест-видання»: чи не натяк на те, що у газети – «надійний дах»?..

Далі – більше. «Україна гостро потребує нової політичної
еліти» (червень). «Політичний акцент змістився цього тижня в Єдиний Центр»
(липень). «В Ужгороді продають значки «Я люблю Балогу» (серпень). А вже у
жовтні маємо «авторитетну» думку і самого «улюбленця публіки» Віктора Балоги:
«За кілька місяців «Єдиний Центр» став партією, з якою рахуються всі»… Отакої.
І це при тому, що того ж таки тижня, тільки в іншій газеті, Карпатський центр
полінгових досліджень опублікував результати регіонального зрізу громадської
думки: Блок Юлії Тимошенко (О.Кеменяш) підтримують 32,2% закарпатців, Партію
регіонів (О.Ледида) – 15,6%, «Нашу Україну» (С.Аржевітін) – 8,5%, Блок Литвина
(С.Ратушняк) – 7,1%, … «Єдиний Центр» (І.Балога) – 1,5%…

Варто зазначити, що це соціологічне опитування – єдине в
Україні, де ЄЦ фігурує взагалі! І то лише тому, що людей розпитували на теренах
«вотчини братів-Балог». А в опитуваннях за межами Закарпаття ЄЦ стабільно
займає місце серед «інших» – таких, що набрали менше 1%.

Які з цього можна зробити висновки? Перший: за те, щоб написали, що такий собі «Єдиний Центр»
існує в принципі – вже треба платити гроші. Другий: за те, щоб написали, що з
таким собі ЄЦ «рахуються всі» – треба платити дуже великі гроші. Третій: «якщо
запалюють зірки, значить комусь це потрібно» – якщо про ЄЦ пишуть, значить
хтось за це таки платить. Хто саме платить – цей висновок, думаю, читачі в
змозі зробити самі…

Єдине, в чому «фестярі» послідовні – це в поливанні брудом
обласного центру взагалі і тих, хто ним керує (Сергія Ратушняка, Ужгородської
міськради та її виконкому) зокрема…

Перечитав написане, і відразу ж змушений одне своє слово
частково спростувати: «фестярі» непослідовні навіть у своїй знавіснілій
«послідовності». На початку року вони «наїжджають» на те, що тарифи,
затверджені міською владою для «Уж-тепла», є «необ-ґрунтованими», а тому –
занадто високими. Тиждень тому «Фест» співає вже іншої: за висновком інспекції
Міністерства ЖКХ, «Уж-тепло» знаходиться на межі банкрутства, і одна з причин
цього – «невідповідність затверджених тарифів собівартості наданих послуг».
Тобто, «зависокі» тарифи насправді виявилися занизькими. Але цей факт
«фест-комунальників» не збентежує: за правду їм гроші не платять. Платять за
те, щоб плювалися у бік площі Поштової.

Інший приклад – «наїзд» на міську владу за те, що вона має
намір вигнати з Ужгорода гральний бізнес як такий. «Безпредєл»,
«самоуправство», «цинічне знущання над підприємництвом» – галасують чи то
«фест-законники», чи то «фестярі у законі». А минулої п’ятниці Верховна Рада
нарешті дійшла до розгляду Закону про гральний бізнес, і навіть прийняла його у
першому читанні. Вже на перших пленарних засіданнях січня український парламент
має твердий намір прийняти цей Закон в цілому. Причому вже перше обговорення
засвідчило, що більшість народних депутатів єдині в думці: доста було
видурювати від людей тяжко зароблені гроші. Так за що тепер «наїжджатимуть» на
Сергія Ратушняка «фестярі»? За те, що не повикидав з міста «одноруких бандитів»
раніше»?..

За великим рахунком, таким чином можна «пройтися» чи не по
кожному абзацу статті «ДеРатизація. Втрати Ужгорода від діяльності міської
влади-2008», опублікованій у газеті «Фест» минулого четверга. Та не варто. Тим
паче, що більшість цих «закидів» вже спростована самим Ужгородським міським
головою Сергієм Ратушняком (читай «Всупереч балогівській владі місто
розвивається і живе власним життям» у суботньому випуску «Трибуни», а також
підсумкові інтерв’ю мера обласного центру у газетах «РІО» та «Ужгород»).

Автор над іншим пропонує замислитися.

«Гроші не пахнуть» – скажіть про це, приміром, касирам
банків, котрі перераховують та зберігають у сховищах банкноти, інкасовані з
торгових точок або отримані в якості платежів. Вони погодяться: так, гроші не
пахнуть – вони страшно смердять, бо пройшли через надто багато брудних рук.
Поцікавтесь у лікарів-інфекціоністів. Ті застережуть: монети та банкноти –
найпоширеніший носій та розплідник всілякої гидоти, небезпечної для здоров’я, а
то й для життя людини.

І цілком, думаю, правомірним буде провести аналогію по
відношенню до «Феста» та деяких інших «заЄЦнутих» ЗМІ: через брудні гроші за
замовні публікації від деяких сторінок цих видань просто смердить, вони
перетворилися на розплідників всілякої гидоти, небезпечної для здоров’я.
Принаймні – для психіки ні в чому не винних читачів.

В.Данайканич

admin