«За» і «проти» працевлаштування за кордоном

Однак
рідко який український нелегал знайде роботу за своєю основною
професією. Найчастіше нашим громадянам доводиться виконувати
некваліфіковані роботи у сфері сервісу, промисловості й АПК. Наприклад,
у Канаді українському мігрантові з дипломом інженера охоче запропонують
місце електрика чи машиніста.

ТАМ КРАЩЕ,

ДЕ МИ Є

На жаль, статистику по українських нелегалах ніхто не веде, оскільки
вони не схильні відверто говорити про свою роботу. Невідомо навіть, у
якій країні світу «нашого цвіту» найбільше. Можна говорити тільки про
приблизні цифри і деякі узагальнення. Отже, Росія — один із лідерів у
світі за кількістю працюючих там українців. Найбільше їдуть працювати
на будівництвах жителі Донбасу. Є однак українці й у поліграфії, і на
транспорті, і навіть у шоу-бізнесі.

Вербувальники, рекламуючи переваги роботи в Росії, грають на застарілих
стереотипах «єдиної держави» і «братерського народу». У реальності ж
українські нелегали в чужій країні виявляються без паспортів, а острах
депортації утримує їх від звертання в міліцію. Крім того, українських
«заробітчан» при від’їзді з «братерської країни» на батьківщину
зазвичай грабують…

На відміну від Росії Польща тільки недавно відкрила свій ринок праці
для громадян України, і тепер вони можуть протягом трьох місяців
працювати там на сезонних сільгоспроботах без спеціального дозволу.
Польща пішла на такий крок, незважаючи на те, що рівень безробіття в
країні найбільший серед країн Євросоюзу — 16 %. У країні не вистачає
власних робочих рук, оскільки поляки, як і українці, їдуть на заробітки
в розвинутіші країни Євросоюзу.

У Чехії, за різними підрахунками, українців трудиться від 150 до 300
тисяч. Наші земляки беруться за будь-яку роботу: на будівництвах,
підстригають газони, доглядають за дітьми, працюють сантехніками чи
електриками. Наприклад, на будівництві наші емігранти працюють по 10
годин на день без вихідних. При цьому, якщо чеський будівельник одержує
в середньому сім євро за годину роботи, то українець не одержує і
два…

За місцевими даними, в Португалії працює всього близько 150 тисяч
українців, з них приблизно 80 тисяч — легально. Обсяги коштів, які
заробляють громадяни України в Португалії за рік, сягають 1 млрд.
доларів США. Українці трудяться переважно на будівництвах, а також у
агросекторі.

В Італії, так само як у Іспанії, Великобританії та Німеччині, в
основному, працюють жінки з Західної України — доглядають за дітьми,
старими і хворими. Останнім часом тут з’являються й українські
підприємці.

А от до США дедалі частіше приїжджають жити і працювати з України програмісти, медики і підприємці.

У БАГАТЬОХ КРАЇНАХ ЗНАЙТИ ЛЕГАЛЬНУ РОБОТУ ПРАКТИЧНО НЕМОЖЛИВО

«Легально наші громадяни можуть влаштуватися на роботу тільки в тих
країнах, з якими Україна уклала договори про взаємне працевлаштування,
— розповідає представниця громадської організації «Веста» Інна Сабадош.
— Це Польща, Чехія, Словаччина, Литва, Латвія, Росія, Молдова,
Білорусь, Вірменія і В’єтнам. Дія таких договорів поширюється лише на
громадян, що працюють на законних підставах — на підставі робочої візи,
а не туристичної чи гостьової, і з дозволами на працевлаштування та на
перебування в країні. Можна працювати за рубежем у складі міжнародних
чи спільних проектів, за студентським чи журналістським обміном, по
лінії релігійних організацій тощо».

Прагнучи одержати роботу за кордоном, українці часто не підозрюють про
те, що в багатьох країнах Європи легально працевлаштуватися практично
неможливо. До того ж вони фактично позбавлені більшості прав і легко
можуть стати об’єктами експлуатації.

Перекидання і працевлаштування українських нелегалів за рубежем —
прибутковий бізнес для вербувальників і інших посередників, що
забирають собі більшу частину заробітку мігрантів. З безлічі кадрових
агентств у цій сфері довіряти можна лише деяким. От чому українці в
цілому більш схильні покладатися на особисті рекомендації знайомих чи
родичів, ніж на рекламні слогани «продавців повітря». Винятком є
вузькоспеціальні сфери діяльності, де без участі вповноважених кадрових
агентств працевлаштування взагалі неможливе.

Дивно, що при такій масовості «журавлів» і наявності в них за рубежем
проблем їх праця і доля практично не врегульовані законодавчо — ні в
національному правовому полі, ні міжурядовими угодами.

ЗА КОРДОН —

З ЧИСТОЮ СОВІСТЮ

Варіант працевлаштування за кордоном, як і раніше, вважають прийнятним
багато молодих українців. Однак вони хочуть працювати за спеціальністю
і за пристойну плату, а не виконувати будь-яку малооплачувану роботу.

20-річна Дарина Бойко, студентка Національного державного університету
імені Тараса Шевченка, цього року закінчує філфак — одержить диплом
перекладача з арабської мови. Дарина впевнена, що зможе знайти в Києві
роботу зі спеціальності й одержувати зарплату в межах $800—1000, проте
вже зараз цілеспрямовано шукає варіанти працевлаштування за кордоном.
«У принципі, я не прагну виїхати за кордон за будь-яку ціну, — каже
студентка. — Змінювати своє нинішнє положення тут — квартира, зв’язки
—на неясні перспективи там я не стану. Простіше говорячи,
прибиральницею працювати не буду. Але я небагато пожила в Європі й
зрозуміла, що мені хотілося б робити свою кар’єру в нормальній
європейській країні. Зараз я підшуковую роботу у Швейцарії, ОАЕ, у
Франції — розсилаю резюме, шукаю контакти з компаніями, що можуть мною
зацікавитися. Також розглядаю можливість продовження своєї освіти у
Франції».

Бажання Дарини цілком укладається в рамки існуючої тенденції. Українці
навчилися цінувати себе і вже не готові змінювати звичні умови
проживання на сумнівні перспективи. «5—7 років тому наші люди масово
їздили за кордон на заробітки як дешева некваліфікована робоча сила:
збирали полуницю, працювали прибиральниками й офіціантами. Тепер дедалі
частіше їдуть працювати за спеціальністю, — вважає фінансистка Вікторія
Сухонос. — І попит є! З одного боку, нашим можна платити менше, ніж
своїм, з іншого боку — в нас дуже кваліфіковані фахівці. При цьому ми
вже не готові їхати будь-куди, нам потрібні нормальні умови».

Вікторія впевнена, що зараз професіоналові цілком можна знайти й в
Україні роботу з пристойною зарплатою. «Моїй знайомій запропонували
гарну роботу у Відні, але, все підрахувавши, вона відмовилася: не варта
справа заходу», — наводить приклад із життя молодий фахівець.

ЧУЖИЙ СЕРЕД

ЧУЖИХ

Змінилося і саме ставлення до закордону. Це вже давно не таємничий і
вабливий світ, а конкретна реальність, що починається з черг у
посольствах чи пропозицій турагентств. Ще один характерний момент:
листівки з пропозиціями («якщо ти молодий і активний…») приєднатися
до численних програм студентського обміну чи одержати короткострокове
праце-влаштування за кордоном на час канікул.

«Молодь стала інакше ставитися до закордону, — стверджує Олександр
Бреслер, директор агентства, що займається влаштуванням студентів на
роботу за рубежем. — Люди зрозуміли, що «загранка» поруч і не треба про
неї мріяти, а можна просто поїхати туди — відпочити чи попрацювати. А
реалізувати себе можна і на батьківщині, як, наприклад, зробив я, свого
часу поживши в Німеччині, але повернувшись до України».

29-річний Бреслер, утім, не наважується робити висновки: «Я не готовий
говорити за всю молодь, адже кожний робить вибір сам. Когось життя тут
не влаштовує і він шукає інший шлях. Десять років тому було не так
багато способів легально виїхати за кордон жити і працювати, хоча б на
якийсь термін. Зараз такі можливості є і їх чимало. І я можу сказати,
що з кожним роком усе більше молодих людей їде за кордон. Деякі з них
нелегально залишаються, але ми попереджаємо, що це — порушення
договорів і закону».

Втім, у будь-якому законі можна знайти потайні ходи, — впевнена
25-річна Ліза Завгородня. Вона встигла повчитися відразу в двох
британських коледжах. За словами Лізи, вона достатньо надивилася на
дівчат, вихідців зі СНД, котрі не приховували того, що хочуть
залишитися в Англії, фіктивно виходили заміж і швиденько отримували
посвідку на проживання. «Думки про те, щоб залишитися в Англії, мене,
звичайно, відвідували. Але, подумавши, я зрозуміла — краще бути своєю
серед своїх, ніж чужою серед чужих, — сказала Ліза. — Як не крути, в
Англії ти ніхто. Студент, ще один потен-ційний орач на «саксів». Ти
завжди будеш чужим, скільки б інших іноземців тебе не оточувало. І
потрібно дуже сильно прагнути і багато трудитися, щоб стати одним із
них, бути «в темі». А в Україні ти могутній. Тут не треба так
напружуватися, щоб стати успішним».

Єва Деметер, РІО

admin