СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ ЯК НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ

Тому минулої п’ятниці в стінах Ужгородської міськради відбулася презентація Національної стратегії розвитку “Україна-2015”, розробленої “Українським форумом”. Створений наприкінці 2006 р. форум є одним із найбільш елітних експертних співтовариств України, що об’єднує науковців, громадсько-політичних діячів, регі-ональних керівників, мерів. Виконавчим директором “Україн-ського форуму” є академік, екс-віце-прем’єр В.Семиноженко. Стратегію розроблено на основі тритомної колективної монографії “Стратегічні виклики суспільству й економіці України у ХХІ столітті” (під редакцією академіків В.Геєця, В.Семиноженка, Б.Кваснюка), опублікованої у липні 2007 р. Ужгород став 21-м містом, перед громадськістю якого виступили розробники. Стратегія має три розділи: суспільство, економіка, держава.


У сфері суспільних відносин ідеться перш за все про подолання штучного розколу України на Схід і Захід. Здійснені дослідження показують, що українці мають певні ментальні відмінності порівняно з населенням інших обслідуваних 23 європейських країн. Ми сильніше фіксуємося на проблемах влади і особистих досягнень, у нас сильніше виражений конформізм, консерватизм, патерналізм, потреба у безпеці. Ціннісно-світоглядні відмінності всередині України існують, але проходять не по лінії Схід – Захід. Мешканці і західних і східних регіонів більш відкриті до перемін, натомість жителі Центру консервативніші у своїх цінностях. Існуючий же конфлікт політичних переваг між регіонами сконструйований штучно, був одним з елементів плану приведення до влади В.Ющенка. Не дивно, що нині нічого не робиться для подолання цього штучного розколу, навпаки – він продовжує нагнітатися, роз’ятрюватися. Перед Україною так і не висунуто амбітної цілі, котра могла би об’єднати і мобілізувати все суспільство. Такою могло би бути або входження України до двадцятки найбільш економічно розвинутих країн світу, або ж її вихід у політичні й економічні лідери свого регіону (балто-чорноморського або Центрально-Східної Європи).


Стратегія гостро критикує сучасну економічну політику в Україні, котра зводиться до перетворення нашої держави на придаток Заходу, підпорядкування її транснаціональним корпораціям. Ідеться про принципову зміну геоекономічних позицій України. Нині маємо чотири провідні галузі – металургію, хімічну, енергетику і вугільну. Тепер же в основу пропонується покласти наукомістке виробництво. Локомотивом національного розвитку мають стати потужні вітчизняні підприємства. Слід розвивати економіку знань, а не сировинних ресурсів. На селі ставка робиться не на окремих фермерів, а на великі агропромислові корпорації.


Відповідно у царині державної розбудови пропонується зробити провідними в українському модернізаційному розвитку саме інститути держави, а не ринку, як то є дотепер. Адже ринок здатний забезпечити економічне зростання, але абсолютно безсилий в усьому, що стосується системних реформ, спрямованих на якісний розвиток. Іншими словами, ринок цікавлять формальні прибутки, а не якість життя. Забезпечити останню може тільки держава. Завданням є завершити трансформацію держави в напрямку реальної демократії, верховенства закону і соціальної (але не популістської) орієнтованості. Особливо важливим є реальне, а не декларативне розширення прав місцевого самоврядування. Не змагання між урядом і президентом – хто диктуватиме адміністраціям, а перенесення важелів влади до рад і їхніх виконкомів, забезпечення їхньої фінансової і ресурсної самодостатності. Ідеться і про розширення повноважень президента в умовах світової економічної кризи, але про обрання на цю посаду адекватної людини. Висунуто три принципи “де-” у державному будівництві: дебюрократизація, децентралізація і дерегуляція, тобто відмова держави від частини регулятивних (дозвільно-заборонних) функцій. Що ж до децентралізації, то вона могла би здійснюватися або у формі федералізації, або як розбудова унітарного децентралізованого устрою (коли зберігається єдність правового поля на всій території, але максимум реальної влади передається від Києва регіонам).


Україна нарешті отримала реальну стратегію свого розвитку – причому у кількох варіантах: більш детальному (тритомник) і більш генералізованому (книжка на 75 сторінок), є ще популярніші брошури, а також електронна версія в Інтернеті. Попри дискусійність окремих конкретних нюансів дана стратегія є найсоліднішим з усіх подібних документів. Справа лишень за її реалізацією, що можливо тільки в результаті взаємодії здорових державницьких, регіональних і місцевих політичних сил, широкої громадськості, науковців і практиків.



Сергій ФЕДАКА




Перед презентацією Національної стратегії розвитку “Україна-2015” в Ужгороді, академік, екс-віце-прем’єр В.Семиноженко спілкувався з закарпатськими представниками мас-медіа на брифінгу. Відповіді на запитання журналістів пана Семиноженко у відеоролику

admin