МІЙ ДУРДОМ – МОЯ ФОРТЕЦЯ!

Можливо, що й так… Але я порадив би читачам пригадати, про що саме писали наші газети за часів правління у місті мерів С.Сембера або В.Погорєлова. Пригадали? Так, так! Про те саме сміття на вулицях та у дворах ужгородських будинків. Наша газета, наприклад, ще рівно 10 років тому назвала стан “смітникових” справ у нашому місті дуже конкретно: “Парк смітникового періоду”. Мером тоді був пан Степан Сембер, до речі. З того часу мінялися газети і мери, але “парк смітникового періоду” у нашому місті досі залишився незмінним. Чому? А тому, що смітять не мери, а мешканці. Я пам’ятаю, що колись на вулиці Корзо просто ганьба було кинути на землю “бичок” від цигарки або обгортку з морозива. За це, до речі, неохайного ужгородця міг взяти за шкірку і оштрафувати міліцейський патруль. А сьогодні вже на “бички”, порожні кульки і драні обгортки на тротуарах ніхто навіть не звертає уваги, бо “бичок” – то уже навіть не сміття, оскількі наші новітні “купці” вивалюють зі своїх магазинів, кав’ярень і ресторанів просто на вулиці та подвір’я уже не скромні “бички”, а цілі гори різного дрантя. Міліцейські патрулі ходять поруч і… також кидають “бички” на асфальт. Сміття на вулицях – це не міліцейська турбота! І як би не вимагав ужгородський мер від міліції виконати законне рішення суду і звільнити вулицю Фединця у самісінькому центрі міста від велетенського сміттєзвалища, замаскованого під базар, відповідь була все тією ж: “Це — не міліцейська проблема!”. Навіть людське “сміття”, яке також частенько валяється на землі, нині також – не міліцейська турбота. Ото якби на вулицях “бакси” валялися… Свого часу ужгородський мер Ратушняк спробував організувати муніципальну міліцію, для якої саме порядок на вулицях і майданах та у подвір’ях нашого міста був би головною турботою. Але цей задум ужгородського мера наштовхнувся на дикий спротив як обласної влади, так і тих самих “антиужгородських” мас-медіа, які нині страшенно обурюються ужгородськими негараздами. А самого Ратушняка навіть звинувачували в тому, що він нібито намагався створити під дахом мерії легалізоване і озброєне “кримінальне угруповання”, назвавши його “муніципальною міліцією”. І марно було доводити, що ця муніципальна міліція навіть у проектах не мала жодної зброї! Ужгородців вперто залякували: “Мер хоче встановити у місті владу бандитів!”. З того часу сплило зовсім мало води, а про необхідність створення у містах України муніципальної міліції сьогодні уже говорять на загальнодержавному рівні, наголошуючи на тому, що це – усталена і випробувана часом практика всіх європейських держав. Ужгород міг бути першим, хто запровадив би цю європейську практику в області, яка дуже любить називати себе “Центром Європи”. Не сталося… І сміття на вулицях все ще єхидно очікує, коли ж його оголосять, нарешті, “малою архітектурною формою”.


А тим часом ситуація у нашому “парку сміттєвого періоду” вже стає й цілковито абсурдною. Як засвідчує заява депутатів Ужгородської міськради, мукачівська команда закарпатської обласної та ужгородської районної влади нещодавно вирішили… закрити ЄДИНИЙ ужгородський полігон для сміття, розташований неподалік від села Баранинці. Одна з головних причин такого “диверсійного” рішення – сусідство сміттєвого полігону з елітним закладом “Золота гора”, що належить керівнику закарпатської обласної організації Партії регіонів, депутату Закарпатської обласної ради пану Ледиді. Щоправда, пан Ледида спорудив свою “Золоту гору” вже тоді, коли полігон для побутових відходів давним-давно уже діяв на баранинській землі. Бачили очі, що вибирали? Бачили, звісно! Чому ж вибрали місце для “елітного” закладу поруч із нашим сміттям? Можливо, тому, що саме ці землі колишній віце-губернатор Закарпатської області пан Ледида міг свого часу легко прибрати до рук, а потім перетворити їх на “Поле чудес”, де золоті монети ростуть на деревах? І наше сміття тоді йому не заважало. Інша справа тепер, коли на “Золотій горі” вже дозріли щедрі врожаї прибутків, а полігон з ужгородським сміттям псує настрій заможним гостям, які звикли до ароматів кокосових гаїв на Канарах. І обласна рада, вкупі з районною, охоче пішла назустріч бажанням свого сановного депутата: геть полігон! Куди? А біс його знає! Обласній владі ужгородське сміття по х… по “хенде хоху”! Отже, невдовзі сміття з міста не вивезеш взагалі, і воно так і залишиться гнити й смердіти під вікнами ужгородців. Чому? А тому, аби, задихаючись від гніву і смороду, ужгородці люто і остаточно зненавиділи свого “непокірного” мера. Щоправда, у відповідь на такий “безпрєдєл” обласної команди депутати Ужгородської міськради пообіцяли влаштувати смітник… під стінами ОДА. Ні, це не фігля, а цілком офіційна заява:



* * *


Усвідомлюючи свою відповідальність перед громадою міста виконком Ужгородської міської ради прийняв рішення, що в разі закриття полігону в с. Барвінок місцями для тимчасового складування твердих побутових відходів будуть:


– площа Народна (навколо будівлі ОДА)^


– вул. Загорська (навколо будівлі РДА)^


– вул. Швабська (у дворі обласного управління охорони навколишнього природного середовища та екології)^


– територія готельно-розважального комплексу «Золота гора» в с. Барвінок”.



* * *


І, мабуть, так воно і доведеться вчинити, оскільки на цей ультиматум міськради обласні владні мужі поки що відповіли лишеновою порцією лайки та звинувачень у пресі. Водночас провладні мас-медіа не втомлюються від дифірамбів на адресу міської влади Мукачева: подивіться, мовляв, який чудо-порядок навела вона у місті над Латорицею! При цьому, щоправда, телекамери “М-Студіо” та фотоапарати газетних репортерів настирливо демонструють нам одні і ті самі кадри, зняті на площі Миру та перед ратушею Мукачева. Далі “об’єктивні” об’єктиви не заглядають, бо там зафіксують такий самий безлад і “парк смітникового періоду”, що й в ужгородських кварталах. А це уже не дозволить натхненно брехати про те, що у Мукачеві міська влада – “народна”, а в Ужгороді – “жертва суспільного аборту”. Ми, до речі, можемо нагадати, якими саме методами наводився отой “європейський” порядок в центрі Мукачева ще 10 років тому, коли мером цього міста вперше став пан Віктор Балога. Ось, що розповідав на сторінках газети “Вісті тижня-плюс” мукачівський бізнесмен Олег Іщенко ще навесні 2004-го року: Адже навіть реконструкцію центру міста, ремонт фасадів будинків силоміць примушували робити за рахунок тих фірм, які мали нещастя орендувати приміщення в центрі. Жодної копійки в це “чудесне перетворення” центру міста мерія не вклала. Але гроші з бюджету все ж були списані “на ремонт”. Куди ці гроші пішли? Невідомо…”. (Газета “Вісті тижня-плюс”, березень 2004 р.)


Ви хочете, аби й в Ужгороді мери діяли подібними ж методами? Мабуть, що не хочете, хоча, можливо, і варто було б, бо до багатьох наших співгромадян ні добре слово, ні навіть законні вимоги не доходять, як сонячне світло до шахти. Але ви можете уявити собі, який ґвалт і лемент зчинили би всі політики і журналісти без винятку, якби дещо подібне здійснив би в Ужгороді не лише Сергій Ратушняк, але й будь-який інший мер міста? Страшно навіть уявити собі! А в Мукачеві – все гаразд. Матюкаються лише вдома на кухні, щільно зачинивши двері та вікна, а дулі крутять виключно у кишенях… Бо інакше, якщо на людях і вголос, прийдуть дебелі хлопці з “муніципальних” бригад або з міської “ментури” і залишать сміливця без ребер, зубів і без бізнесу.


Чому так? А просто тому, що владна ситуація у Мукачеві, на відміну від Ужгорода, вельми нагадує ту, яка існувала у феодальних містах середньовіччя: є “біров” (мер, бургомістр і т.д.) і є “сеньйор” або “пан”, який, власне, і є хазяїном міста. І навіть не зважаючи на те, що протягом останніх років вибори мера в Мукачеві стали не лише хронічним явищем, але й зробили це місто широко відомим в Європі, демократією тут і не пахне. Є “сеньйор” – комерційна структура, від якої фактично залежить вся економіка міста і добробут мукачівців. Подобається це нам, чи не подобається, але так воно склалося і так воно є. І мер міста, кого би не обрали мукачівці, все одно має прислухатись до волі “сеньйора”, а не до обласних чи навіть столичних структур. Інакше ладу у місті просто не буде. Знаю, що такий висновок може багатьом не сподобатись, але він уже підтверджений самим життям мукачівської громади. Згадайте часи, коли у Мукачеві керували посланці обласних владних структур. Вони сумлінно намагались зробити все, що від них залежало, аби Мукачево жило нормальним життям. Але нормального життя так і не було, а містом колотило, немов у лихоманці. Чому? А тому, що більшість мешканців міста не були впевнені в тому, що комерційна фірма-“сеньйор” втримається на своїх бізнес-позиціях, а це означає, що люди не були впевнені в тому, що наступного дня матимуть свої звичні робочі місця, зарплати та інші сталі прибутки. Люди боялися і нині бояться повернення до злиднів початку 90-х років. А тому їм просто начхати на те, якого штибу “демократія” панує в Мукачеві і до якої партії належить їхній мер. Вони твердо знають, що “сеньйор”, до якого можна звернутись зі своїми проблемами, у їхньому місті є і, мабуть, довго ще буде. Звісно, це лише ілюзія стабільності, муляж європейського міста , але він є і з ним – спокійніше.


Так, чи інакше, але тандем “сеньйор”-“мерія” вирішує в Мукачеві всі нагальні питання і проблеми міського життя, не знаючи будь-яких перешкод з боку інших органів влади. Не знаємо, добре це, чи погано, але знаємо, що життя міської влади Мукачева набагато простіше, аніж будні Ужгородської мерії. Вся нерухомість Мукачева (не рахуючи приватного сектору) – власність міської громади. Навіть Мукачівський замок, який нещодавно здали в оренду “сеньйору”. А мерія Ужгорода не має права навіть на гузицю Геракла, який товче гідру на подвір’ї Ужгородського замку: власність області! До обласної власті віднесено будівлі обох театрів (драматичного та лялькового), філармонії, “білого дому” на площі Народній, художнього музею на Жупанатській і т.д., і т.п. В Ужгороді, на відміну від Мукачева, сила-силенна нерухомості і землі, якими міська влада і мерія розпоряджатися просто не можуть. Це – “чужі” в середовищі ужгородської міської громади. Але критика за жахливий стан цих будов лунає на адресу саме Ужгородської мерії, а не обласних власників новітніх руїн: “мерія не ремонтує театр”, “міська влада занедбала філармонію”, “замок руйнується, а меру і байдуже” і тому подібне. І не пояснити ні нашим колегам, ні самим ужгородцям, чому в одному місті – декілька повноважних господарів, які й доводять це місто до безгосподарності.


У Мукачеві мерія будує все те, що вважає потрібним. А в Ужгороді, якщо послухати деяких наших колег та чинів ОДА, потрібно будувати лиш те, що заманулося обласному начальству. Все інше – самодіяльність і єресь! Наведу лише декілька прикладів із тих заборон, що їх наклали обласні владні структури на ужгородські проекти. Процитуємо заяву депутатів Ужгородської міськради:



* * *



” Цькування і заборона на розвиток будь-яких форм суспільного життя. Як то: будівництво Нацбанку, на ділянці затвердженій в 1933 році, будівництво палацу зимових видів спорту в ямі бувшого цегельного заводу, будівництво аквапарку в заливних ямах біля Боздоського парку, торгівельно-офісного центру на пустирі біля площі Богдана Хмельницького, реконструкція старого проспекту Свободи тощо.


Для цього використовуються весь чиновницький апарат всіх державних вертикалей влади, а особливо судові, правоохоронні і фіскальні, дозвільні органи та прокуратура…”.



* * *



І всі ці “заборони” супроводжувалися лайливим хором тих закарпатських мас-медіа, які входять до “гарнізону” нинішньої обласної влади. Але то було би ще півбіди, якби справа обмежувалась лише лайкою у мас-медіа. Біда в тому, що доходить до кримінальних погроз і брязкоту зброї. Так, наприклад, пропадають без діла десятки гектарів так званого “радгоспу “Ужгородський”, який колись дійсно був потужним сільськогосподарським підприємством, а нині перетворився у “живий труп” і зручний “дах” для махінацій з нерухомістю та землею. Ну, спробувала міська влада повернути ці землі ужгородцям, сотні з яких давно уже чекають положених їм земельних ділянок. І що з того вийшло? Черговий скандал за участі обласних владних структур і органів прокуратури. Збройне захоплення мерії “беркутами” і “соколятами”, кількаденні обшуки кабінетів і службових приміщень міськради. Скажіть, будь ласка, чи можна уявити собі дещо подібне в Мукачеві? Смішно!.. І сумно… Сумно, бо в Ужгороді, виходить, можливим стало будь-яке свавілля, якщо воно “застраховане” чинами обласних владних структур. В Ужгороді можна ставити будь-які пам’ятники і дерев’яні церкви в центрі міста, захоплюючи при цьому значні площі міської землі. Спробував би хтось у Мукачеві втелющити в центрі міста пам’ятник бодай і самому Віктору Ющенку, не маючи на то згоди мера Мукачева. Ото було б!.. Уявити навіть страшно!.. Ще страшніше було б, якби Сергій Ратушняк, наприклад, купив десь у горах стару церкву за 200 “баксів” і поставив би її поруч з ратушею Мукачева. Не хочу бути святотатцем, але ця церква не простояла б під мерськими і одної-єдиної ночі… А в Ужгороді, виходить, “губернаторське” панство запросто може спотворити архітектурний ансамбль площі Народної, вліпивши дерев’яний храм поруч з модерновими архітектурними формами, та ще й пишатися цим?


І чому, скажіть, будь ласка, обласна влада, а не ужгородська громада має вирішувати питання: бути чи не бути в Ужгороді аквапарку. Я не хочу нікого переконувати в тому, що цей парк в Ужгороді конче потрібен. Я не хочу сказати і того, що аквапарку нашому місту не треба. Але це питання мають вирішити для себе самі ужгородці, а не чиновники обласних управлінь і не облрадівські “суки народні”. Невже у них немає інших проблем, окрім ужгородських? Чому би депутатам обласного “парламенту” та чинам ОДА не поцікавитись, наприклад, полониною Рівною, на якій вони так довго і голосно обіцяли спорудити таке собі “гірськолижне диво”, яке мало би затьмарити курорти самої Швейцарії. Покричали, пошуміли, під цей шумок роздерибанили землі і… І ось уже три роки поспіль ніхто нічого робить. Приблизно така сама картина і з Боржавським “проектом”. А чому забули проблему отруйного “преміксу” ? Чому не поспішають рятувати Національний парк “Синевір”, який давно уже балансує на межі екологічної катастрофи? Чому не оголошують “авралу” і не мчать на Рахівщину, де лісогуби нищать заповідні карпатські ліси? Чому не наведуть лад з експлуатацією мінеральних джерел, які також опинилися під загрозою знищення? І таких “чому” – сотні і сотні! Проблем, гідних уваги обласної влади – більше, аніж хотілося б. Отож і вирішуйте їх, панове! А ужгородці і самі розберуться, потрібен їм аквапарк, чи ні. А прийде час виборів, ми самі і вирішимо, якого мера нам треба. Бо ми все ж таки – УЖГОРОДЦІ, а не “електоральна біомаса”, як висловилася місяць тому одна з обласних газет. Шкода лише, що старе англійське прислів’я в наших українських умовах набуло трохи іншого смислу: “моя фортеця” – це вже не дім, а дурдом…



Богдан Ганжа,


Центр журналістських досліджень


admin