Любко Дереш: «Критика — це як уринотерапія…»

Любком Дерешем я познайомилася під час VI Міжна­-

родного фестивалю «Mitost», який нещодав-

но проходив у Ужгороді.

— Що ж це був за переворот у вашому житті, який підштовхнув вас до

літератури? З чого розпо­чалася ера Любка Дереша?

— Найбільший поштовх — це місце мого навчання: фізико-математичний
ліцей. Атмосфера, яку створювали вчителі, учні, які там навчалися,
давала наснаги для творчості. Тоді, в 15 років, я написав свій перший
роман «Культ», а видав його, коли мені було 17.

— У книгарнях з’я­вив­­ся «Культ», який чи не одразу набув популярності. Які були відчуття і що було далі ?

— Я був здивований, що книгу взагалі хтось читає. Це було настільки
незвично, що тебе хтось запрошує на літературні читання. Я навіть довго
не міг усвідомити, що ж це відбувається в моєму житті… Після виходу
«Культу» я продовжував писати далі.

— Довго точилися дискусії про те, в яких видавництвах ви друкуєтеся. Відомо, що ви міняли видавництва…

— Якщо писання книжок — це щось близьке до творчості, то видавання
книжок — це бізнес. Аби мати якісь прибутки, треба шукати щось
ефективне, себто краще видавництво.

— У такому разі можна стверджувати, що ви пишете задля бізнесу.., чи вас постійно переслідує муза ?

— Я ніколи не творив під диктовку грошей. Усі твори я писав ще в
студентські роки і не скажу, що тоді я був матеріально незабезпеченим.
Тоді я зрозумів, як це класно писати не задля грошей, і це значно
краще, ніж творити текст з метою збагачення.

— Звідси випливає, що

раніше ви писали «для себе», а як пишете тепер?

— Коли пишу, то розраховую на певне розуміння, на те, що книжка буде
видана, на матеріальну нагороду особливо не зважаю. Я очікую, що мій
проект дасть певну свободу в самовисловлюванні, що він принесе мені
впевненість…

— Ваші книги — це ваша перемога. Не побо­юся сказати, що ви дуже швидко
досягли грандіозного успіху. Чи не боїтеся зазнати такого ж стрімкого
спаду? І взагалі, чи існує для вас поняття «виписатися»?

— Страх поразок присутній, як і страх від самого життя і смерті. Хочеться зробити якнайбільше. Буду вдосконалюватися, аби не

«виписатися»… Як­­що ус­пі­ху судилося закінчитися, то буде щось інше…

— Щось інше? Невже використаєте свій диплом

економіста? Промі­-

­­няєте літерату­ру на еконо­мі-

ку?

— Навряд чи. Я зрозумів, що не зможу адекватно почуватися (по­заяк
Любко — натура творча), будучи бухгалтером. Мені більш до вподоби
творити, ніж рахувати.

— Все ж ви здобули по­пулярність. Коли ця популярність вам допомагає і коли навпаки?

— Якщо приносить гроші, то, значить, допомагає, якщо приносить збитки
(психологічні, емоційні…), то, значить, заважає. Не завжди приємно,
коли до тебе підходять на вулиці в найбільш несприятливий момент…

— Ви — молодий і у вас, гадаю, замало досвіду. Що ви робите, коли ваш досвід вичерпується?

— Тоді я набираю нового (усміхається).

— Ви досить багато на­писали, а що і скільки ви прочитали ?

— Не так уже багато я й прочитав. До речі, мені часто докоряють, що я замало прочитав.

— Вас називають молодим генієм. Як воно — бути генієм ?

— Це, звичайно, улесливо. Щоправда, дуже влучно висловився С. Жадан.
Коли він був молодим, його теж називали генієм і він був переконаний,
що такими словами не кидаються, а коли «виріс», то зрозумів, що все ж
кидаються…

— Критику сприймаєте?

— Критика — це як уринотерапія (лікування сечею), яка неприємна, але
лікує печінку, підшлункову залозу. Раніше я не хотів сприймати критику,
однак тепер, так би мовити, поводжуся стриманіше.

— З ким із української літературної тусовки ви товаришуєте? Чия творчість вам імпонує?

— Дуже близьким мені є Юрко Іздрик. Найбільшу силу творчості бачу в
Сергієві Жадані. Ще мені подобається як особистість Тарас Прохасько.
Хочу більше пізнати Оксану Забужко, позаяк у мене склалося доволі
стереотипне враження про неї й я переконаний, що вона не така, якою я
її собі уявляю.

— Ви читаєте свої тво­ри під певні музичні мелодії? Власне, що вас надихає?

— Музика надає певного настрою. Взагалі, на мою думку, все, що не
стосується літератури, може якимось чином, у якийсь момент надихати.
Ось, до прикладу, читаю підручник з біології і знаходжу в ньому таку
інформацію, яка раптом націлить на певні думки.

РІО, Евеліна Гурницька

admin