„КОРМУШКУ” ДЛЯ ЛАСТІВОК ПОЇДАЄ ГНИТТЯ, схоже, доведеться рятуватись…

Вибілити „пір’я”… у суді


На початку нинішнього року „Трибуна” провела журналістське розстеження, як в обласному центрі працює державна нотаріальна контора і що насправді коїться там. У результаті ми з’ясували, що, окрім непристосованого приміщення, недотримання графіку роботи та зухвалого ставлення до відвідувачів, тут активно процвітають побори. Тобто, після довготривалих ходінь (для оформлення спадщини переважна більшість людей ходять сюди місяцями) нотаріус Ластівка видає вистраждане свідоцтво, а за нього з відвідувача бере плату „зі стелі”, не видаючи ніякий підтверджуючий документ. Така форма розрахунку (не в банк, а в руки) у державній конторі дала нам підстави називати її годівницею. Заради красномовності ми навмисне використали гру слів, але не вважаємо російську „кормушку” великим „гріхом”. Звичайно, публікація викликала широкий резонанс, про це ми детальніше описували у другому матеріалі під заголовком „Кормушка” для ластівок діє, поки що…”. А через кілька місяців Ластівка вирішила вибілити „пір’я”… у суді. Але, схоже, прорахувала: чи то переоцінила власні здібності, чи, можливо, порадників мала недалекоглядних. Бо як рильце в пушку, а „кормушка” піддалася гниттю, краще б змовчала, ковтнула і тішилася, що газета інформаційний, а не караючий орган. Але процес пішов. І чи вдасться Ластівці втрачену честь і гідність відшукати у суді, сказати важко. Більше того, напевно, доведеться відповісти. Перед законом. Бо ми вже майже з’ясували, і дякуючи свідкам, сподіваємося, довели, що нотаріус нас з вами дурила, дурить та, якщо не спинити, й буде дурити – на гроші.


Звідси все по порядку. Як і обіцяла «Трибуна» в попередніх публікаціях, ми дотримуємо свого слова і повідомляємо про подальший перебіг подій. Закликаючи небайдужих ужгородців до співпраці, ми вірили, що потерпілих від діянь державного нотаріуса відізветься чимало. І не помилилися.



Замість чеку «ганчірка»


Нині хочемо розповісти про нотаріальні „муки” однієї родини. З етичних міркувань поки що не будемо розкривати ім’я, скажемо лише, що прізвище у певних колах доволі знайоме.


Так, у 2005 році мати і син оформляли спадщину після смерті чоловіка і батька. Вони й досі добре пам’ятають, як ще тоді звичним методом спілкування Ластівка довела поважну жінку до інфаркту. Нинішньої осені ця ж сім’я знову звернулася до державної нотаріальної контори за свідоцтвом про право отримання спадщини за кордоном. Після кількаразових відвідин Ластівка видала потрібний документ, але із суттєвими помилками. На зауваження громадянина, назвемо його В., нотаріус категорично відмовилася їх виправляти. Тому чоловікові не залишалося нічого, як звернутися до вищої керівної інстанції – управління юстиції у Закарпатській області, бо відправляти неграмотний документ у іншу державу не було змісту, а час піджимав. З’ясувалося, управління юстиції ще має якийсь вплив на свою підлеглу і після скарги нотаріус таки спромоглася, супроводжуючи весь процес брутальною лайкою, видати новий, виправлений документ. Тут настав найцікавіший момент. Ластівка вдягнула овечу шкуру і благим голосом вимовила: „З мами пенсіонерки 140, а з вас – 180 гривень”. Взявши 320 гривень, замість 61-ї, навіть не кліпнула. А на прохання громадянина В. видати йому чек, зробила спритний трюк. За кілька днів через посередників вона передала якісь папірці, схожі на платіжки. Вибачте, „ганчірка” – саме так виглядав „фінансовий документ” від Ластівки, виявився ксерокопією, усі чотири квитанції під одним номером, без штампу і підпису, у відповідній графі значилася відмітка „за послуги мобільного зв’язку”. За що, куди і скільки „платила” нотаріальна пані, поки що невідомо нікому. Але передавши жалюгідний папірець у руки відвідувача, він став документом. І впевнені, ще знадобиться для отримання відповіді на поставлене вище запитання. У прокуратурі.


А для того щоб ви, шановні читачі, не сумнівалися у силі друкованого слова, додамо, що для прокурорської справи „Трибуна” володіє непоодинокими фактами. Частина з них вже засвідчена в суді.



Без логіки й змісту


…Аж тут свої „перли”. Як відомо, судове засідання загалом процес цікавий. Інколи він допускає відсутність прямого позивача чи відповідача, у такому випадку від його імені діє представник. У справі з Ластівкою позивачка підставила представника, бо дивитися правді у вічі треба також мати мужність. Так-так, саме підставила, адже позовна заява побудована на суцільній брехні, тому доводи її представника виглядають кумедними, з відсутністю в них логіки й змісту. Та зрештою, це його вибір, хоча в даній ситуації потрібно оволодіти кмітливістю і неабияким розумом, аби доводити, що чорне є білим. І в цьому він намагається переконати суд, мовляв, усі ті, хто зазнав приниження Ластівки, говорять неправду, а вона одна свята і невинна. З цього стає смішно і прикро. Смішно від примітивізму, хоча він на руку нам, а прикро за втрачений час. Ті години, які ми збуваємо в суді, могли б присвятити більш корисним справам, бо в нашому суспільстві паразитує ще багато ластівок, котрим необхідна „швидка допомога”.


У процесі судового засідання ми також довідалися, що позивачку образили слова зі статті „ за шльопок Ластівчиної печатки з мене взяли неодноразово плату „зі стелі”, а ще, мовляв, „Трибуна” винувата у тому, що державному нотаріусу влаштували перевірку. Але якщо у нотаріальних справах все чисто, чого чинити ґвалт? Та й заперечити видрукувані рядки елементарно, варто лише пред’явити у суді справжні чеки про оплату послуг. Що й змусив суд зробити позивачку на наступне засідання. А нам цікаво глянути, чи не будуть представлені фінансові документи нагадувати вже знайому „ганчірку”. Дату і власний підпис ми впізнаємо, а чи співпаде? Про суми поки мовчимо. Всьому свій час.



Замість епілогу


Закінчуючи сьогоднішню розмову з вами, шановні читачі, не можемо залишити поза увагою статтю Ганни Власенко «Випробування нотаріусом», видрукувану у газеті «Чиста політика» за минулий тиждень. Для доповнення описаних фактів передаємо її зміст.


«Багато разів від своїх знайомих чула про те, які моральні та й матеріальні випробування вони проходили, оформляючи документи про право на спадщину.


Сталося й у мене в житті велике лихо – помер чоловік. І почалися після цього мої поневіряння по юридичних інстанціях. Недарма кажуть: «Прийшла біда, відчиняй ворота».


Справи по спадщині, як відомо, не оформляються приватними нотаріусами – вони поки що не мають на це повноважень. А шкода. Тому десятки вбитих горем людей просиджують годинами у холодних, брудних, непривітних коридорах під кабінетами державних нотаріусів, яких всього двоє. У будь-яких установах, де надають платні послуги, розцінки доводять до відома громадян за допомогою спеціальних інформаційних стендів, тож кожен відвідувач може довідатися, скільки коштує та чи інша послуга і на яку суму можна розраховувати. Тут же, у нотаріальній конторі, я зіштовхнулася з абсолютною відсутністю інформації стосовно цін, – про це можна довідатися, тільки потрапивши до кабінету нотаріуса. Звідки беруться такі ціни – одному Богу відомо.


Але ціна – один бік медалі. Другий – моральний аспект. Юрист – людина з вищою освітою. Та коли приходиш до нього і зіштовхуєшся з безпросвітним хамством, то починаєш сумніватися, чи то насправді це людина з вищою освітою. Про те, як ганяють туди-сюди за різноманітними довідками, відразу не пояснивши, що ж конкретно потрібно, я вже не кажу. У ЖЕК за довідкою (а там також завжди величезні черги) я ходила тричі – кожен раз щось не так. Поки не стала благати пані А.В.Ластівку, щоб дала зразок. Наступне відвідування пані нотаріуса для мене закінчилося сльозами і гіпертонічним кризом – тиск від хвилювання піднявся до критичної для мене межі.


Описувати всі нюанси цього відвідування – слів не вистачить, скажу тільки, що жінці, котра зайшла переді мною (двері були не зачинені), було сказано, що вона „тупа”, хай зайде хтось „менш тупіший”, жбурнувши документи на підлогу. Мені ж, у свою чергу, сказали, що я „брехала”, що доведеться все оформляти через суд і т.п. Врешті-решт, все ж таки справу було зроблено, гроші віддані (без будь-якої квитанції), але на душі залишився гіркий осад…


Чому ми маємо так поневірятися? Нотаріальні контори існують для того, щоб допомагати людям одержувати те, що належить їм за законом. А виходить навпаки – люди одержують приниження і біль.


Коли вже приготувалася написати цей лист, до рук потрапила газета „Трибуна”, де була надрукована стаття „Кормушка” для ластівок діє…” У статті описані поневіряння таких, як я. Із здивуванням дізналася, що це вже не перша стаття про діяльність державних нотаріусів.


Коли ж нарешті будуть ними зроблені які-небудь висновки і змінено стиль роботи? Чи, дійсно, цього горе-нотаріуса „кришують” – звісно, не без користі?”



Світлана ТЕРПЕЛЮК


„Трибуна”

admin