По-перше, уже з минулого
понеділка на Закарпаття прибули спеціальні підрозділи внутрішніх військ, які
мають допомогти нашим “внутрішнім органам” приборкати місцеву злочинність,
перекрити канали транспортування наркотиків, нелегальних мігрантів і “лівого”
лісу. Дай, Боже, аби це пощастило зробити хоча би військовим підрозділам, якщо
наші охоронці правопорядку безсилі. Хоча… Майже чотири роки тому, навесні
2005-го, пан Луценко уже засилав до нашого краю “десант” внутрішніх
військ. Але ефективність цього “десанту” була, в принципі, нульовою.
Потинялися хлопці у камуфляжах вулицями закарпатських міст і містечок, помилувалися
нашими горами, попили винця, похоснували легковажних дівчат та й поїхали собі
по домівках, навіть не зачепивши наших бандитів. Щоправда, тоді міліцейських
“десантників” прислали на Закарпаття аж ніяк не для того, аби ловити
бандитів. Озброєні аж до зубів кремезні хлопці у камуфляжках повинні були
нагнати страху не на мафію, а на політичних противників
“помаранчевої” команди, яка тоді щойно захопила владу на Закарпатті і
розв’язала дику кампанію політичних репресій. І спільними
“правопохоронними” силами страху на закарпатців таки нагнали,
оскільки з того часу місцевий політикум ніби заціпенів, а весь “рух
опору” діючій владі згуртувався в одній-єдиній команді ужгородського мера
Сергія Ратушняка. Але сподіваємося, що сьогодні “десант” внутрішніх
військ прибув до нас не для політичних “зачисток”, а для справжньої
боротьби зі злочинністю. Тим паче, що паралельно з “десантниками” на
Закарпаття прибули і потужні команди оперативників різних служб МВС, які
повинні відстежити та розірвати таємні зв’язки корумпованих міліцейських чинів
з кримінальними сферами Закарпаття (і не лише Закарпаття). Та й керує цим
потужнім правоохоронним “цунамі” особисто заступник міністра
внутрішніх справ генерал міліції Михайло Клюєв, який уже розпочав зустрічі з
населенням різних районів, аби почути думку наших людей про роботу наших же
“охоронців порядку”. Словом, є надія, що у лавах закарпатських
правоохоронних структур нарешті наведуть бодай якийсь лад, хоча би на якийсь
певний період. Сподіватися ж на те, що міністерські мужі навічно встановлять
закарпатцям належний правопорядок – і наївно, і смішно. Неможливо здійснити
суцільну “демафізацію” окремого регіону в державі, де мафія і
корупція давно уже стали головною “політичною” силою. Та й, зрештою,
прибирати сміття в своїй хижі ми повинні самі, не сподіваючись на
“прибиральників” зі столиці.

Але рішучі дії Міністерства
внутрішніх справ викликали і зворотну реакцію. Закарпатцям вже почали
нав’язувати думку про те, що Київ нібито вирішив “замочити” місцеві
кадри для того, аби призначити на місце “порядних русинів” лихих
“варягів” з Великої України. Деякі засоби масової інформації саме
цією байкою і морочать голову закарпатцям: “…Керівники – офіцери
Закарпатського УМВС В.Чепак та О.Яцканич – це НАШІ закарпатські офіцери, і
безпідставно кривдити їх на догоду перевертням від політики та різних ВАРЯГІВ
ми, русини та патріоти Підкарпатської Русі, НЕ ДОЗВОЛИМО нікому!”.

Це цитата з першої сторінки
однієї із закарпатських газет, назву якої я не хочу наводити виключно з поваги
до редакційного колективу цього видання. Але поважати подібну позицію не можу
аж ніяк! По-перше, в рамках однієї держави не буває і бути не може
“наших” і “не наших” офіцерів міліції, армії, СБУ і т.д.
Всі офіцери давали одну і ту саму присягу на вірність НАРОДУ УКРАЇНИ, всі
підкоряються одним і тим самим статутам і законам держави. Всі офіцери зобов’язані
виконувати свій СВЯЩЕННИЙ ОБОВ’ЯЗОК по захисту нас, громадян України, від будь
яких загроз і зазіхань на наше життя і безпеку. Отож, всі офіцери без винятку –
НАШІ. Якщо ж деякі із панів офіцерів цього не розуміють, то саме вони і є
“НЕНАШИМИ”, які служать, невідомо кому, але не своєму народу. Як уже говорилося, священний обов’язок кожного офіцера –
захищати громадян своєї держави. А що роблять наші браві офіцери міліції? Не
буду ходити далеко за прикладами (їх безліч!), але нагадаю лише один, про який
розповідалося минулого тижня у публікації “Побоїще”: у Мукачеві
“наші” офіцери міліції так
по-звірячому побили місцевого мешканця А. Петруненка, що той потрапив до
лікарні у безнадійному стані. Минулої суботи ми говорили, що лікарі навіть не
сподіваються врятувати йому життя. А
у вівторок, 07 жовтня ц.р., о 5-ій годині ранку мукачівець (наш мукачівець!)
Петруненко ПОМЕР у лікарні. І ця смерть – на совісті “наших
“захисників”! Прокуратура Мукачева, щоправда, порушила
кримінальну справу по факту загибелі А.Петруненка, але сумний досвід розслідування
подібних справ свідчить, що… правду каже народне прислів’я: “Крук крукові
очі не виб’є”. Майже всі кримінальні справи, які стосуються наших
“ментів” (прошу не плутати з Офіцерами!), щезають десь у нетрях
архівів. А то й просто щезають… Адже щезла колись кримінальна справа, що
стосувалася двох офіцерів мукачівської міліції (знову – мукачівської!), які
вбили і спалили в машині свого ж агента. Давно це, правда, було, років з 15-ть
тому, але з того часу один з тих убивць встиг стати полковником і покерувати
УБОЗом, а другий – дослужитися до рангу генерала Служби Безпеки. Отак! Після
такої “школи мужності” не варто дивуватися тому, що нинішні шмаркачі
в офіцерських мундирах можуть спокійнісінько калічити і вбивати людей, яких
присягалися захищати. Мало того, в тій же “веселій” компанії офіцерів
мукачівської міліції, як розповіли нам місцеві юристи, серйозно обговорювали
план “зачистки” міста Мукачева: треба, мовляв, “замочити”
ще п’ятьох відомих у кримінальних сферах людей, і у Мукачеві запанує тиша і
спокій. Як на цвинтарі! Надивилися хлопці фільмів про “Білу стрілу”?
Кажуть, що головним провідником цієї “ідеї” став молодий співробітник
Мукачівського МВВС, батько якого керує місцевим осередком провідної політичної партії
і має намір навіть стати мером Мукачева. Ось тоді і загуляє містом саморобна
“Біла стріла”!!! А поки що нехай мукачівці міцніше позачиняють двері,
і вікна та й сидять собі по домівках, бо ще невідомо, кого саме із них збираються
“замочити” такі “наші” офіцери міліції, доведеної під
керівництвом “наших” панів Чепака, Яцканича і т.д. до стану
організованого злочинного угрупування. Чи я помиляюся? Чи це, можливо, не
співробітники УСБУ, а “скандальні журналісти” викрили два роки тому
цілу зграю “наших” офіцерів міліції, які під дахом служби по боротьбі
з незаконним обігом наркотиків організували свою власну мережу наркопритонів та
наркоторгівлі? І чи не “наших” співробітників служби внутрішньої
безпеки (!!!) УМВС спіймали на кордоні оперативники з відділу по боротьбі з
нелегальною міграцією, коли “внутрішні безпекарі” переправляли за
кордон найбільшу в історії Закарпаття групу “чорних” мігрантів? І чи
не помстилися після цього скандалу “внутрішні безпекарі”,
благополучно “відмазані” високим начальством, своїм же колегам –
“нашим” офіцерам міліції з відділу по боротьбі з нелегальною
міграцією? Ще й як помстилися! Дехто із занадто принципових оперативників цього
підрозділу навіть потрапив до камер СІЗО, а керівник відділу – майор В. Поштак (чистокровний
русин, коли ласка)– змушений був перейти на службу до іншої області.
“Наш” офіцер рятувався від “наших” же генералів у
“ненашій”, тобто не закарпатській міліції. Щоправда, захисники “нашої” міліції та сам пан
Чепак, зокрема, заявляють, що закарпатські охоронці закону можуть пишатися
своїми показниками розкриття кримінальних справ. Пан генерал навіть заявив на
сесії обласної ради, що з 4-х злочинів, скоєних на Закарпатті, міліцією було
розкрито аж 3! На папері так воно і є. Але навіть самі ж оперативники УМВС
тишком сміються з цих “парадних” показників і самі ж пошепки
розповідають, що для досягнення такого високого рівня “розкриття
злочинів” наші детективи пересадили за грати… майже всю свою агентуру.
Досвідчені оперативники знають, що подібна “результативність”
призведе тільки до того, що міліція залишиться без своїх “вух” та
“очей” у кримінальному світі, а тоді на голови закарпатців звалиться
справжня лавина злочинності. І все це, а також чимало інших “заслуг”,
не дає жодних підстав для притягнення до відповідальності командирів такої “ментури”?
Якщо так, то подібний “патріотизм” вельми небезпечний для Закарпаття
або, якщо завгодно, для Підкарпатської Русі та русинів. І не варто шукати
“політику” там, де панує брутальна корупція…

До речі, що стосується
екс-начальника УДАІ пана Яцканича, то його захисники, мабуть, не дивляться
телебачення. Бо, якби дивилися, то запам’ятали б, мабуть, оту передачу, в якій
журналісти одного з українських телеканалів продемонстрували всій Україні, як
наші “менти” збирали “данину” з водіїв вантажівок на
Верецькому перевалі. І саме ця передача, як говорив і сам міністр внутрішніх
справ Юрій Луценко, стала причиною того, що в Україні взагалі ліквідували всі
стаціонарні пости ДАІ. “Побоїще” тоді влаштували всім українським
даїшникам. Але пану Яцканичу вся ота ганьба минулася цілком безкарно, що
вразило навіть самих офіцерів ДАІ. Отож, говорити про “безпідставні
кривди” міліцейських керівників Закарпаття просто не варто.

Але ж говорять! І не просто
говорять. Днями Закарпатська обласна
рада навіть прийняла рішення, якого досі не приймала жодна регіональна
інстанція: звернутися до керівників держави з вимогою звільнити Юрія Луценка з
посади Міністра внутрішніх справ України. Вибачте, панове, але таке
“патріотичне” рішення говорить аж ніяк не про видатний патріотизм
нашого обласного “парламенту”, а скоріше про те, що панам депутатам
є, ЩО ПРИХОВУВАТИ ВІД ЗАКОНУ. І добряче, мабуть, перелякалися наші
“народні обранці”, коли побачили, що міліцейський “дах” над
їхніми потаємними справами щез, немов слина в калюжі.

Такий опір наказам і
рішенням МВС викликав і досить неадекватну реакцію самого пана Луценка. Міністр
внутрішніх справ, відомий своєю надмірною емоційністю, несподівано заявив: “Авантюристов
на Закарпатье еще хватает, но уступать им место я не собираюсь“. Ось, що пише з цього приводу
Інтернет-видання “УРА-Информ”:

* * *

“Как пояснил Луценко, в связи с
тем, что в этом году «наихудшие результаты независимого тестирования по
украинскому языку, литературе и истории продемонстрировали выходцы из Закарпатья», жители западных регионов Украины обладают
слишком низким уровнем интеллекта, поэтому «точно допускать их к руководству
министерством внутренних дел – опасно для закона и порядка в стране”.

(“РЕПОРТЕР”^
07.10.2008 р.^ “Скандал: Луценко усомнился в умственных способностях
закарпатцев?”)

* * *

Що ж… Дуже прикро, що свої особисті образи на окремих закарпатських політиків і “хрещених
батьків” нашої мафії пан міністр переносить на всіх без винятку
закарпатців. Адже подібні висловлювання відверто смердять… ксенофобією і
расизмом. А це уже – підстава для звинувачення самого ж пана міністра. Та й не
варто було б йому забувати, що у тому непривабливому становищі, в якому нині
опинилась закарпатська міліція, є левина частка і його ж особистої провини.
Адже саме він, пан Юрій Луценко, перший “помаранчевий” міністр
внутрішніх справ України, на початку 2005-го року особисто розганяв все
керівництво обласного УМВС та міських і районних відділів внутрішніх справ.
Саме його “майдану тою” волею було викинуто на вулицю понад 300
офіцерів міліції, які і складали ту саму професійну еліту правоохоронних органів
Закарпаття. Несправедливо і неправедно скривджених професіоналів тоді замінили
“політично благонадійні” і “революційні” невігласи. З того
і почалася та катастрофа, з якою нині бореться пан Юрій Луценко. Власне кажучи,
пан міністр нині бореться не з “розумовою відсталістю” закарпатців, а
з наслідками своєї власної некомпетентності та свого ж самодурства. А
страждають від цього усього чесні та працьовиті мешканці Закарпаття, які досі
ще не звикли до того, що міліція не захищає їх, а мордує. То за ким тужить
дзвін? За Чепаком і Яцканичем? За безкарністю бандитів та перевертнів у
погонах? Чи за вірою у справедливість? Чи за вірою в Українську державу? За ким
тужить дзвін?…

Ігор Чарнота, Центр журналістських
досліджень

Про Закарпаття та “другу” Сицілію у відеоролику