І новітня історія України – не виняток з цього “правила зради”. Лише протягом останніх чотирьох років у нас призначали зрадниками “кучмістів”, “есдеків”, “янучарів” (прихильників В.Януковича), російськомовних співгромадян, соціалістів- “морозівців”, комуністів, “вітренківців”, кримчан, “литвинчат” і, зрештою, БЮТівців. А всі вищеназвані “зрадники”, у свою чергу, шельмували “бандерівців”, “братчиків”, “нацюг” Тягнибока, “запроданців” з НУНСу, “рухівців” і всіх “помаранчевих” скопом. Словом, куди оком не кинь — кругом самісінькі “зрадники”! Ось така вийшла у нас Україна: не соборна, а “зраджена”…

Дійшло вже до того, що у “державній зраді” звинуватили навіть прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко, про що наш дивовижний пан Президент заявив навіть у Сполучених Штатах Америки. І від такої сенсації позеленіли навіть “жовті” мас-медіа. Ще б пак! Жодна “акула пера” з тих, які плавають в морі політичних пліток, до такого не додумалась би ніколи! А в Україні додумались… Хоча дивуватися тут немає з чого, адже лише у нашій дивній державі додумались ще й до того, аби оголошувати “зрадницькими” цілі регіони країни: Донбас, Крим і наше чарівне Закарпаття. Про те, що ці регіони заселені “зрадниками” і “наймитами Москви” офіційно заявив навіть сам керівник СБУ пан Валентин Наливайченко:

* * *

СБУ ПОРУШИЛА КРИМІНАЛЬНУ СПРАВУ ПРОТИ ОРГАНІЗАТОРІВ “СОЙМУ ПІДКАРПАТСЬКИХ РУСИНІВ”

“Службе безопасности Украины удается вести успешную борьбу с сепаратизмом в Крыму и на Закарпатье. Об этом заявил и.о. руководителя СБУ Валентин Наливайченко. Наливайченко также сообщил о возбуждении уголовного дела против лидеров русинского движения в Закарпатской области: «Мы возбудили уголовное дело против сепаратизма и попыток изменить государственное устройство, а именно – против так называемых организаторов «Сойма русинов» в Закарпатской области. Для нас нет значения: кто и в каком регионе это инспирирует. Мы действуем в рамках закона. Перед возбуждением уголовного дела мы предупредили этих людей: одно дело, когда вы говорите, а другое, когда вы уже переходите к действиям, которые караются законами Украины. Эти люди нас не послушали. Теперь будем расследовать уголовное дело», – сообщил он”.

(Інтернет-видання “Репортер”, “Власти.нет”^ 02.07.2008 г.^15.09.2008 г.)

* * *

Словом, заявлено було жорстко і безкомпромісно: якщо русини, мовляв, підривають устої держави, то СБУ буде нещадно з ними боротися, не зважаючи на особи й посади. Гаразд!..

Але тепер давайте згадаємо іншу політичну сенсацію, також пов’язану з Україною і Закарпаттям. Ось, що повідомила місяць тому наша преса:

* * *

Кандидат в президенты США выступает за особый этнический статус Закарпатья

Как сообщает сегодня украинский ресурс KpuNews со ссылкой на членов русинской общины США, в ходе встречи с Ющенко Пэлин поднимет проблемы этнического статуса этого народа. В частности, лидер предвыборной кампании республиканцев сенатор Джон Маккейн в свое время направлял на имя президента Украины Виктора Ющенко письмо, в котором призывал его строго следовать своим обещаниям, данным американским русинам. В ходе предвыборной кампании в 2004 году, как сообщили источники в русинской диаспоре США, Ющенко совершил турне в США и пообещал лидерам общины признать русинов после избрания на пост президента Украины. В дальнейшем, согласно источникам, представители общины направили письмо в адрес Маккейна, указав ему на “нечистоплотность Ющенко, нарушившего обещание”. Сенатор Маккейн в своем письме напомнил Ющенко о данном обещании и потребовал (???!!!) его исполнения.

(“Regnum”, 23.09.2008 р.)

* * *

А деякі інші мас-медіа ще й доповнили цю політичну сенсацію новими деталями:

* * *

“В ходе встречи с кандидатом в вице-президенты США 23 сентября 2008 года вопрос признания русинов вновь оказался на повестке дня, однако на сей раз был поднят Сарой Пэйлин по просьбе Маккейна уже в ходе беседы тет-а-тет с главой Украины”.

(“Росбалт-Украина”, 25.09.2008 р.)

* * *

Отже, хто ж насправді зраджує Україну: діячі русинського руху, які звертаються до політикуму своєї ж Української держави з проханням про визнання народу русинів, чи сам президент Віктор Ющенко, який, виявляється, не лише виторговував собі президентську посаду у заморських політиків, але й авансом обіцяв розрахуватися з ними за рахунок тієї самої “територіальної цілісності” України, яку так ревно стереже пан Наливайченко? І чому про ці політичні “аванси” українського “ультрапатріотичного” Президента ми, народ України, дізнаємося не від нього самого, а від американських сенаторів? І чому ці сенатори ЧУЖОЇ держави мають право щось ВИМАГАТИ у Президента нібито незалежної і суверенної України? Чи вона уже стала одним із штатів Америки? “Позаштатним штатом”, так би мовити? Якщо так, то Служба Безпеки мала би порушити кримінальну справу і викликати на допити не лише лідерів підкарпатських русинів, але й самого нашого Президента. Адже заявив пан Наливайченко: “Для нас нет значения: кто и в каком регионе это инспирирует. Мы действуем в рамках закона”. Ото ж і “дєйствуйте”, панове! А то ви так уперто шукаєте в Закарпатті “руку Москви”, що прогавили вже й “лапу Вашінгтона”. До речі, і відморозки галичанського “фюрера” Олега Тягнибока також не там, де слід, шукають “ворогів України”. Вони, як бачимо, не в Ужгороді, не в Мукачеві і не в Сваляві. Вони у столиці! На вельможній вулиці Банковій, яку і з найвищої карпатської полонини не видно. Вперед, “тягнибоки”, на Київ! А нас, закарпатців, залишіть, нарешті, у спокої. Нам цілком вистачає своїх власних придурків…

Але фанатам “Підкарпатської Русі”, яких так надихнула вимога пана Маккейна, все ж не варто п’яніти від передчуття близької перемоги. По-перше, варто озирнутися навколо і уважно придивитися до тих дивних процесів, які уже сьогодні відбуваються на закарпатській землі. А якщо придивитесь, то побачите: Закарпаття уже сьогодні не належить нам, закарпатцям – “корінним” і “нечистим”. Адже переважна більшість земель і нерухомості краю давним-давно уже продано чужинцям різних сортів і порід. Навіть легендарні та оспівані полонини стали уже чужим надбанням. І якби хтось зумів намалювати карту Закарпатського краю, на якій ці володіння “чужинців” були б заштриховані чорною фарбою, то ми з вами із жахом побачили б, що вільного місця на території нашого краю для нас, простих закарпатців, уже просто немає. Якщо раніше русини, не маючи заробітку в гірських селах та селищах, переселялися до закарпатських міст та містечок, то нині вже почався зворотній процес: міста спроквола і впевнено витісняють назад у село “зайве” населення, яке не має змоги заробляти ті кошти, які вимагає все дорожче й дорожче життя в сучасному місті. Самі лише сплати за комунальні послуги ростуть, немов плітки на базарі. А продукти? А транспорт? А одяг? А… Ет! Всього і не згадаєш. Навіть до сортира у місті “на халяву” не збігаєш!.. І потихеньку, помалу повертаються до дідівських верховинських осель ті колишні селяни, які давно уже стали “міщанами” і відвикли від сільського життя та землеробської праці. І чим далі, тим швидше триватиме процес “зачистки” наших міст та містечок від “зайвого” корінного населення. Адже з кожним днем все більше міських будинків, квартир та іншої нерухомості переходить до рук нових “господарів життя”. Серед цих “нових господарів” русинів – лише кілька родин, які блискавично розбагатіли на хижацькому пограбуванні свого ж рідного краю. Решта “господарів” – зайди! Українські та “імпортні”. Ось вони та їхні родини, а не звичайні русини, і будуть реальними господарями та основним населенням міст тієї “Русинії”, про яку так мріють деякі політичні романтики. Не хочеться віщувати лихе, але досить скоро можуть настати часи, коли не лише у закарпатських, але в українських містах виникнуть такі собі “резервації” багатого панства, а решту населення складатимуть лише їхні слуги, прислужники, охоронці, повії – обслуговуючий персонал, так би мовити. До речі, в цьому не буде нічого власне нового: подібна картина уже була у середньовічних містах-фортецях та замках. Все повертається по спіралі!.. Власне кажучи, ця ситуація з планами на “Підкарпатську Русинію” дуже нагадує ту, яка була в Україні напередодні проголошення незалежності. Пригадайте, які гарні казки нам розповідали тоді: стане Україна незалежною від Росії – і потечуть у нас молочні річки між кисельними берегами, а кожен українець вмить стане багатієм і обранцем пані Фортуни! Ну, і що нині? А нині ми уже з’їли всю ту “лапшу”, залишившись з довгими вухами, на які уже вішають нові “макаронні прикраси”.

Дехто, можливо, гадає, що саме створення міні-держави “Русинії” чи “Підкарпатської Русі” допоможе нам, закарпатцям, повернути собі награбоване? Ні, не допоможе! Чи у вигляді окремого державоутворення, чи у вигляді автономії – у будь-якому статусі ця “Русинія-Русь” змушена буде підкорятися законам Європи. А за цими законами приватна власність – священна! І ніхто не забере колишніх наших земель і маєтків від нинішнього саморобного панства. Навіть гірше: в Європі діє закон реституції, тобто повернення власності колишнім господарям та їхнім спадкоємцям. І саме цей закон поверне на Закарпаття тисячі колишніх австрійських, угорських, чеських та єврейських панів та підпанків, які заберуть у нас навіть те, що не встигли ще заграбастати свої “рідні” грабіжники. І Ужгород, і Мукачево знову стануть не українськими і не русинськими навіть містами, а власністю… єврейських громад, як то і було в минулому. І це уже навіть не завтрашній день, а реалії сьогодення. Якби хтось із дослідників спробував розібратися в тому, які саме особи криються за гарним словом “інвестори”, то швидко би зрозумів: наші сучасні “інвестори” – це колишні закарпатські євреї, які свого часу перебралися за океан, в Ізраїль та в Європу, де й стали успішними підприємцями. А сьогодні вони вже повернулись до нас в ролі “інвесторів”, які володіють (безпосередньо самі та через посередництво наших власних пройдисвітів) величезними масивами закарпатських земель, нерухомістю, фірмами, підприємствами і т.д. Саме ці “інвестори” і купували наші ліси, хоча рубали їх не своїми руками, а сокирами наших же, своїх “лісогубів”. І у числі цих “лісогубів” чільні місця посідали та посідають наші ж рідні русини та українці з генеральськими та полковничими погонами на плечах. І стараються, сердешні, в поті чола та во благо капіталів хитрозадих “інвесторів”, які самі тримаються від Закону і людського ока подалі. Навіть “десантники” з МВС пана Луценка ловили цього місяця у Карпатах виключно тих, хто рубає і вивозить наш ліс. Але тих, хто оплачує цей “лісовий бандитизм”, скуповуючи і перепродуючи золоту карпатську деревину, ніхто не шукає, не ловить і карати не буде. Бо ці “інвестори” сидять у Європі, США та Ізраїлі. Згадайте хоча би сумнозвісного американського бізнесмена пана Ньюмена, який вирубав стільки букового лісу в Карпатах, скільки, мабуть, у всій Європі скоро не виросте. Батьки пана Ньюмена – колишні багаті ужгородські євреї. А ще – Мермельштейни, Фрідмани, Вайси і сотні, тисячі інших. Саме вони, колишні закарпатські юдеї та їхні нащадки, і складають сьогодні більшість тієї самої “закарпатської діаспори” в США, яка володіє величезними капіталами і так мріє повернутись на Закарпаття не гостями, а можновладцями, і якій наш Президент обіцяв, виявляється, визнання. Ще тоді, коли хотів лише стати Президентом держави – у буремному 2004-му році. Обіцяв, звісно, не просто так, а в обмін на реальну підтримку. І цю підтримку одержав… А ви і досі вірите в те, що “помаранчеву революцію” організувала баба Параска? Ну, вірте, вірте… Блажен, хто вірує!..

Богдан Ганжа,

Центр журналістських досліджень