СУДНІ ДНІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

За
що, зрештою, я хочу віддати належне пану Шустеру? А за те, кохані мої
українці, що після одкровень пана Гелетея я (а можливо не тільки я)
зрозумів, що ніякого силового захвату влади в Україні, чи чогось на
взірець військового перевороту в нас не буде. А хто його вчинить, –
отой новоспечений генерал?

Хлопчина,
який виглядав кумедно (якби не було сумно), коли розпатякався,
розмахуючи якимось папірцем і доводячи мільйонній аудиторії України, що
він має „наказ” Президента про підпорядкування йому внутрішніх військ,
хіба добавив авторитету собі і головнокомандувачу пану Ющенко? Та де
там, і для мене стало очевидним, що кожен здравомислячий військовий,
від рядового до генерала, буде обов’язково задумуватися перед тим, як
виконати накази командирів типу балогового Гелетея. Отже в цьому плані,
мислю, ми можемо бути спокійні.

Правда, навколо тих подій у ЦВК підлеглі
того „генерала” таки нанесли шкоду авторитету людям у погонах, і тут я
не збираюсь вигороджувати нардепів, які вели себе також далеко
невідповідно до такого високого чину. Глупота – як та заразна хвороба,
має властивість дуже скоро поширюватися і подеколи стає домі-нуючою,
але, схоже, таки вчить дечого.

Мені, наприклад, було приємно вчути від представника БЮТ на зазначеній передачі вибачення за колег. Та й ми не
знали ще тоді, а що, зрештою, мало відбутися в ЦВК, де стався отой глум
народний. Це вже сьогодні відомо, що з Банкової було дано команду, не
дивлячись на всілякі там судові позови, ЦВК приймати рішення про
вибори. А „силову” підтримку мав забезпечувати не хто інший, як той
„генерал”. І тому-то й стався той інцидент. Правда, пан Гелетей вперто
доводив, що в нардепів була ціль інша – захопити „кімнату зі зброєю”
(?!). Звісно, виглядало це як анекдот, бо,
власне, про яку зброю могло йтися, адже вона може бути тільки в
чергових, а їх декілька. Ні, зрозуміло, якщо
вони і мають зброю, то вона відповідно має і зберігатись, але хіба вона
потрібна була нардепам? Та звичайно, що ні, але пан „генерал” вперто і
до хрипоти доводив цю версію. Безглуздо і непереконливо це все
виглядало, а мені було сумно і страшно за те, що наші долі фактично
можуть залежати від таких йолопів, і перед очима відтворювалася
телевізійна картинка із тим же
Гелетеєм при „штурмі” Генпрокуратури орлами присновідомого Цушка.
Правда, тоді клімат політичний мав іншу конфігурацію, але метода ця ж
сама.

І
цьому є підтвердження, бо, скажімо, чи не нагадують вам ті махінації із
розпуском, чи як дуже хитренько вповів міністр юстиції пан Оніщук –
реорганізацією – київських судів щось подібне,
що проходило не так давно тут у нас, в Ужгороді? Пригадуєте, суди
міські, і в Мукачеві, здається, також були розпущені та перетворені в
міськрайонні? Було, і тоді це виглядало для нас трагедією, а як воно
має сприйматися зараз? Ну, історія і мудрі люди вже давно знайшли тому
визначення, і воно відоме.

Соромно
мені за цього пана міністра, котрий, опускаючи очі долу, пояснював, що
„реорганізація” київських судів, і, ясна річ, на вимогу громадян, якраз
і планувалась, а тут отой указ. Ну, пане міністре, для чого так, адже
ви в такий спосіб потрапили у собою ж розставлену пастку, бо в скорім
часі пан Президент заявив, що він воістину розігнав суд з ініціативи
уряду (розуміти треба, що камінчик в керт пані Юлі). Отут вам, пане
Оніщуку, мабуть, треба подумати, чи не пора вертатися в ряди до
Анатолія Кінаха, звідки ви і почали свою політичну кар’єру.

Але
то таке, і, як видимо, моральний бік влади в нас таки хромає, і це є
надто очевидним. Сумно мені і за пані Ставнійчук – її змушують казати
неправду. Тут я про указ і про суд окружний, який нібички не мав права
брати до розгляду цю справу. А, як виходить, цей суд не просто мав
право, а зобов’язаний був це зробити. Ось так, і про це красномовно,
розкладаючи все по поличках юридичних, пояснив, здається на INTV,
знаний юрист пан Рєзніков. Не забарився дати коментар і колишній голова
Конституційного Суду, який тлумачить ці речі однаково з паном
Резніковим. Знаєте, я, на підтвердження слів, якими започаткував нашу
бесіду, особисто звернувся до своїх добрих знайомих юристів і, повірте,
маститих, отримав таке саме тлумачення.

То,
кохана пані Ставнійчук разом із головним „юристом” Пукшиним, вам треба
було до видання указу підготувати Віктора Андрійовича відповідним чином
і унеможливити всілякі сумніви. А не сталося, і ось маємо парадокси за
парадоксами, і нині без паперу і ручки годі второпати (не намалювавши
схеми), який суд що відмінив і котрий ще не розігнаний.

Хіба
не так? То про яке Право можна говорити? Зі всіх боків нині чуємо –
рейдерські атаки, ховайтесь, мовляв, хто куди може. А це вже, звиняйте,
бардак, хоча там у закладах подібних порядок був. І тут, ніби в тему,
прийшов на згадку такий собі анекдот-загадка:

– Яка різниця між бардаком і будинком терпимості?

– Дуже проста: будинок терпимості – це заклад, а бардак – то система.

Ні додати, ні відняти, але система ця „батьків” має.

Ось як, наприклад, розуміти такі речі від
спікерів з Банкової про те, що Верховної Ради в нас немає – „розпущена”
вона. Ну, про „розпущеність” можна говорити багато, але відкриваємо
Конституцію: „ст. 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються
у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового
скликання”. Просто і доступно. І так має бути, бо не може жити держава
без законодавчого органу ні одного дня, як і без уряду, і без
Президента. А нам – „розпущена” і все. А тоді, якщо ви „послідовні”,
челядники з Банкової, то скажіть, як може бути, і нині цього ніхто не
заперечує – Голова Верховної Ради є, а самої її ніби немає. „Регбус” –
сказав би Райкін, але тут не до гумору, далеко ні. Пан Президент
недавно вповів, що уряд ніхто кивати не буде і він мусить працювати до
обрання нового. Логічно, але не до кінця, бо він, уряд, має працювати
по писаному, і не ким іншим, як цією ж Верховною Радою.

І
у наступний вівторок, так принаймні переконані знаючі мужі столичні,
Верховна Рада збереться на засідання. А ось чи не вчинять спроби орли
балогово-гелетеївські зробити щось подбне, як в ЦВК, є така загроза. Хоча, можливо, до цього часу появиться ще один указ, який позволить відкрити засідання, бо з глухого кута щодо фінансування
тих можливих виборів треба якось виходити та й внести правки до
законодавства виборчого, без яких вибори просто неможливі.

Одним
словом, ми втягуємося в речі непередбачувані, але які можуть мати
людське обличчя виключно тоді, коли відповідальність у наших головних
керманичів за долю змордованого народу візьме гору. Іншого не дано, бо
за всім решта – політичне провалля.

Закінчуючи,
хотів перейти трішечки на гумор політичний, який, кажуть, має підґрунтя
– крільово-балогівський ЄЦь ніби збирається йти на вибори разом із
Черновецьким. Оце, я вам скажу, компашка, але це нас не повинно дуже
смішити, а навпаки – насторожувати.

Шануймося!


Ігор Гаврилів, Трибуна

admin