Як відомо, Президентом на вівторок 7-го жовтня було заплановано проведення консультації із блоком НУНС, який, без сумніву, йому підконтрольний. Зрозуміло, що президентський секретаріат відповідно „підготовився” до зазначеної вівторкової зустрічі і зробив все, щоб розвиток подій „бунтарями” був унеможливлений. Перше, що вчинили „головні сантехніки”, – заборонили бути присутнім на зібранні пану Жванії. Команду дали – „не пущать” і все, але ж це народний депутат, який має право, надане Конституцією (!) України відвідувати будь-які зібрання. Ну й що з того? Є очевидним, що на цей демарш Балоги послідувала реакція фракції Народної Самооборони, яка, за логікою „сантехніків”, мала б покинути засідання, знівелювавши в такий спосіб самий сенс зібрання. Зрештою, покинули, чи не явились, на збори тільки двоє „самооборонців”, але цього, як вийшло, було досить, бо ритм зустрічі був, так би мовити, збитий і перейшов у лекційну форму, яку в черговий раз Віктор Андрійович застосував до присутніх. Спроби деяких нардепів державницького мислення направити зібрання в конструктивне русло були приречені. Пан президент нагадав, де він і кого „підібрав”, цімборів колишніх, а ще вповів тим (не всі второпали, до кого це було адресовано), „що без роду і племені”, які не пройшли „перевірки на вшивість”. Чи не путінська термінологія? Ось такі пироги. А наостанок Віктор Андрійович подякував (?) присутнім за те, що вони вберегли Україну і покинув засідання („Трибуна”).
Те, що Ющенко все-таки розігнав парламент VI скликання, означає одне: демократичні сили, що прийшли до влади після скандального розпуску Ради V скликання, виявилися не в змозі керувати важелями влади, яку їм, висловлюючись фігурально, довірив народ України. Кричуща некомпетентність, що призвела до чергового паралічу політичного життя в країні і яка несе загрозу обвалу національної економіки, що не встигла зміцніти за роки незалежності, – це основна характеристика партій, що гордо зараховують себе до сонму демократичних („Європа Центр”).
А лад у країні навести неможливо. Принаймні поки матимемо такого недалекоглядного і несамостійного президента. Адже парламент можна було і не розганяти. Фактично демократичні фракції вже погодилися створити нову коаліцію на базі БЮТ, Блоку Литвина та здорових сил НУ–НС. Однак президентський секретаріат мав свою думку щодо цього об’єднання. Команда завидівця Балоги добре розуміла, що якщо не розігнати парламент, то фактично юридично неможливо буде звільнити прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. В такому разі вона протримається на посаді до самих президентських виборів і має всі шанси сісти в президентське крісло. І де тоді буде Ющенко? Краще вже розігнати парламент, а нові обранці хай оберуть нового прем’єра. І нехай це буде навіть Янукович. Гарний варіант: Янукович – Прем’єр-міністр, а Ющенко й далі президент. І розподіл влади ще щонайменше на 4 роки.
Таким чином, балогівці приструнили «нездорову» частину НУ–НС і дали зрозуміти, що коаліція з БЮТ не потрібна. Виникає питання, чи є це моральним кроком проводити нові вибори, витягнути з країни ще 415 мільйонів на їх проведення, показати себе перед світом ідіотами і відкинути країну назад від Європи (в той же час посваритися з головним економічним партнером – Росією) („РІО”).
Людям так остогиділи наші політики, що в одному південному містечку навіть тир відкрили, де будь-хто охочий може постріляти у портрети чільних політиків. А таких виявилося багацько, незважаючи на те, що постріл по політиках коштував уп’ятеро дорожче, ніж по білочках і зайчиках, розповідає журнал „Фокус”.
„Українська політика – це одне велике село, де дуже часто не тільки соратники, а й навіть опоненти стають компаньйонами, кумами, шуринами або коханцями. Де брудна білизна висихає в усіх на очах, „чистоган” ділиться за велюровими гардинами”, – певен оглядач „Української правди” Сергій Лещенко, і з ним важко не погодитися („Старий замок”).
Усього лише рік тому Віктор Андрійович та Юлія Володимирівна переконували Віктора Федоровича й Олександра Олександровича у тому, що дострокові парламентські вибори – це дуже демократично й своєчасно. Суспільство поставилося до їхньої дискусії з розумінням. Сьогодні майже всі публічні політики в один голос заявляють, що дострокові вибори – це хаос і анар-хія…(„Фест”).
Як наслідок – народні депутати заявляють, що на Президента вже накопичено доказового компромату мінімум на три імпічменти. Президентські підлеглі звинувачують прем’єра у державній зраді. Всередині правоохоронних органів триває справжня кадрова війна всіх проти всіх. Інфляція, яку подолано на словах, сама про це навіть не здогадується, тому ціни продовжують зростати. Цього всього можна було би уникнути, якби помаранчева влада від самого початку діяла би виключно правовими методами, а не копіювала кумівські реалії („Чиста політика”).
4 жовтня 2008 року Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко офіційно заявив: „ Мені відомо про стан дестабілізації ситуації на півострові Крим, який має умовну назву „300 спартанців”.Хто і для чого розробив цей план дестабілізації, тобто замах на життя і безпеку громадян України? Міністр як перша посадова особа компетентного силового органу держави дає відповідь: ”Він розроблений консультантом президентського секретаріату і передбачає організацію провокацій. Ці провокації мають викликати ланцюгову реакцію і можуть призвести до непередбачуваних наслідків”. Про який такий „президентський секретаріат” говорить головний український силовий міністр? Він говорить про план дестабілізації України своїм же Президентом Ющенком („Вісті тижня”).
Микола КОШУТА
