ХРОНОЛОГІЯ ПАДІННЯ

Зрозуміло, що президентський секретаріат відповідно „підготовився” до зазначеної вівторкової зустрічі і зробив все, щоб розвиток подій „бунтарями” був унеможливлений. Перше, що вчинили „головні сантехніки”, – заборонили бути присутнім на зібранні пану Жванії. Команду дали – „не пущать” і все, але ж це народний депутат, який має право, надане Конституцією (!) України відвідувати будь-які зібрання. Ну й що з того? Є очевидним, що на цей демарш Балоги послідувала реакція фракції Народної Самооборони, яка, за логікою „сантехніків”, мала б покинути засідання, знівелювавши в такий спосіб самий сенс зібрання.
Зрештою, покинули, чи не явились, на збори тільки двоє „самооборонців”, але цього, як вийшло, було досить, бо ритм зустрічі був, так би мовити, збитий і перейшов у лекційну форму, яку в черговий раз Віктор Андрійович застосував до присутніх. Спроби деяких нардепів державницького мислення направити зібрання в конструктивне русло були приречені. Пан президент нагадав, де він і кого „підібрав”, цімборів колишніх, а ще вповів тим (не всі второпали, до кого це було адресовано), „що без роду і племені”, які не пройшли „перевірки на вшивість”. Чи не путінська термінологія? Ось такі пироги. А на останок Віктор Андрійович подякував (?) присутнім за те, що вони вберегли Україну і покинув засідання.
Мислю, що багато з нас вже чули, виділи і ділились тим всім з колегами і далекі від розуміння, що ж воно має бути далі. А в середу, на 8 годину ранку, були запрошені вже керманичі всіх парламентських фракцій і керівництво Верховної Ради. Бесіда тривала всього-на-всього годину, а сценарій вийшов майже вівторковий. Пан Ющенко всім довів, що має право на оголошення позачергових виборів, попросив всіх ще ніби подумати і скорегувати бюджет щодо фінансування виборів і з тим розійшлися.
Пресова служба не забарилась, і з Банкової офіційно (!) повідомили, що з керівниками фракцій досягнуто домовленостей щодо нових виборів. Ось тут, десь так біля 11-ї години в середу, коментарі стосовно зазначеної зустрічі посипались, як з рогу достатку. Зі всіх сторін, маю на увазі фракцій, і зводились до одного, що, м’яко кажучи, з Банкової полилась неправда. Консультації як такої, виходить, не було, а був фактично монолог і однобічне рішення. Правда, дехто з коментуючих заявив, що фактично „виборча коаліція” ніби і проглядалась між ПР і НУ.
Треба віддати належне заступнику голови фракції регіоналів пану Єфремову, який в кліп ока спростував такі речі. Володимир Литвин, якого постійно чомусь вважають дуже лояльним до Віктора Андрійовича, також не забарився спростувати таки, даруйте, брехню президентської канцелярії.
А далі справи перенеслись під куполи на Грушевського, де, слава Богу, вистачило розуму народним обранцям не приймати ніяких рішень щодо фінансування можливих майбутніх виборів. Нардепи закинули той м’ячик виборчий на поле пана Президента і хотіли б спочатку увидіти Указ щодо виборів, а потім вже вони ніби почнуть бесіду про все решта. Я спеціально вжив отой термін „решта”, бо, повірте, Верховна Рада може викинути, даруйте, ще не один політичний фортель. Матеріал готувався в середу, а тому, мабуть, до виходу номеру в світ ще багато чого може статися, але принцип самозбереження, я про парламент, може мати дуже великий потенціал. Та, зрештою, йдеться ж про державу, про нас з вами, адже соціологічні дослідження і далі показують, що більше як дві третини суспільства проти виборів.
Світ нині мордує фінансова криза, наша гривня, вибачте, бовтається біля долярів, як щось оте, що й називати не хочеться, а ми – на вибори. Хіба розумно? Та, ясна річ, не дуже. Може, кохані наші, спочатку треба було б і розібратися із тим кораблем зі зброєю, де в заручниках наші співвітчизники, і кинуті, схоже, напризволяще. Давайте може вповімо собі нарешті правду, хто, де і як творить той гешефт (торгівлею назвати язик не повертається) з військовим начинням. У нас ціла купа проблем, зима на носі, а когось свербить ввергнути державу в політичну круговерть, де вихід на цивілізований шлях навіть не проглядається.
А ввечері в середу ми вчули звернення пана Президента, де мовилось про припинення діяльності Верховної Ради і нові вибори, але дата виборів не називалась. Нічого ніби дивного, бо всі чогось подібного очікували. Так то воно так, але знаючий люд уже у вівторок гомонів, що запис звернення вже готовий, і воно так і було. Адже на момент його проголошення пан Ющенко знаходився в Італії (?!). Сумно і гірко було (думаю, не мені одному) слухати одкровення пана Президента, а особливо в тій частині, де він наголошував про „одну особу”, що спричинила такий стан справ. Гадаю, що дуже багато маленьких і не дуже українців мають на увазі, пане Президенте, якраз не того, за кого ви думали. А те, що ви „бесідуєте” з власним народом, даруйте, поза очі, вам цього не вибачать, а особливо ті, що рвали душі і серця на тих майданах, що винесли вас на владний олімп. Дуже прикро, але ми розуміємо і живемо за принципом, що світ плаксивих не любить, і зробимо вибір.
У четвер зранку на президентському сайті „засвітився” указ із датою – вибори 7-го грудня. А пан Президент ще в Італії, а підпис під указом чий? Балогове фак-симіле і на такому епохальному документі? Не будемо вдаватися в полі-тичні розвідки або робити прогнози, але непередбачуваність ситуації вражає, бо якщо „зупинена” діяль-ність ВР, то хто внесе правки до виборчого законодавства, гроші на вибори звідки? Мало того, навколо „зупинення” роботи парламенту ціла купа невизначеностей.
Як воно станеться, ясна річ, матеріалу на цю тему в номері буде достатньо, я хотів лишень зазначити дві реакції на поведінку пана Президента. Мабуть уже також колишній товариш пана Ющенка екс-президент Польщі пан Квасневський, якого воістину можна вважати щирим другом українців, моментально відреагував на рішення Віктора Андрійовича, однозначно заявивши, що той припустився дуже великої помилки.
А Анатолій Гриценко на передачі Шустера у середу висловився ще категоричніше: „Втягувати державу у вибори на фоні глибокої і довготривалої кризи – це абсолютно неадекватно, безвідповідально і, прямо скажемо, за своїми наслідками – це злочин проти своєї країни”. За-кінчуючи, хотів би зазначити, що подібно до пана Гриценка, я визначився, за кого вже не буду голосувати, а під мовленим паном Анатолієм я підписуюсь.

Трибуна

admin