ЄЦ купить білет, але піде пішки

Ото так, а як цю жертву вхрестити, чи до яких історичних аналогів віднести, то, як на мене, окрім великої нісенітниці, нічим іншим і назвати неможливо. Пригадую таку стару львівську приповідку ще тих часів, коли в трамваях працювали кондуктори. Молодим хіба нагадаю, що кондуктор, а це в основному були жіночки, це та особа, яка продавала квитки на проїзд. А він тоді коштував 3 копійки (морозиво „пломбір” на паличці – 9 коп.), але, ясна річ, була ціла когорта людей, а особливо підлітків, які знаходили можливість не платити, а возитися „зайцями”. Так ось, одного такого запеклого порушника вирахувала кондукторка і заставила купити білет. Але той крутий львівський „заєць” відомстив грізній пані і вповів, що білет він купить, але на зло їй вийде з трамваю і піде пішки. Ні, позиція того фраєра мені таки більше зрозуміла, як нинішніх заЄЦів, хоча безглуздість в обох випадках є очевидною.


А тим часом, де тільки можна йде відхрещування від середовища, в якому розвелась ота крільова „політична ферма”, маю на увазі НУ, і про це вже публічно заявив і сам лідер, чи правильніше Голова партії НСНУ пан Кириленко, і зрозуміло, що клич підтриманий на всіх рівнях. Правда, ми знаємо, що Славко Кириленко давно втратив свою самодостатність і попав у повну залежність від Віктора Андрійовича, на превеликий жаль, а тому мовлене про несприйняття того ЄЦу таки, виходить, є позицією самого пана Президента. Це все стане зрозумілим до кінця вже цієї суботи, на яку призначено з’їзд НСНУ. Нині ми чуємо про те, що в „союзі” з НСНУ може бути хіба УНП (Костенко), а останніми днями заговорили і про НДП, а також про „правильних” рухівців, які не підтримують позицію Тарасюка. Зрештою, з’їзди цих організацій мають право визначатися, а щодо окремих осіб, які і цю ж НДП, і цей же НРУ (а про це мені особливо болісно говорити) звели нанівець, відомо вже все і всім.


Чому я, власне, почав нашу чергову бесіду саме з цієї ноти? Повірте, що не заради задоволення я це роблю, а тільки аналізую, і в першу чергу сам для себе, причини, за яких „Наша Україна”, маючи у 2002-му році аж 24 відсотки підтримки, нині опинилася на політичних задвірках. Сумно і прикро нині мені спостерігати за своїми колишніми колегами з НРУ, котрі втопили в політичному болоті організацію, яка воскресила Україну. Жаль, і великий, бо з когорти воістину патріотів України світ Божий побачив дуже мало державників. Я не збираюся нікого винити, час, зрештою, вже декого засвітив, декого вже немає поміж нас, але дуже багато ми втратили.


І знову черговий іспит, де на репетиціях можна вчути „плач Ярославни” з уст пані Григорович і її колегині Ляпіної. А то вже марна справа, як і волання Ярослава Кендзьора. Час на місці не стоїть, і треба було кувати залізо, коли воно було гарячим, а не підлаштовуватися під ситуації. Брак жертовності, а це стосується не тільки рухівців, переріс у зникнення моральності, і маємо результат. Діяти і говорити треба тоді, коли можна вплинути на хід подій, а ми в більшості стали статистами ситуації і зажили від виборів до виборів згадуючи лише в ті часи про народ. Прикро, але так, а ще дуже незручно мені, коли в очікуванні чергово-позачергових виборів дехто віднаходить такі собі політичні соломинки для порятунку.


Як розвалилася фракція НУНС, відомо і повторюватися не будемо. Напевно і не вартує, бо це, зрештою, широко висвітлюється в ЗМІ, як і розмірковувати, хто і куди піде з колись ніби одностайної команди. Ми це в скорім часі побачимо. Мене хвилює, що пан Президент, як запевняє дехто з його оточення, може і сам очолити виборчий список власного імені. Блок Віктора Ющенка – так він планується, і в цьому немає ніякої біди, бо, зрештою, воно так і було попередньо, і, даруйте, вилізли на цьому бренді крілі з петьовками і ще багато політичного сміття.


Я тут хотів би трішечки про інше, а саме про те, якщо Віктор Андрійович погодиться балотуватися в народні депутати (а інакше тлумачити те, що він очолить список, не можна), то йому до виборчої комісії разом із відповідними документами прийдеться подати і заяву про те, що в разі його обрання він зобов’язується не займати інших посад. А що записано нині в трудовій книжці Віктора Андрійовича? Правильно, – Президент України. І що тоді робити? Зрозуміло, можна після голосування відмовитись від депутатства на користь наступного в списку, бо ж не залишати президентську посаду, але який це буде мати політичний присмак? Отож бо, і будуть мити кісточки політичні опоненти, посеред яких є ціла купа україноненависників. Щось не так?


Звичайно, прикро про це говорити, але ви подивіться, як нині вже „вострять лижі” комуняки. Днями на своєму партійному з’їзді Петро Симоненко закликав до групування лівих сил та запрошував туди й регіоналів. Аякже, адже пустот в політиці, як і в цілому в природі, не буває. Вони ж бо, сирохмани, не дурні і бачать, як нищиться національно-демократичне крило. І тільки сліпий не міг побачити в марші „оунівців” минулої суботи в Києві махрової провокації козачків Корчинського. І я абсолютно переконаний, що й ряди молоденьких комуністів, які мали „боротися з бандерівцями”, готовилися і фінансувалися разом з „упівцями-козачками” в одному місці. Слава Богу, обійшлося, і міліція стримала тих, що „косили” під захисників УПА, але де ж наше славне СБУ, коли воно не вирахувало той сценарій? Отут і біда, бо СБУ нині ніби президентське, а міліція, кажуть з Банкової, служить БЮТ. Це і є великим горем, бо, воістину, вороги наші не сплять.


А ще на Банковій шукають „руки і ноги” Москви, а головним дестабілізатором ситуації, і про це можна сміливо говорити, є не хто інший, як президентський секретар Балога. Це хто запалив отой русинський факел, і не де-небудь, а саме на сесії обласної ради? Правильно, брат „головного сантехніка”, користуючись безхребетністю керівництва ради, чи продажністю, як і більшості депутатського корпусу. А глашатай того гармидеру, що мандрує до Росії, як до власної домівки, і звідти проклинає отчу землю, хіба не є в підручних мукачівських бариг?


Натомість СБУ наше тутешнянське тягає на допити тих, хто це зло виносить на поверхню, хто вболіває за край, за Україну. І всього цього чомусь не видно пану Президенту, а жаль. Боязнь втратити награбоване тими опричниками, що звили кубло біля нього, наостанок не гребуючи навіть крадіжками замків, штовхають пана Ющенка подеколи на кроки дуже і дуже нелогічні.


Чи можливий вихід із ситуації через нині проголошені вибори? Можливий, а, зрештою, іншого шляху ніби і не видно, хоча варіант порозуміння можна віднайти, але тільки відкинувши амбіції. Я чомусь таки маю надію на прогнозоване сьогоднішнє зібрання Верховної Ради.



Безвихідних ситуацій, кажуть мудрі, не буває, є люди, які не хочуть шукати вихід. Мудро, а нам залишається одне – бути небайдужими і тримати руку на пульсі держави на ймення Україна.


Шануймося!



Ігор ГАВРИЛІВ

admin