Петро
Бобонич — науковий пенсіонер. Працював на кафедрі твердотільної
електроніки фізичного факультету Ужгородського національного
університету. Із 1976-го запатентував понад 25 медичних й
фізико-технічних пристроїв.

— Дружина проходила
медичне обстеження перед поїздкою до санаторію, — розповідає науковець.
— Лікарі виявили в її крові багато глюкози. То був початок цукрового
діабету. На перших годинах це було жахом для нас. Я вирішив розробити
новий пристрій для діабетиків.

Винахідник намагався
створити препарат, яким не потрібно проколювати шкіру і який був би
безболісним у використанні. За місяць винахід пройшов тестування.

Від решти глюкометрів, що є в світі, апарат Бобонича відрізняється тим, що дає найменшу похибку — 15%.

Науковець
виймає із сумки поліетиленовий пакет. У ньому лежить глюкометр. Винахід
завбільшки з мобільний телефон складається із пластмасової кліпси зі
світлоприймачами і діодами, які під’єднані до мультиметра — прилада для
електронних вимірювань.

Кліпса глюкометра кріпиться
до вуха чи пальця. Через кров’яні судини проходить інфрачервоний
промінь від світлодіода до фотоприймача й подає відомості про рівень
глюкози на монітор апарата.

Петро Бобонич пояснює, що його глюкометр простіший у використанні й може бути утричі дешевшим від решти аналогів.

—
Спершу я винайшов фотоприймачі, які здатні зареєструвати слабке за
інтенсивністю випромінювання, — каже він. — До цього часу про них у
фізиці не було відомо. Фотоприймачі застосував у глюкометрі. Із їхньою
допомогою фіксується глюкоза, яка є в організмі людини. Глюкометр я
випробував на шістьох сотнях хворих у міській поліклініці та обласній
лікарні в Ужгороді. Коли ми побачили ефект, апаратом зацікавився
київський завод ”Арсенал”. Два з половиною роки велися перемовини, але
глюкометр так і не почали випускати.

2004 року до
Бобонича звернулися підприємці з Сингапуру. Зустріч призначили на
грудень. Але через політичні події вони так і не прилетіли до столиці
України.

— Тоді патент викупив ”Росздравнадзор”.
Попередня вартість апарата мала бути в межах 200 доларів. Росіяни
обіцяли до березня 2008 року виготовити три взірці, але досі не дають
про себе знати.

Про глюкометр дізналися діабетики.
До Бобонича почали дзвонити та писати з різних областей України.
Науковець виготовив більш як 70 екземплярів.

— Та в
мене вже немає ні матеріалу, ні сил, щоб усім допомогти, — запевняє. —
Аби якось зрушити справу з місця, я надіслав свої креслення до
”Української технічної газети” та журналу ”Радіоаматор”. Пояснив
читачам, як змайструвати апарат у домашніх умовах, як користуватися ним
і визначати рівень цукру. Собівартість такого глюкометра буде біля
80–100 гривень.

Нещодавно Бобонича через Інтернет відшукали ізраїльтяни. Запросили в місто Хайфа.

—
Щось подібне створила й американська фірма ”Сугар Трак”, — розповідає
винахідник. — Але в їхньому глюкометрі замість світлодіодів
використовуються лазерні з потужним випромінюванням. При необережному
поводженні їхній глюкометр може зіпсувати зір. Крім того, коштує він
250 доларів, а діоди вартістю по 35–50 доларів потрібно замінювати
кожні три місяці. А в моєму глюкометрі треба хіба що міняти батарейки
або підзаряджати акумулятори.