Парк був створений 1989 року на базі кількох лісокомбінатів. До
нього ввійшли чотири села — Синевир, Негровець, Колочава, Синевирська
Поляна.

— Усі землі навколо села входять у парк, — запевняє жителька Синевира
Марія Субота, 75 років.— Кроме них, нема вільної діляночки. Ген, туй,
під горою, наша сім’я має сінокоси. Користуєме їх уже 50 літ. Два роки
тому приватизували, а парк тепер хоче відібрати.

На сесії Синевирської сільської ради депутати передали землю у
власність людей. Державні акти на право власності селяни підготували в
2003, 2004 і 2005 роках. Але Національний парк звернувся до
прокуратури навесні 2008-го. Справу передали в Міжгірський райсуд. Той
скасував рішення сільської ради.

Іван Дербак зауважує, що керівництво парку протягом 20 років дозволяло селянам безплатно користуватися землею:

— Щороку ми зверталися до Міністерства природних ресурсів і просили
дозволити людям садити картоплю й косити сіно на землях Нацпарку. Бо
тут інших немає.

У судовому процесі фігурують землі Шпільки Людмили, Суботи Михайла, Суботи Василя, Скири Івана, Чуб Оксани та інших.

— У мене одна корівочка на цілу сім’ю, — зітхає Марія Субота. — Тут із
трьома синами косимо три гектари для худібчини. Якщо землю заберуть —
погибну із горя.

Селом ширяться чутки, що Національний парк має наміри змінити цільове
призначення відсудженої землі й продати її бізнесменам зі столиці.

— Говорять, що туйки буде гірськолижний курорт, — розводить руками Юрій Нірода із Синевира.

Війт Синевира Михайло Шпілька переконує, що дирекція парку почала
зазіхати на землі після того, як торік у грудні депутати районної ради
визначили нові межі національного парку та населених пунктів.

— Керівники ”Синевиру” мотивують судові позови тим, що ці землі є
науково-дослідні. — А тут одна псячка росте (бур’ян. — ”ГПУ”).
Відібрати землю хочуть у Синевирській Поляні, Негрівці, Синевирі й
Колочаві.

Сніжана Русин, “Газета по-українськи”