Головне питання – що далі? Чи буде створено нову парламентську більшість, чи БЮТ і Партія регіонів повважають це невигідним для себе і відбудуться дострокові вибори? Ставлення Ю.Тимошенко до цих двох перспектив змінюється буквально щодня, чим пояснюється крайня суперечливість її останніх кроків. Нинішній тиждень, в принципі, повинен зняти цю дилему. Якщо парламент вирішив попрацювати сесійно, то не заради якихось прохідних рішень, а чогось принципового.
Великий бізнес більше зацікавлений у новій коаліції, ніж у позачергових виборах. Для нього важливо, щоб безперервно приймалися нові закони і постанови – про пільги, преференції, квоти, нові правила гри. Аби через парламентські комітети й окремих депутатів-лобістів, в яких вкладено стільки грошей, тиснути на уряд і вирішувати свої питання. Найбільше бізнесу (та й усьому суспільству) потрібен бюджет-2009. Якщо розпустити парламент найближчими тижнями, новий можна обрати до кінця року, а почне працювати він у ліпшому випадку у лютому. Мабуть, саме це мала на увазі Ю.Тимошенко, заявляючи, що розпуск парламенту є найгіршим з усіх можливих варіантів. Тому навіть маючи неспростовні підстави для розпуску, Президент навряд чи наважиться це робити, аж поки не буде затверджено бюджет. До того ж перший варіант бюджету, затверджений парламентом, цілком може бути ветований Президентом, який вимагатиме врахувати власні корективи. Бюджетний процес навряд чи завершиться раніше грудня. Власне, парламенту і нікуди особливо поспішати. Поки бюджет не прийнято, є майже стовідсоткова гарантія, що Верховну Раду не буде розпущено.
Бізнесу невигідні нові вибори – це знову фінансування різних партійних проектів. Вибори в Україні з кожним роком стають все дорожчими. Тупий адмінресурс спрацьовує усе менше. Всі хочуть живих грошей. При цьому олігархам національного й обласного масштабу не надто хочеться оплачувати парламент, котрий буде важливим для них рік-півтора – до наступних президентських виборів, що докорінно змінять всю ситуацію в країні. Трохи більший інтерес виник би у них, якби президентські вибори відбулися одночасно з парламентськими, але для цього треба створити правові підстави. Тому зараз у парламенті така запекла боротьба навколо законодавства, що полегшує процедуру імпічменту. У пресі майже не викидається ніякого компромату на В.Ющенка. Очевидно, чекають певного моменту, накопичують його критичну масу, аби потім убити наповал. Або ж принаймні торгуватися ним в обмін на пасивність Президента. Шантаж в дусі майора Мельниченка нині є одним з основних інструментів президентських конкурентів.
У нових виборах дещо зацікавлені політики. Перш за все – ті ж Ю.Тимошенко і В.Янукович, які вважають, що збільшать свої фракції. Небезпідставно сподівається мати свою парламентську фракцію Л.Черновецький. Дивно, що не створює своєї партії чи блоку яка-небудь ворожка баба Гафа. При нинішньому хворобливому стані суспільства і його протестному голосуванні різноманітні шахраї цілком мають шанс. Для В.Ющенка нові вибори можуть мати інтерес у двох аспектах: подивитися, як спрацьовує його адмінресурс на порозі президентських виборів і домогтися в новому парламенті коаліції без участі Ю.Тимошенко. Хоча для останньої це навряд чи буде смертельним ударом. Рік, що залишиться до президентських виборів, вона цілком може перебути і в опозиції, причому навіть наростить свій рейтинг.
Виборці не настроєні голосувати. Втома від політики, нехіть до неї у суспільстві надто велика. Люди переконані, що в нинішніх умовах їхні голоси матимуть не вирішальний вплив, а будуть-таки підкориговані. Зацікавлені у виборах хіба що певний сектор журналістів-рекламістів-артистів, але і то не дуже. Останні вибори показали, що гроші йдуть не так на політичну рекламу, як на безпосередній підкуп виборців. Зараз всі лідери переймаються не так своїми і чужими рейтингами, як тим, а скільки відсотків зможуть сфальшувати конкуренти – від цього і залежатимуть результати, де буде важливою кожна тисяча голосів.
Тому тверезо зважуючи усі за і проти, гравці поступово все більше схиляються до переформатування коаліції як до меншого із двох зол. Точніше сказати, не знати, чи воно менше, а все ж потребує менше зусиль від нашого вкрай лінивого суспільства. Принаймні, як виявляється, ніхто і не збирався робити загальний реєстр виборців, хоча про його необхідність говорять перед кожним голосуванням і благополучно забувають після. Нових ідей політичні лідери не висунули, старих обіцянок не виконали. Іти до виборця практично ні з чим, окрім монархічного гасла “Я буду найкращим президентом з 2010 року”. Тому нові вибори вважаємо не надто ймовірними.
