ПРОГУЛЯНКА ПО “КОРЗО”

Андрій Любка. Несамовито динамічний! Про нього, про його творчість вже написано і сказано стільки, що важко щось додати. Безперечно, це талант, і чим далі, тим більше граней свого поетичного дару він нам представляє. Він так стрімко увірвався в нашу літературу, як колись Петро Скунць. Що цікаво: чим далі, тим Андрій все менше вживає нецензурщини, тобто він уже пройшов той етап своєї творчості, коли, щоб заявити про себе, привернути увагу, епатувати читача, він послуговувався цією лексикою: бо: “всяка нормальна література починається із цензури”.А справжній талант, він як той дорогоцінний камінь, якому не потрібно нічого зайвого.
На жаль, Віктор Коврей, уже такий відомий поет, котрий ще зовсім недавно був проти такої лекскики, де-не-де починає нею захоплюватися. Чи тією дорогою – вульгаризмів, мату – варто йти? Такі речі історія літератури вже знала, і вони відпали. Крім того, чим далі, тим більше голова НЛО “Ротонда” стає на шлях високоінтелектуальної поезії. Цим ще більше привертає увагу до себе. Іноді цей рівень уже настільки високий, що читачеві важко дійти до суті твору. Можливо, авторові слід ще більше прислухатися до “малого дівча”, щоб творити дійсно гарні, витончені вірші, адже таланту йому не бракує. А “Справжність” завжди в ціні. Бо, пригадую, як один французький літератор, розповідаючи про сучасну поезію там, на Заході, сказав, що вона настільки ускладнена, заінтелектуалізована, що її читають лише самі поети. Повірте, я не за спрощення, не за простоту, але ж, шановні, ви пишете не самі для себе, а, передусім, для читача. Тим не менше, Вік чим далі, тим вдосконалює свій непересічний талант.
Приємно, що в цій збірці гарно заявили про себе поетеси. Мою увагу привернула лірика Ірини Надворної та Христини Вінявської.
Що скажу про Ірину? Талановита, безперечно, і вся в пошуку.. До певної міри, заявила себе новатором в поезії, в цій грі словами, навіть у нагромадженні слів. Однак це лише на перший погляд. А чим далі вчитуєшся, то не полишає враження, що Ірина нанизує коштовні перлини-намистинки слів, і вони переливаються різними барвами, і від них вже не можна відвести захопленого погляду. Іноді здається, що вона й сама потрапляє в пастку слів, і життєвих ситуацій, але як же гарно і граціозно вона звідти вибирається. І з гідністю теж.
Відчувається, що і в своєму особистому житті, в любові (чого варта ось ця її фраза : “Цілуйте, хай йому грець!”)
це теж не проста, творча особистість, яка хоче удосконалити не тільки вірші, але і свого коханого, чим робить його привабливим і для нас. Що важливо: ця юна дівчина сприймає життя надзвичайно реально, але навіть в його недоліках бачить родзинку, тобто поезія Надворної не позбавлена оптимізму. Перечитуючи вірші Ірини, мені чомусь уявляється балерина, яка з такою легкістю виконує складні па, що диву даєшся^ і спочатку вся увага прикута до цих окремих па та піруетів слова. Аж раптом ловиш себе на тому, що і танець, і музика настільки захопили, що вже все стало одним цілим – мистецтвом, Поезією Ірини Надворної.
Думаю, не тільки юнок, але і поважних дам не залишить байдужою поезія Христини Вінявської (“Нащадки Єви”, “Весни”, “Час”…), бо кожна з представниць прекрасної статі щось подібне пережила в особистому житті. Як тонко відчуває поетеса жіночу душу, як майстерно вміє вона це передати! (“Так кохають лише богині,/ Божевільні, діти й німі” – це взагалі шедевр любовної лірики сьогодення. Звертаючи увагу на дати, зазначені чи не в кожному вірші, розумієш і бачиш, що не тільки талант Христини стає все більш довершеним, але на наших очах вона набирається життєвого досвіду. Читаючи її вірші, читач, безперечно, дійде до висновку : виявляється, як можна просто, без зайвих ускладнень, однак НЕ СПРОЩЕНО писати про найскладніші душевні переживання, показати щастя взаємного кохання і біль розбитого дівочого серця! Крім того, Вінявська, на мою думку, є чудовим стилістом, в усякому разі, відчувається її прагнення до довершеності стилю. А яка глибока філософія (вірш “Час”) у віршах юної поетки, ви тільки задумайтеся! А взагалі у поезії Христини відчувається поєднання любові, філософії і поезії, причому дуже врівноважене поєднання. Ось чому її поезія така витончена, рафінована і близька насамперед жіночій душі і серцю. Але і сильній статі є там над чим задуматись. То ж читайте!
Відкриттям і приємною несподіванкою стала для мене поезія Оксани Варги та Ігора Вегеша. Оксана пише просто і, не побоюсь цього слова, геніально. Чого вартий лише її вірш “Там, де нас нема”. Звісно, кожний з нас в своєму житті вже якось стикався зі смертю. Однак цей її вірш, який я вважаю шедевром, – про смерть найближчої людини – батька – є неперевершеним. Так про це розповісти, так передати свої відчуття і переживання – це щось вражаюче. Поетка не банальна, вона пише чудовим верлібром. Це якась магічна поезія, в ній нема жодних “закутків фальшу”. Вірші О.Варги проникнуті справжнім натхненням, її думки та почуття злиті в одне. Ще і ще раз перечитуючи твори Оксани, я ловлю себе на думці: мабуть, секрет її успішного дебюту на сторінках “Корзо” в тому, що вона не намагається тікати від життя “з нічого в нікуди”. Можливо, ця порада стала би слушною багатьом і вберегла би від численних помилок…
Ігор Вегеш. Він якби наслідує ріку європейської поезії: “відсікаючи зайві атоми, прагну досконалості”. Цей автор настільки близький до природи, він весь час прагне контакту з нею, прагне доторкнутися до чогось вищого, можливо, відомого тільки йому, до того, що врівноважує наші непрості відносини з цивілізацією. Аскетичний поет^ і в ньому відчувається глибинна присутність європейської культури. Скажу більше: Ігор Вегеш і його поезія здали б екзамен на європейськість, навіть не претендуючи на це, такого рівня його непересічні вірші. Хоча дуже часто вони вимагають підготовленого читача, але притягують до себе і заставляють багато над чим задуматись. Що теж є важливим у автора: його інтелектуальність не тисне, а цивілізація не подавляє поезії, більше того, поезія Вегеша підкреслює інтелектуальність. І це по-справжньому, в не напоказ. Надзвичайно багатообіцяючий поет.
Що й казати, альманах “Корзо” дуже цікавий, тут представлені такі цікаві і непересічні автори. Хотілося б сказати про творчість кожного хоч кілька слів, особливо про ще не дуже відомих, але які мають в собі зерно таланту. На жаль, рамки статті цього не дозволяють. Однак не можу не згадати про цікаві творчі знахідки Леся Белея, це мислячий поет зі своїм творчим баченням світу. В його поезії присутні цікаві медитації, його поезія теж надзвичайно інтелектуальна. Відчувається, наскільки йому близька Польща, Вроцлав, англійська філологія. Лесь Белей – це філософ, який у своїй поезії вміє тонко підмітити і показати нам те, чого не помічають інші.
А насамкінець дозвольте про творчість метрів нашої закарпатської літератури. У моїй рецензії як на концерті – саме в кінці мають виступити головні учасники.
Сергій Федака весь час у творчому пошуку, він шукає і знаходить себе. Цей неперевершений іронічний стиль – це саме його, і не виключено, що цей стиль з часом увійде в літературу під назвою “федаківський”. Що мені подобається у авторові – він надзвичайно сучасний, в його поезії не відчувається жодного моралізаторства, повчання. Вдумливий читач розуміє, що притаїлося між рядками. А самі назви чого варті :”Сільський голова”, ”Референт”, ”Прес-секретар”, “Політичні журналістки”, “Депутатка”, “Журналісти”… В його віршах нема жодного сумбуру, Федака пише не ускладнено, бо знає, про що пише. І це робить його поезію по-справжньому цікавою.Кажуть, коли людина талановита, то вона талановита в усьому.З повним правом ці слова можна віднести до Сергія Федаки – професора історії, вченого, поета, журналіста.
Щедро Бог обдарував талантом і Михайла Рошка. Це ще раз засвідчили оповідання автора. Сказати кількома словами: це поезія в прозі, бо проза, позбавлена поезії, це вже не проза. Надзвичайно цілеспрямований автор, який має рідкісний дар бачити головне в нашому непростому житті і ненав”язливо показати це пересічному читачеві. Мабуть, саме завдяки цьому твори Михайла Рошка (“Мобилка”, “Не для жіночих вух”) читаєш не відриваючись, на одному подиху. Це справді талант – так писати. Можливо, тому, що у письменника форма ніколи не домінує, тому в нього настільки привабливий, непідробний стиль. Пан Михайло захоплює, веде за собою, його форми не помічаєш, а відчуваєш тільки цей неперевершений стиль. Ніцше казав, що стиль є змістом. На мою думку, це і про творчість Рошка. Чим іще привабливий письменник – так це своєю доброзичливістю. Зауважте, він нікого різко не критикує, не нав”язує свої думки, однак, прочитавши його оповідання, читач ловить себе на думці, що правильною є саме ненав”язлива позиція автора. Це ж треба так зуміти! Науковець, знавець світової літератури, іноземних мов, пан Рошко ніколи не хизується своїми знаннями, хоча його освіченість, високий європейський рівень культури відчувається у кожному рядку, так само як і його непідробне натхнення.
Талант Михайла Рошка виявився не тільки у його власних творах, таких довершених, але і у виборі авторів та їх творів для альманаху “Джинсове покоління ІІ Корзо”. Завдяки упоряднику, всі ми є свідками справжнього відродження закарпатської літератури. Спостерігається справжнє піднесення як закарпатської прози, так і поезії, я б сказала, це справжній вибух закарпатської поезії. Зрозуміло, що альманах не безрозмірний, однак зауважу, що дуже шкода, що до нього не потрапили твори таких талановитих авторів, як Надія Панчук, Роман Офіцинський, Леся Ребрик…
Михайло Рошко обіцяє не зупинятися на другому томі, тому сподіваємося завдяки побачити на його майбутніх сторінках і твори вищевказаних авторів. Відкриття і відродження закарпатської літератури триває!

Евеліна Гурницька Clipnews.info

admin