ПРОБЛЕМИ ВНУТРІШНЬОЇ БОРОТЬБИ МІЖ „БАЖАЮ” І „ПОТРІБНО”

Ну от і все – демократична коаліція тепер уже офіційно припинила своє існування. Причому оголошення про кончину навіть не викликало якоїсь особливої реакції в парламентській сесійній залі. Не було ні тріумфування, ні засмучення – коаліція вже давно вмерла, й усі вже встигли до цієї обставини звикнути. Ця коаліція була вимушеним союзом між двома групами полі-тиків: одні намагаються реалізувати максимум позитивів для країни і для себе особисто від того, що нині Президентом є В. Ющенко, інші прагнули якомога вигідніше скористатися з того, що майбутнім президентом стане Ю. Тимошенко. Спільних знаменників у цих двох груп й від самого початку було небагато, а з кожним місяцем їх ставало все менше. Якщо спершу обидві групи гадали працювати переважно на позитиві, то з часом вони стали переважно боротися одна проти одної і закинули інші справи. Тому розпад коаліції став неминучим („Фест”).


Чому та коаліція звалася демократичною, так і залишилося загадкою. Хіба що в уявленні її творців демократія – це нескінченна безплідна говорильня, творча імпотенція, надування щік і недотримання слова. Принаймні, до народовладдя коаліція не мала ніякого відношення. Політики же, які прикривають свою нікчемність спогадами про народний ентузіазм на Майдані, хочуть роками грітися у його променях, викликають вже навіть не презирство, а просто співчуття. Приблизно так ставляться до безнадійно хворих інвалідів. Принаймні, з’являтися на люди з якимось оранжевим аксесуаром зараз є страшенним моветоном. Покійна коаліція була вимушеним компромісом двох суб’єктів – Юлії Тимошенко і Секретаріату Президента. Обидві сили створили її, аби дочекатися наступних президентських виборів. Точніше – аби в оптимальних умовах перечекати рік-півтора до початку президентської кампанії („Неділя”).


Левко Лук’яненко пішов від Ющенка зі скандалом. Своє рішення Л.Лук’яненко аргументував тим, що В.Ющенко так і не почав нову добу в історії України. „Замість посадити бандитів до в’язниці, ви їх поставили поруч з собою, що майже однозначне опускання себе до їхнього рівня”,– звертається Л.Лук’яненко до Президента. Вказуючи на те, що В.Ющенко „оточив себе людьми, які дбають не про долю України, а про свої егоїстичні інтереси”. На думку Л.Лук’яненка, глава держави не скористався теперішніми вищими повноваженнями для наведення ладу в країні, і надання ширших прав сьогодні несе загрозу національній безпеці країни. „Надання Вам ширших прав, у теперішню відсутність виконавської дисципліни в органах виконавчої влади, створило б в Україні страшний хаос, яким не проминула б скористатися Москва для перетворення України в Малоросію („Вісті тижня”).


Представник постійного представництва України при Європейському Союзі Роман Шпек вважає, що Україна має шанси приєднатися до ЄС не раніше 2020 року. На переконання Шпека, головною перешкодою на шляху України в Європейський Союз є відсутність необхідних реформ, внутрішньополітичні проблеми, неузгодженість законодавства з європейськими нормами, а також відсутність в державі громадянського суспільства. За словами Шпека, постійні політичні чвари, слабкість органів влади, відсутність конституційної, бюджетної і податкової реформ – все це віддаляє Україну від ЄС. „ А найважливіше, що свідомість українців абсолютно не європейська, і це змінити надзвичайно важко” („Європа Центр”).


„У Парижі ми отримали успіх, оскільки прийшла політична ідентифікація Європейського Союзу й України”. Президент вважає, що у Парижі поставлено, як він висловився, „велику крапку”, яка закриває процес визначення статусу співпраці ЄС із Києвом. „Ще два місяці тому тривали суперечки, як назвати цей статус. Ніхто, крім мене, не думав, що ми говоритимемо про асоціацію. А сьогодні маємо проект угоди про асоціацію, до речі, дуже далекоглядний, надзвичайно сильний”, – запевнив В.Ющенко („Старий замок”).


Самміт Україна – ЄС у французькому місті Евіан був подією доволі драматичною. Україна черговий раз намагалася лизнути Європі руку, Європа черговий раз цю руку гидливо відсмикнула. Українському кошеняті так і не налили молочка, натомість трохи помахали перед мордочкою бантиком на ниточці, воно пострибало-понявчало і голодне пішло собі геть. Якщо перекласти всі заяви західних лідерів із дипломатичної мови і назвати речі своїми іменами, то В.Ющенку було сказано приблизно таке: „У вас там страшенний безлад, причому упродовж кількох років він тільки посилювався. Зараз зберігається та ж тенденція, вона навіть загострилася. Ваша команда вже практично нічого не контролює в середині держави. Її представники постійно виступають з украй суперечливими, а інколи і взагалі абсурдними заявами („Чиста політика”).


Бо як, наприклад, можна було взяти до тями речі, які фактично суперечили одна одній, а продукувались ніби в одному місці. Я маю на увазі заяви пана В’ячеслава Кириленка, і то з трибуни Верховної Ради, про неможливість подальшої співпраці з БЮТом, а з Банкової чи не в той самий час Балогів заступник проголосив, що Віктор Андрійович наполягає на утворенні коаліції… БЮТ, НУНС і Блок Литвина. Ніби є логіка, але, погодьтеся, таки трішечки, як би то делікатніше вповісти, ніби з таким собі політичним душком. Поясню, або попробуємо відповісти собі на запитання: а чому такий формат не пропонувався Віктором Андрійовичем минулої осені? Тут я відразу хотів би застерегти тих, хто збирається закидати камінці в город Блоку Литвина. Мовляв, що це така-сяка невизначеність Володимира Михайловича і стала причиною, що цей „шлюб” не відбувся. Про це і подеколи так по-фіглярськи закидали і з Банкової. А це була чистої води брехня („Трибуна”).


„Ланцюг” від маніакально хворих владою став свідченням її агонії. У хиткій політичній ситуації на пересічних громадян, без сумнівів, очікує злива всіляких акцій. Одна з них звалилася минулої п’ятниці. Розгублені учасники дуже слабо розуміли, де вони і навіщо. Чим же насправді виявився так званий „живий ланцюг” 12 вересня, який нібито зібрав аж 20 тис. закарпатців, з’ясовували у прес-центрі „Нове Закарпаття” разом з гостями — депутатами Олександром Анталом, Андрієм Сербайлом та журналістом Іваном Погоріляком. Саме Іван Погоріляк, співпрацюючи з кількома періодичними виданнями краю, представив на „5 канал” та Інтернет-сайти відеоролик з голою правдою про „живий ланцюг”. У прес-центрі „Нове Закарпаття” він насамперед спростував заяви речниці голови ОДА про те, що нібито спровокував неадекватну поведінку голови Перечинської РДА Михайла Данчі, який до того ж на час скандальних подій ще перебував у відпустці. Іван Погоріляк також представив відеозапис. На ньому видно, як за автівкою Погоріляка їде авто Данчі, а не навпаки, тому важко стверджувати, що автор відеозапису „переслідував” чиновника. На кадрах: зі шкільних автобусів виходять і формують ланцюг дітлахи з Перечинської школи-інтернату, вихованці муз-училища. Вони тримають плакати з написами „Ні парламентській олі-гархії!”, „Ні антидержавній коаліції!”, „Ганьба українським зрадникам!”. Що воно таке, „коаліція” чи „олігархія” і хто є „зрадниками”, діти не знають, тільки дехто з них каже, за що стоїть: „щоб не платити за візу”. Особливою „родзинкою” цього „кіна” є сам п. Данча („РІО”).


Днями в Інтернеті з’явився цікавий ролик, який за усіма рейтингами мережі посів перше місце. Із нього сміялося не лише все Закарпаття, а й Україна та світ. У ролику голова Перечинської РДА Михайло Данча у специфічній манері „спілкувався” з колишнім мером Перечина Іваном Погоріляком. Якщо коротко, то кількість матів приблизно дорівнює кількості сполучних слів, тому етика не дозволяє оприлюднити сам текст у друкованих засобах масової інформації. До речі, подібна поведінка держслужб підпадає під статтю Кримінального кодексу ( грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Тут можна зробити висновок: щоб стати представником Президента у районній раді, достатньо вміти справно матюкатися… („Ужгород”).


Микола Кошута для Clipnews.info

admin