Про незаконні постачання зброї Україною до Грузії

Враховуючи резонансність теми, розміщує опублікований АМИ Новости-Украина аналіз продажів Україною зброї та військової техніки, заснований на офіційних даних ООН.


Те, що підсумки «2007-го збройного» розглядаються тільки зараз, опісля майже дев’ять місяців після його закінчення, пояснити вельми просто.


Саме ближче до осені «Регістр звичайної зброї Організації Об’єднаних Націй»/United Nations Register of Conventional Arms (UNROCA) опублікував представлений МЗС України ще 18 червня 2008 р. щорічний звіт Києва про торгівлю озброєннями.



Отже, в 2007-му Україна реалізувала:



Основних бойових танків (ОБТ^ все типу Т-72) – 151 (38 – тут і далі в дужках приведені дані за 2006 р. – Авт.)^


Інших бойових броньованих машин (бойових машин піхоти та бронетранспортерів) – 178 (49)^


Домоміжних броньованих машин (сюди входять броньовані артилерійські тягачі, броньовані ремонтно-евакуаційні машини і тому подібне) – 10 (34)^


Артилерійських систем калібру 100 мм і вище – 62 (13)^


Бойових і учбово-бойових літаків (включаючи і поставлені в роззброєному вигляді) – 53 (55)^


Бойових вертольотів – 4 (у 2006-му не поставлялися)^


Керованих ракет (УР) класів «повітря-повітря» і «повітря-поверхня» – 195 (634)^


Зенітних керованих ракет (ЗКР) – 48 (251)^


Протитанкових керованих ракет (ПТКР) – 400 (0)^


Пускових установок ЗКР – 30 (96)^


револьверов і самозарядних пістолетів – 18040^


автоматов і пістолетов-кулеметів – 34764^


гвинтівок і карабінів (включаючи снайперські гвинтівки) – 111658.^


кулеметів – 1934^


усього стрілецької зброї (такі дані для UNROCA надаються Україною вперше) – 166396 одиниць.


Що можна сказати з приводу цих цифр? В принципі – статистика «тішить око». Особливо це стосується бронетехніки (в першу чергу – танків) і стрілецької зброї.


Одначе, не може не привертати уваги й та обставина, що серед українських збройно-експортних постачань як і колись переважає (як за вартістю й кількістю, так і за асортиментом) продукція, не тільки розроблена, але навіть і вироблена ще в радянські роки – причому за межами України.


У 2007-му з вищенаведеного розлогого списку на частку національного виробника припало відносно небагато. В першу чергу можна назвати 37 одиниць колісних бронетранспортерів національної розробки БТР-3 різних модифікацій, продані Федеральній Республіці Нігерія – що складає, щоправда, лише 11% від загальної кількості проданих танків і бронемашин (котра досягає 339 од.).


Крім того, згадки заслуговують 89 шт. КР класу «повітря-повітря» типу Р-27, реалізованих до Азербайджану, Алжирської Народно-демократичної Республіки (АНДР) і Казахстану, а також 400 шт. артилерійських (вистрілюються зі ствола 125-мм танкової гармати) ПТКР типу Р-211 «Комбат», проданих Грузії.


З цієї точки зору найвдалішим роком в історії українського бронеекспорту поки як і раніше залишається 1999-й.


Тоді Ісламській Республіці Пакистан (ІРП) було поставлено – в рамках широкого відомого «великого танкового контракту», що передбачав закупівлю ІРП 320-ти машин, – 105 шт. ОБТ типу Т-80УД. (У рекламних цілях дещо допрацьований варіант Т-80УД називається Т-84, але офіційно такої машини не існує: об’єм допрацювань Т-80УД надто незначний, щоб вважати отриману «на виході» модифікацію новим танком, гідним окремого позначення).


З танків, проданих за кордон цього року, 27 машин типу Т-72 придбала АНДР. Зате всі продані минулого року «вісімдесятки» (а також 24 бронетранспортери БТР-94 із загального числа 113 одиниць, експортованих в 1999-му БМП і БТР) були не тільки українського виробництва, але й української розробки.


Що ж до ракет, то тут поза конкуренцією надовго залишаться показники 2003-го.


Тоді теж було реалізовано менше (причому, значно менше) керованих ракет (145 одиниць), аніж не тільки 2007-го (643 штук), але й у рекордному за кількістю проданих КР 2006-му (885 шт.). Зате 24 з них були проданими Росії МБР – міжконтинентальними балістичними ракетами типу УР-100Н УТТХ (вони ж РС-18Б, вони ж – SS-19 Stilleto), за кожну з яких виручили більше, ніж за весь ракетний експорт 2006-го або 2007-го.


Втім, час, коли Україна приторговувала МБР (яко же і важкими стратегічними бомбардувальниками Ту-160 та Ту-95), не повернеться вже ніколи. І досягнуті в ті роки результати приречені залишатися предметом ностальгічних спогадів.



Але повернімося в 2007-й. В цілому, результати «звітного збройового року» ще раз підтвердили: прямолінійних шляхів у такій сфері, як торгівля зброєю, не існує. Наприклад, хто б міг припустити років двадцять тому, що зараз, наприкінці першого десятиріччя XXI століття, з’явитися попит на такій, м’яко кажучи, немолодий за віком продукт, як легкий фронтовий винищувач МІГ-21?



Проте саме так і сталося – в 2006-2007 рр. Україна успішно продала Ємену 21 винищувач цього типу цілковито радянського виробництва.


«Історія з ожилими винищувачами» явно свідчить про те, що зі швидкою утилізацією багатьох знятих з озброєння зразків зброї військово-політичне керівництво України, м’яко кажучи, дуже сильно поквапилося.


Причому сказане стосується не лише бойових літаків і танків, але навіть і до дуже стародавніх «спецвиробів»: до револьверів «Наган» і магазинних гвинтівок зразка 1891/30 р. (знаменита «мосінка», вона ж «трьохлінійка») включно.


Насправді – і той і інша чудово знаходять собі попит і зараз. Причому зовсім не тільки на ринку цивільної та колекційної зброї: снайперська модифікація «трьохлінійки» досі використовується за основним призначенням, а офіцерські «Нагани», модернізовані за версією 612 (r), комплектовані глушником, як і раніше залишаються зброєю спецоперацій (оскільки дозволяють «чистішу» роботу, ніж самозарядні/напівавтоматичні пістолети).


А для продажу в якості колекційних виробів минулого року вдалося збути (до Австрії та Чехії) навіть… 126 станкових кулеметів «Максим» (тут головною несподіванкою було, що такі кулемети взагалі є на українських військових складах) – але це вже відноситься швидше до рубрики «збройових курйозів».



Природно, не обійшлося і без чергових скандалів. Наприклад, українські постачання озброєнь до Грузії, за даними Києва, менші, ніж ці ж постачання за даними Тбілісі.



Ось як виглядає «інтегрована» звітність (у дужках – дані грузинської сторони):



Кулемети – 60 (148) одиниць^



гвинтівки та карабіни – 1760 (0) од.^



автомати – 17404 (19416)^



пістолети та револьвери – 2140 (0)^



Разом – 21364 (19564) одиниці стрілецької зброї.



Таким чином, грузини вважають, що отримали від нас рівно на 2,1 тис. більше кулеметів і автоматів, ніж ми їм офіційно експортували. Та зате категорично заперечують отримання гвинтівок, карабінів, пістолетів і револьверів.


Крім того (мабуть, навіть у першу чергу) – розходяться й дані з експорту-імпорту важких озброєнь. Як Грузія імпортувала зі «збройових засіків» України на 19 шт. більше бойових броньованих машин («маржа» складає 12 штук для БМП-2 і 7 штук – для БТР-80), а також на 9 шт. більше 203-мм самохідних гармат «Малка»/«Піон-М», аніж ми їй начебто продали – дуже хотілося б дізнатися.



Втім, можливо, в Тбілісі просто не знали, що не всю зброю, отриману з України, можна декларувати? І за наївністю вирішили, що коли вже без малого 50-тонну «Малку» в кишеню не заховаєш, значить, в контракті на її постачання не може бути «подвійної звітності»?



І, на закінчення, – про той аспект збройової тематики, який у вітчизняних ЗМІ, напевно, ніколи й не зачіпався. Я маю на увазі ІМПОРТ зброї Україною.


Зазвичай «за умовчанням» вважається, що такого немає і бути не може з огляду на нашу крайню бідність. Проте документи показують, що це не зовсім так (хоча збройний імпорт Києва і насправді досить малий).


За 1998-2007 рр. Україна імпортувала 29 бойових літаків (4 штурмовики Су-25 з Білорусії в 2001-му і 25 винищувачів МІГ-21 – з АНДР в 2003-му році), 8 бойових і транспортно-бойових вертольотів – Мі-17 (експортне позначення частини модифікацій Мі-8) і Gazelle AH. Mk. I (пара перших і півдюжини других), а також 20 шт. КР класу «повітря-повітря» (з Болгарії) і деяку кількість стрілецької зброї.


За стрілецькою зброєю відкриті дані дуже неповні: відомо лише, що 2007-го з Австрії та Швейцарії було імпортовано 257 пістолетів, а також те, що за 2003-2007 рр. Україна й українські приватні компанії купили у Великобританії, в цілому, 1653 одиниці стрілецької зброї^ крім того, гірськострілецькі частини Внутрішніх військ МВС країни отримали з Франції 25 великокаліберних (12,7 мм) снайперських гвинтівок.


Звісно, велика частина цих операцій (окрім пов’язаних із стрілецькою зброєю) теж має відношення до експортних контрактів.


Наприклад, постачанню чотирьох українських штурмовиків Су-25 до Македонії (2001-й рік) передувала закупівля у Білорусі чотири рівно таких же «Граків» (Мінськ, у свою чергу, придбав аналогічні машини – і тим же числом – у Москви).


Сенс усієї комбінації був у тому, щоб Білорусь і Росія «не світилися» в операції з Македонією (крім того, Україна постачала Су-25 «в комплектації» з пілотами й авіатехніками, й у цих умовах було важливо, щоб пілоти літали на своїх же машинах – з уже знайомими ним особливостями поведінки).


Що ж стосується МіГ-21, то ними частково розплатився Алжир за купівлю в Україні (у 2000-2002 рр.) 5-ти фронтових винищувачів МіГ-29 (отримувалися замість проданих АНДР до Еритреї^ в результаті ж – у продажу озброєнь цій самій Еритреї звинуватили Київ) і 16-ти вертольотів вогняної підтримки Мі-24.


Згодом саме ці МіГи були продані Україною Ємену.


Однак є і дійсно загадкові оборудки. Наприклад, жодна з українських силових структур досі не зізналася у володінні легкими вертольотами вогневої підтримки «Газель», придбаними у Великобританії в 2005-2007 рр. Що це означає – покаже час.



Проте можна припускати, що експортно-імпортна збройова діяльність Києва ще довго забезпечуватиме роботою не тільки тих, хто її здійснює, але і тих, хто її вивчає – причому у всіх іпостасях.



Сергій ГОНЧАРОВ, АМІ Новости

admin