„КОАЛІЦІЯ — ЯК МЕНСТРУАЦІЯ. Є — ДОБРЕ, НЕМАЄ — ПОГАНО”

А розпочалася ця програма (на якій, між іншим, був присутній і наш ужгородський голова пан Ратушняк, але про це трохи далі) із виступу Левка Лук’яненка. Герой України в стислій формі, і треба віддати належне, у виваженій інтонації доніс до мільйонної аудиторії телеглядачів, чому він змушений був зробити відому вже заяву на весь світ про те, що замість того, щоб бандити сиділи в тюрмах, вони зараз в оточенні Віктора Андрійовича. Резонансна і досить серйозна заява, яка вдарила по іміджу пана Президента, але, погодьтеся, давно вже на слуху чи не більшості тих, хто в доленосному 2004-му рвав душу на майданах. Озвучив її Левко Григорович, бо подібно, що так мусило статися. І не побоюсь уповісти, що цей „грім з ясного неба” може стати таким собі новим відліком часу нашої, вибачте, коаліційної політики. Хоча сумнівів залишається чимало.

Я ось мав надію, що суботнє засідання фракції НУНС внесе якісь певні зрушення, маю на увазі домовленості щодо перемовин між НУНС, БЮТ і Блоком Литвина, але, як видно, не вийшло, не сталося. Ні, пан Президент, який таки прийшов на зазначене засідання, вповів у камеру, що визначені групи для переговорів зі всіма фракціями, і ніби це вселяло надію. Так, але коли Віктор Андрійович, заговоривши про відносини між Юлією Володимирівною, назвав її фактично зрадницею, то мені особисто стало не по собі. А завершуючи бесіду про зазначені стосунки, пан Президент сказав, що пані Тимошенко не заспокоїться, допоки все в Україні „не переверне з ніг на голову”. Ото так! Але хотілось би мені внести певну ясність, бо якщо ми нинішню ситуацію рахуємо нормальною, а вона не є такою, то можливо має рацію Юлія Володимирівна, коли хоче щось „перевернути”?

Ясна річ, що спіч про ту „зраду” не добавить оптимізму в переговорах, якщо такі відбудуться, між БЮТ і НУНС, хоча в політиці, а нашій особливо, ми ще й не таке бачили чи чули. Не виключено, що це може бути таким собі холодним душем для тих, хто серед „наших” ще, так би мовити, коливається у виборі позиції. А є над чим задуматися, бо на цій же нараді було оголошено про проведення з’їзду „Нашої України” 25 жовтня, який би, на думку декого, мав стати об’єднавчим. Йдеться про те, що у НУНС входять, окрім НУ, ще вісім політичних партій, і ось вони ніби мали б злитися в єдину потужну, яка б стала президентською, партією пана Ющенка мається на увазі. Ми всі прекрасно з вами пам’ятаємо, що такі наміри в тих рядах проголошуються не вперше. Лунали вони і напередодні виборів 2006-го, але крім бесід справа далі не пішла.

Щоб підійти до певного аналізу майбутнього утворення, хотів би підкреслити деякі суттєві речі. Перше, саме коли засідав НУНС в цю суботу Юлія Володимирівна була присутня на зібранні Центрального проводу НРУ, а тому в нас є всі підстави вважати, що РУХ не увійде до тої „великої” партії „наших”. Зрештою, до цих речей дуже скептично ставився, та й мабуть ставиться, очільник НРУ пан Тарасюк. Йдемо далі, бо нам також відомі і позиції лідера партії Християнсько-демократичного союзу пана Стретовича і пана Кармазина, голови Партії захисників Вітчизни, які збігаються в очищенні „конюшень” президентських, мається на увазі його секретаріату, і в першу чергу йдеться про Балогу. Хто забув, нагадаю, що саме Володимир Стретович разом із Володимиром Сівковичем подали відоме звернення, яке підтримала конституційна більшість у Верховній Раді, про звільнення Балоги.

З тих партій, які могли би підтримати „злиття”, хіба можливий варіант з паном Матвієнком („Собор”) і Юрієм Костенком (УНП). Хоча щодо пана Костенка, то тут є великий сумнів. УНП має осередки в областях і саме вони, а особливо на заході України, можуть не дати на це добро. А тоді, якщо таке „єднання” і могло б статися, це була би елементарна фікція, яка абсолютно ніякої підтримки партії не дала б. Отже, розраховувати ”наші” мають право хіба на той забембаний ЄЦ, що на нинішній день виглядає як „ні те, ні се” (у Львові так кажуть про „чвертку” на трьох). Незавидна ситуація. А, мало не забув – є ще у блоці НУНС пан Каськів, такий собі „чоловік-партія”, адже „Пору” він просто розтринькав. Але спроби, ясна річ, будуть, і дехто навіть там пробує гасло кинути десь на взірець: „Хто не з нами, той проти нас”. Але це гасло і не більше.

Та повернімось до справ, так би мовити, насущних. Пан Президент в зазначеному суботньому інтерв’ю повідомив і про реальні речі, а саме: міністри від НУНС будуть працювати в уряді Тимошенко і надалі. Мудро, Вікторе Андрійовичу, і мені особисто хочеться Вам подякувати. Але (от знову те кляте „але”) перед тим і самі міністри, і нардепи „наші” пуджали Голову уряду, що вони можуть покинути посади. Це що – державницький підхід? Ні, це більш подібно на торги, які не відбулися, і прийшлося відступити. Правильно, бо за тим стоїмо ми, тобто ті, котрих було багато і ми були разом.

Дякуємо, що згадали, і тут я не про те, що в цих непростих перемовинах хтось програє, а хтось ні. А головним критерієм в усіх цих стосунках, які нині є, має бути те, що, зрештою, з того отримає український народ, і тільки так.

Погоджуючись ніби на початок нового діалогу з БЮТ, НУНС виставив стільки умов, і це позавчора вже засвітилося на інтернет-сайтах, що це нагадує, і один до одного, всі попередні, вибачте, коаліціяди. І знову питання про Грузію на першому плані. Ну хіба можна так довго товкти воду в ступі? І тут мені на думку прийшла така притча, коли один мудрий старий жид загадав загадку своєму боржнику, і якщо той вгадає, пробачить йому борг. Отже загадка виглядала так: „Зелене, висить на стіні і співає”. Довго неборака не міг відгадати, а коли здався, то жид вповів, що це: „оселедець” (?!). А загадка полягала в тому, щоб її в принципі ніхто і ніколи не зміг відгадати.

Не знаю, може і недоречне порівняння, але погодьтеся, що в тих ультиматумах, які нині висуває НУНС вустами пана В’ячеслава Кириленка, немає жодного натяку хоча би на можливість порозуміння. А так би хотілося помилитися і щоб на час виходу номера в світ щось таки зрушилося з місця. Дав би то Господь.

Але повернімось до п’ятниці, до програми Шустера. Думаю, що багато з читачів дочекалися до кінця передачі, де в підсумку наводилися рейтинги політичні, а також визначався учасник, який найбільше „розколов” суспільство. Отже, найвищий рейтинг отримав Левко Лук’яненко, який озвучив зазначену заяву про бандитів і де вони зараз. Найменшу підтримку здобув НУНСовець Андрій Парубій, який (мені особисто було просто жаль його) намагався опонувати пану Лук’яненку і захищати Віктора Андрійовича, але народ його, як вийшло, не зрозумів. До того ж, здається, вперше на передачі, цей же пан Парубій найбільше „розколов” суспільство. Ось так, а ще хотів би підкреслити, що в оцінках ситуації, які робили мери міст, Сергій Ратушняк закликав наших керманичів і обранців зрозуміти своє покликання – служити народу, і відкинути, або як нині модно, винести за дужки перемовин все те, що не є нині головним, а тільки дражнить одних на Заході, а інших на Сході. Мудро? Однозначно! Але якщо так не станеться, тоді мовлене запорізьким мером набирає ще більшої значимочті.

Ігор ГАВРИЛІВ “Трибуна”

admin