ЯКЩО ТУМАН, ТО ЦЕ КОМУСЬ ВИГІДНО

Можновладці апелюють до думки народу, який насправді їм глибоко байдужий. Навички домовлятися втрачено. Всі тягнуть час і вичікують, а раптом хтось інший зробить неправильний хід. Слід визнати, що останні чотири роки в Україні були безперервною політичною кризою, зумовленою десь особливостями чинної редакції Конституції, а десь ліберальними установками її Гаранта.
До чого зводилася, так би мовити, стратегія Л.Кучми? Він був третейським суддею для олігархів, міністрів, губернаторів, зіштовхував їх, нацьковував одне на одного, сіяв максимальний розбрат і завдяки цьому тримався нагорі. Його політика – це були суцільні інтриги, спрямовані на те, щоб не допустити якогось об’єднання проти себе як усередині країни, так і не міжнародній арені. Не дивно, що вона дістала практично усіх.
Що запровадив натомість В.Ющенко? Він демонстративно відсторонився від вирішування щоденних конфліктів “впливових українців”. Між олігархами відродилися суто кримінальні сутички типу силового захоплення дніпропетровського ринку “Озерки” чи підпалу Барабашівського ринку у Харкові. Розгорнулися торгові війни з організацією штучного дефіциту, накручуванням цін. Бізнес було максимально лібералізовано, що в наших умовах далеко не правової держави призвело просто до його криміналізації.
Щось подібне сталося і у внутріполітичному житті. Відсутність повсякденного контролю згори в умовах незрілої демократії теж призвело до максимального загострення суперечностей між усіма гравцями. При недіючому арбітрі всі виявилися пересвареними до крайньої міри. Л.Кучма примиряв усіх “за поняттями” там, де не виходило “по закону”. В.Ющенко пару разів застосував закон для вирішення конфліктів (призначення В.Януковича, дострокові вибори), але застосовувати якісь неформалізовані миротворчі технології відмовляється. Так званий круглий стіл 2006 р. – це була швидше імітація порозуміння, ніж реальне досягнення його.
У зовнішній політиці теж відбулася відмова від балансування і дипломатії як такої на користь однозначному і прямолінійному курсові. Наслідки такі ж невтішні, як і у внутрішньому житті.
Нині В.Ющенко заявляє про вихід у вигляді дострокових виборів, хоча для нього самого це тільки погіршить ситуацію. Теоретично можливо, що більшість фракції НУНС проголосує за коаліцію з БЮТ (хоча десь 14 помаранчевих депутатів не стануть підписувати такої угоди). Компенсувати кількість чоловік у більшості до необхідної можна за рахунок блоку В.Литвина. Така коаліція буде не надто продуктивною, її робота знов усіляко блокуватиметься Секретаріатом, але це бодай якийсь вихід.

Результати ж виборів будуть безбожно підкореговані в одних регіонах однією силою, в інших – іншою, і усюди – адмінресурсом. За нинішніх обставин В.Ющенко і технічно нездатний, і особисто незацікавлений, аби вибори пройшли демократично і коректно. Від виборів виграють дві великі олігархічні сили, які поділять між собою більшість мандатів. Не дивно, що В.Янукович прямим текстом висловився за вибори. Ю.Тимошенко тримається більш хитро, але фактично теж веде справу до виборів. Фінансистів же менших сил буде максимально знекровлено без жодної гарантії успіху. Проводити вибори за відсутності будь-якого дієвого арбітражу дуже ризиковано.
У результаті все одно матимемо або коаліцію, або протистояння БЮТу і Партії регіонів. Зрештою принципової різниці між цими двома конфігураціями немає. Вибори ситуації не переломлять, тому наразі виглядають доволі абсурдно. Цього тижня політики так нічого і не вирішили. Пообіцяли у понеділок. Але швидше все проясниться лише у перших числах жовтня.

Сергій ФЕДАКА, “Трибуна”

admin