Балога. Нова вертикаль влади або кадрова експансія «мукачівських»

Перші кроки перед збайдужілими до політики
поглядами українців, перші намагання проявити себе на великій арені політичної
боротьби, перші падіння і переповнені памперси…усе в них перше, і вони себе
також вважають першими… Але годі говорити загадками і інтригувати читача
незрозумілими аналогіями. Адже ні для кого не є таємницею, що на початку липня
2008 року Божого, гордо наробивши в повзунки від відчуття власної значимості,
на світ з’явилося нове політичне формування під обнадійливою назвою «Єдиний
Центр».

І Україна знову здригнулася від чергового
політичного клону, з острахом споглядаючи на його перші потуги в прагненні
досягти владного Олімпу. І як би не намагався прийомні батьки приховати дійсних
зачинателів такого галасливого байстрюка, шила в мішку не сховаєш. Мабуть
вирішивши все таки дати гідний старт своєму первістку, на очі публіки під гучні
аплодисменти вийшов сам сірий кардинал при дворі Президента всія України,
голова Секретаріату його величності Віктор Іванович Балога. За 4 дні до
урочистостей з нагоди народження нового політичного формування Віктор Іванович
таки подав заяву про вступ до «Єдиного Центру», тим самим поставивши крапку у
багатомісячній політичній шараді, хто ж , власне стоїть за усіма процесами і є
реальним лідером нового проекту.

Із гучними заявами про надійний бастіон
політики Президента і народну опору Балога позиціонує «ЄЦ», як нову партію
влади. От тільки зважаючи на поспішність її формування в період політичної
нестабільності та кадровий потенціал новоутворення виникає логічне запитання
про його політичну потенцію. Давайте детальніше поглянемо на основних гравців у
новоствореній команді глави Секретаріату і дамо відповідь на запитання, за яким
же принципом вона формувалася – політичної доцільності, родинного потягу чи
географічного місця народження.

Незважаючи на попередні міркування, що сам
Віктор Іванович все ж таки очолить виплекану ним структуру, посаду голови
партії обійняв старий товариш і соратник Балоги Ігор Кріль. Сам же керманич
задовольнився почесним місцем в президії партії, мабуть злякавшись ролі
публічного лідера, на відміну добре засвоєним прийомам закулісної боротьби.
Якщо ж аналізувати принципи формування нової політичної сили в контексті
залучення кадрів з інших «дружніх» партій, то найгучнішим став перехід в
«Єдиний Центр» екс-членів НСНУ – двоюрідного брата Віктора Івановича Василя
Петьовки, діючого голови «ЄЦ» Ігоря Кріля, а також Віктора Тополова, Оксани
Білозір, Михайла Полянчича і Лесі Оробець. Як бачимо, пан Балога не задавався
докорами сумління, коли перетягував у свою команду далеко не останніх членів
дійсно президентської партії, тим самим послаблюючи її і без того незначний
кадровий потенціал. Картина маслом була б неповною, якби в партії влади не
знайшлося місця представникам тієї ж влади. Так, на допомогу
депутатам-перебіжчикам до лав «Єдиного Центру» примкнули голова Херсонської ОДА
Борис Сіленков, Хмельницької – Іван Гавчук, Житомирської – Юрій Забела,
Дніпропетровської – Віктор Бондар і Севастопольської міської – Сергій Куніцин.
Але як бачимо, у даному переліку не прослідковується ні родинних, ні
етно-національних зв’язків пана Балоги. А відповідь лежить на поверхні. Навіщо
зайвий раз дратувати народ, якщо усі потрібні для розбудови нової партії люди
перебувають на потрібних місцях і зроблять все, що забажає благодійник,
товариш, родич і врешті решт земляк Віктор Іванович.

Як казав герой одного мультфільму радянського
періоду, – «справжні герої завжди ідуть в обхід». Привідкривши ширму і
заглянувши за куліси політичної сцени, можна одразу ж відслідкувати усі нитки,
які ведуть до маріонеткових посадовців на різних щаблях влади, котрі за найлегшим
порухом руки «керманича» з точністю повторять усі його задуми й побажання.
Основний акцент у формуванні регіональних парторганізацій робився на
заступників голів місцевих адміністрацій, мабуть з метою уникнення звинувачень
у використанні адмінресусрсу. Така доля спіткала Чернігів, Миколаїв,
Хмельницький, Черкаси і Запорожжя. На рідному для Балоги Закарпатті обласну
організацію очолив його брат Іван Іванович Балога, який водночас є першим
заступником голови місцевої ОДА. Натомість голова Закарпатської облдержадміністрації,
кум пана Балоги, Олег Гаваша залишився фактично в тіні. В ряді регіонів Балога
вирішив кадрове питання за рахунок екс-губернаторів або ж членів інших
політструктур, які сподіваються на політичну індульгенцію та повернення у
велику політику. Зокрема, в Чернівцях обласний осередок “ЄЦ” очолив екс-член
Народної партії Теофіл Бауэр, в Луцьку – екс-нашоукраїниць Володимир Бондар,
екс-голови обласних осередків НДП, а сьогодні – уже керівники Вінницької та
Луганської місцевих організацій «ЄЦ» Сергій Татусяк і Валентин Дзонь. Не
залишились осторонь колишні члени партії Анатолія Кінаха, які за прикладом
свого поголубілого лідера, залишили ряди ПППУ на чолі з Людмилою Денисюк.

Також не потрібно забувати членів
«закарпатської» команди, яких Балога у свій час перетягнув до столиці і
прилаштував на впливових посадах. Це і новообраний голова Конституційного Суду
Андрій Стрижак, і керівник Державної служби охорони Валерій Галатей, і інші
високоповажні державні мужі.

Особливою гордістю лідерів «Єдиного Центру» є
залучення до своїх лав колишніх б’ютівців, а сьогодні голів обласних
парторганізацій «ЄЦ» – депутата Шевченківської райради м.Києва від БЮТ Вікторії
Лісничої, рівненского «хлібозаводчика», мецената обласного осередку БЮТ Валерія
Богуцького та виключеного з фракції БЮТ в Тернопільській міськраді через
конфлікт з нардепом В.Деревляним місцевого підприємця Сергія Тарашевського.

Як бачимо, родичі, «любі друзі» або просто
віддані Віктору Івановичу люди розставлені по своїх місцях і тільки чекають
команди «фас» від свого благодійника, щоб накинутися гуртом на ласий шматок
торта, назва якому – влада.

При розгляді кон’єктури формування кадрового
потенціалу окремо хотілося б зупинитися на особі племінника В.Балоги, голови
Тернопільської ОДА 34-літнього Юрія Чижмаря. Адже саме його політична кар’єра
нерозривно пов’язана із дядьком. Сам пан Чижмарь родом з Закарпаття, керував
апаратом Закарпатської ОДА при губернаторстві там Балоги, згодом після
призначення останнього міністром з надзвичайних ситуацій став його радником, а
після призначення Балоги керівником Секретаріату Президента очолив його апарат.
За політичним прикладом Віктора Івановича, Юрій Чижмарь спочатку спробував себе
в якості керівника «молодіжки» СДПУо на Закарпатті, після чого одночасно
примудрився бути членом «Нашої України» та ГП «Пора», однак на посаду міського
голови Ужгорода балотувався як безпартійний. Гідний послідовник мудрого
наставника. Виникає логічне запитання, чому при усій підтримці молодого
обдарованого губернатора Тернопільщини керівником Секретаріату він не став хоча
б членом його новоствореної партії. Про основну причину – небажання залучати до
лав партії керівників обласних адміністрацій ми уже згадували: це уникнення від
звинувачень у використанні адмінресурсу. Інша причина мабуть полягає в
одіозності молодого протеже. Ще у 2004 році, перебуваючи на посаді заступника
начальника управління юстиції в Тернопільській області, Ю.Чижмарь був спійманий
в Ужгороді за грубе порушення виборчого законодавства в день виборів. В лютому
2006 року Чижмаря усунули від виконання службових обов’язків керівника апарату
Закарпатської ОДА, звинувачуючи останнього в махінаціях з грантами в підтримку
ромської культури Закарпаття. Як виявилось, ще у 2001 році, будучи молодим
юристом, Чижмарь отримав від Міжнародного фонду «Відродження» біля 95 тисяч
доларів США на створення в Ужгороді радіостанції для підтримки ромського
населення, однак витратив їх далеко не за цільовим призначенням. Уже
перебуваючи на посаді голови Тернопільської ОДА, молодий губернатор впровадив
кошторис оплат за призначення на керівні посади в місцевих владних органах, із
використанням адміністративного тиску активно лобіював в органах місцевого
самоврядування земельні питання тернопільських будівельних магнатів, за що
відповідно отримав винагороду у вигляді будівництва приватного будинку під
Києвом та земельної ділянки площею близько 6 га під Тернополем.

Задля «ефективного виконання» установок своїх
покровителів Ю.Чижмарь призначив на посаду заступника голови – керівника
апарату Тернопільської ОДА ще одного закарпатця, свого давнього товариша і
соратника, екс-заступника керівника Головної служби організаційного
забезпечення Секретаріату Президента Івана Наливайка, який одразу ж активно
взявся за реалізацію фінансової політики «цимбори». Подейкують, що пан
Наливайко є особистим кур’єром Ю.Чижмаря, який сумлінно щотижнево доставляє у
Секретаріат так званий «оброк від регіону». Як казали у минулому столітті:
«Партия сказала – НАДО, комсомол ответил – ЕСТЬ». Бачимо, принципи партійної
дисципліни залишаються незмінними.

Однак, це далеко не усі «заслуги» пана Чижмаря
на посаді керівника Тернопільщини. Здавалося б, яким би не був апетит молодого
організму, такими ласими шматками можна було б давно вдавитися. От тільки не
врахували ми розмірів шлунка, даруйте, суцільної клоаки, пана Чижмаря. Адже
уважно спостерігаючи за перипетіями у парламенті і державі загалом, а також
катастрофічно небезпечним для юного висуванця можливим крахом його покровителя
Балоги, наш керманич, наслідуючи приклад невинних двогорбих тварин, які
зображені на одній з популярних марок сигарет, вирішив наїстися авансом і
суттєво покращити власні далеко не продовольчі запаси. Передчуваючи можливі
кадрові зміни в державі чи то внаслідок нової політики уряду, чи ймовірних
парламентських перевиборів, Чижмарь активно взявся за вивчення навколишніх
територій. Зокрема, значного резонансу серед місцевого населення набула
інформація щодо нових «земельних» апетитів нашого героя. Не обмежившись
активними адміністративними заходами та погано прихованим лобіювання питання
щодо ліквідації під Тернополем військового полігону з подальшою передачею,
звичайно ж не задарма, його територій місцевим ділкам-забудовникам ніби то для
спорудження приміського котеджного містечка «на благо» мешканців обласного
центру, пан Чижмарь взявся за дерибан навколишніх районних територій, які мають
стратегічне значення не тільки для області, а й для України в цілому. «Дбаючи»
про обороноздатність держави, губернатор Чижмарь дав негласну вказівку голові
Чортківської РДА Капусті щодо термінового детального вивчення ситуації навколо
Чортківського військового аеродрому, де нещодавно дислокувався полк військової
авіації стратегічного призначення. І байдуже пану губернатору, що аеродром у
свій час був збудований на совість і здатен приймати важкі військові повітряні
транспорти і літаки цивільної авіації, головне для Чижмаря – питання власної
наживи. На даний час, згідно вказівки керманича області, Чортківська РДА під
керівництвом пана Капусти, перебуваючи на положенні надзвичайного стану,
ретельно відшукуючи усі наявні документи по Чортківському аеродрому, які дали б
змогу в подальшому провести його демілітаризацію, а територію самого
стратегічного об’єкту вивести із підпорядкування Міноборони та передати на
баланс Чортківської РДА. Подальша доля землі на території аеродрому при
вказаному розвитку подій мабуть не є для читача таємницею, однак не тільки
землею має намір поласувати захланний губернатор. Відомо, що для забезпечення
ефективного функціонування військового аеродрому у свій час на його території
були збудовані усі необхідні об’єкти технічного забезпечення, а це й величезні
ангари для літаків, і адміністративні приміщення служб наземного забезпечення,
інші об’єкти військового призначення. Про вартість багатокілометрової злітно-посадочної
смуги, яка збудована з надстійких до навантажень бетонних плит, говорити зайве.
Усе це буде ефективно розпродано через підконтрольні Чижмарю комерційні
структури.

Однак на військових об’єктах губернатор явно
не збирається зупинятися. Вслід за полігоном та аеродромом, пан Чижмарь має
намір заполучити не менш стратегічні приміщення колись надпотужних промислових
підприємств Тернопільського комбайнового заводу та Текстерно. Багатотисячні
площі виробничих цехів на даний час пустують, обладнання давно розкрадено та
продано як металобрухт. А пан губернатор не може спокійно спати, коли у нього
під боком простоюють величезні цехи під критим дахом. Адже у випадку їх приватизації
за жалюгідні кошти, потім можна вигідно перепродати місцевим підприємцям під
спорудження нових торгових комплексів, супер та гіпермаркетів і не тільки. І
замість того, щоб, дбаючи про економічний розвиток регіону та держави в цілому,
розмістити на вказаних площах лінії по зборці зарубіжних чи вітчизняних
автомобілів та техніки сільськогосподарського призначення, наш геній
фінансово-господарської діяльності вирішив піти простішим і набагато вигіднішим
шляхом – все продати і покласти собі в кишеню черговий шмат державного майна у
грошовому еквіваленті.

Аналогічна доля може спіткати і тернопільське
передмістя, яке на даний час знаходиться в адміністративному підпорядкуванні
Тернопільської РДА. Через свого новоспеченого товариша, колєгу по амурних
походеньках, голову тернопільської райдержадміністрації та члена місцевої
організації УНП В.Болєщука, Чижмарь планує найближчим часом збільшити свої
власні заощадження за рахунок землі поблизу с.Смиківці, що під Тернополем. Ну
ніяк не може змиритися юний керівник з тим фактом, що земля, яка належить
Смиковецькій сільській раді, розташована під самісіньким носом вздовж
автомобільної траси Тернопіль-Хмельницький, на якій знаходиться ряд дорогих
його душі закладів тілесної релаксації (про систематичне постачання молодому
організму засобів для профілактики спермотоксикозу у вигляді валютних жриць
кохання ми писали у попередніх матеріалах), не приносить йому ніякого
матеріального ґешефту. Дівчатка ж в житті закарпатського легеня відіграють
далеко не останню роль. Як бачимо, за відсутності поруч «коханої» дружини
(обіймає одну із керівних посад в столиці), «благовірний» муж не відмовляє собі
ні у відвідуванні розважальних закладів із сумнівною репутацією на зразок
місцевого «Алігатора», ні у невимушених «залицяннях» до місцевих панянок далеко
не важкої поведінки. Ще одним цікавим фактом в сучасному життєвому літописі
нашого героя стало фактичне ігнорування проблемами регіону взамін на розваги та
«дєвочєк», коли в середині вересня, знехтувавши запрошенням на участь у регіональній
нараді керівників обласних адміністрацій з питань житлово-комунального
господарства та пославши туди одного із своїх заступників, пан Юрко, натхненно
волочачи на обгризеному поводку дворового пса Тузіка, махнув на полювання з
«кентами» і, звичайно ж, купою юних шанувальниць мисливства та тілесних утіх.

Проте, кози козами, а грошики, як відомо,
люблять рахунок. Гідно наслідуючи приклад свого люблячого дядька Балоги на
батьківському Закарпатті, пан губернатор взявся за облагородження лісового
господарства регіону, яке полягає в реалізації добре відпрацьованих
попередником тіньових схем по тотальній вирубці, знищенню та розпродажу лісових
ресурсів Тернопільщини. Відомо, що на Закарпатті фактично знищені приміські
лісові масиви, що призвело до катастрофічних наслідків під час цьогорічної
повені, а цінні породи деревини варто заносити в Червону книгу. Тепер, мабуть,
прийшла черга нашої області. Заручившись підтримкою керівника Тернопільського
обласного управління лісового та мисливського Ігоря Миколайовича Попадинця,
губернатор дав вказівку здійснити інвентаризацію лісового фонду Тернопільщини
та створити робочу групу з вивчення наявних проблем у вказаному секторі
народного господарства. От тільки мало кому відомо, що на даний час Ю.Чижмарьом
спільно з І.Попадинцем уже відпрацьовано схеми вирубки деревини та постачання
її, куди б ви думали, на рідне Закарпаття з подальшим експортом за кордон.
Адже, будучи корінним закарпатцем, який виріс серед лісів і полонин, Чижмарь,
як ніхто інший, прекрасно знає ціну лісу і може прорахувати можливі надприбутки
у випадку взяття під контроль лісового господарства. А за приховування своїх
злочинних дій по розкраданню лісу та сприяння у махінаціях пан губернатор
вирішив з «барського плеча» рубанути і нагородити головного лісника Тернопільщини
Попадинця високою державною нагородою від імені Президента, для чого в Київ уже
підготовлено відповідне подання.

На завершення портрету маслом нашого
вельмишановного губернатора хотілося б зауважити на його політичній дволикості,
яка при детальнішому аналізі дає можливість зрозуміти дійсні політичні
вподобання та спрямування пана Чижмаря. Практично на кожній керівній нараді,
під час кожного публічного виступу політично не заангажований губернатор, як
він сам себе позиціонує, активно виступає за підтримку політики Президента,
цілковито підтримуючи його лозунги та дії. Як представник президентської, поки
що, команди, Ю.Чижмарь перед місцевими політичними структурами ратує за
об’єднання навколо гаранта Конституції, неухильне виконання вказівок та законів.
От тільки чомусь забуває вельмишановний член закарпатської «цимбори»
проінформувати Президента та тернополян, що за ним стоїть набагато потужніша
політструктура на чолі з керівником Секретаріату і саме установки цієї партії
він готовий виконувати.

Маємо яскравий портрет представника політичної
еліти, який є одним із найближчих осіб батька новоствореного «Єдиного Центру»
В.Балоги. А скільки ще таких Чижмарів сидить у регіонах нашої держави і чекає
моменту, коли попустять стремена і можна буде дорватися до влади. Можна тільки
з острахом здогадуватися про майбутнє держави при таких керманичах. Загалом,
аналізуючи кадрову політику великого керманича Віктора Івановича, можна з
гордістю констатувати, що фактично на усіх щаблях та гілках влади в державі розставлені
«свої» люди, усі посади розприділені між родичами, друзями та земляками,
новостворена партія Президента, як позиціонують себе лідери «Єдиного Центру»,
на перший погляд не створює великого враження, однак володіє надзвичайно
потужним адміністративним ресурсом. Одним словом – люди розставлені, танки
заправлені, чекаємо команди перейти у наступ. Принципи керівництва державою на
прикладі кишенькового Секретаріату, які останнім часом активно нав’язуються
В.Балогою усій державі, дивно нагадують нам колишні потуги кучмівської СДПУо.
Однак дивлячись у здавалося б безхмарне майбутнє, пану Балозі інколи варто було
б оглянутись назад і згадати, яка доля спіткала колись могутню, а сьогодні мало
ким згадану «партію влади».

Гомер Станиславович, специально для “ОРД”

http://ord-ua.com/categ_1/article_53259.html

admin