Жителі Ужгородщини — проти будівництва протитуберкульозного диспансеру

Епідемію вдалося зафіксувати на достатньо високих показниках, але не подолати, – констатують лікарі-фтизіатри. Цьому є об’єктивні причини.
Одна з них – те, що близько 40% хворих виявляють вже у стадії розпаду легеневої тканини. Хоча значна частина населення оглядається лікарями з року в рік, але є і такі – наприклад, безпритульні – обстежити котрих практично неможливо.
Як не дивно, але минулого року найбільше вперше захворівших виявили у високогірному Міжгір’ї. Нині туберкульоз все частіше привозять з заробітків, де мешкають у поганих умовах і відмовляють собі у повноцінному харчуванні. А соціально дезадаптовані групи населення тягнуться до великих міст – Ужгорода та Мукачево. Тож передумови стрімкого розповсюдження хвороби різні.
“Всесвітня організація охорони здоров’я визнала, що Україна перетнула епідеміологічний бар’єр у 1995 році. І з тих пір знизити показники не вдається, – каже головний обласний фтизіатр Василь Скрип. – На Закарпатті рівень захворюваності на туберкульоз трохи нижчий, ніж в середньому по країні. Однак зафіксована стабілізація епідеміологічної ситуації – не привід для оптимізму. Оскільки епідемія зафіксована на високих показниках”.
Захворюваність – це кількість випадків вперше діагностованого туберкульозу на протязі року у перерахунку на 100.000 населення. На Закарпатті цей показник минулого року склав майже 60 випадків. Загалом по Україні виявляють – 83 хворих на 100.000. Щодо випадків смертності по Україні від туберкульозу – то їх майже 24. Але ці цифри нічого не говорять для широкого загалу – не лякають і не шокують. Як і саме слово “епідемія”.
Туберкульоз – лакмусовий папірець для суспільства
Раніше обласний протитуберкульозний диспансер знаходився на околиці Ужгорода. Сьогодні – це густонаселений район “Шахта”, де триває будівництво нових кварталів. Навколо – приватний сектор, одразу напроти входу – автомайстерня, де обслуговують каміони. Паркан достатньо високий і щільний, аби не бачити, що за ним відбувається. Біля нього – велика купа побутового сміття. Дорога нагадує річку – з-під землі витікає під тиском вода, це міська каналізація. Зовсім поруч – ромський табір.
Протитуберкульозний диспансер – заклад відкритого типу. На його територію вдень можна потрапити цілком спокійно, тільки після 18.00 двері для відвідувачів зачиняються. На стінах – плакати, видані на кошти USAID, що закликають звернутися до лікаря, якщо кашель триває більше двох тижнів.
З головним фтизіатром області Василем Скрипом зустрічаємося в його кабінеті. Ще одна його посада – головний директор обласного об’єднання “Фтизіатрія”.
“Нам необхідно чітко усвідомлювати що це за хвороба – туберкульоз, – каже Василь Васильович. – Кожна хвороба має в собі певний соціальний чинник, а туберкульоз – це однозначно соціально-медична проблема. Тобто подолати її тільки медичними заходами неможливо”.
Вважається, що стан захворюваності на туберкульоз – це як лакмусовий папірець, що об’єктивно говорить про стан розвитку суспільства та соціального захисту у країні. За словами обласного фтизіатра існує досить цікавий показник – чим вищий рівень валового продукту у державі на одиницю населення, тим показник захворюваності нижчий. Це пов’язано з рівнем економіки, зарплати, безробіття, харчування, способу життя людей. Наприклад, у Словаччині рівень захворюваності вп’ятеро нижчий, ніж у нас і складає 12 випадків на 100.000 населення. А у Румунії – вищій. В Угорщині він складає близько 30, у Чехії – 8, у Швеції – 6-7, у США – менше 5. Натомість в Росії – це 100 випадків, а Казахстані – більше 100. Ось приблизно така нині епідемічна ситуація у світі.
– Які категорії населення хворіють на туберкульоз найчастіше?- Можу змалювати типовий портрет хворого на туберкульоз: це мужчина від 30 до 40 років, як правило не працює і зловживає алкоголем. Можливо нещодавно повернувся з місць позбавлення волі, немає сім’ї. Близько 80% наших хворих – це люди з соціально дезадаптованих верств населення. Звісно, це не означає, що на туберкульоз не може захворіти людина самодостатня, з вищою освітою та престижною роботою. Не слід забувати, що туберкульоз – це інфекційна хвороба. Тому багато чого залежить від базового стану здоров’я цієї людини, яка стикається з інфекцією. Якщо людина фізичного або психологічно виснажена, перенесла важку хворобу, з низьким рівнем імунітету – то буде практично беззахисним перед агресивною паличкою.
Василь Скрип каже, що основні проблеми у фтизіатрії держава намагається вирішувати, але з кожним роком накопичуються нові. Наприклад, серед позитиву – майже повністю вирішено питання медикаментозного забезпечення хворих на туберкульоз. Покращується харчування стаціонарних хворих. Цього року з обласного бюджету отримали 2,5 млн. гривень на капітальні видатки – на ремонти та придбання обладнання. В обласному диспансері досі не було очисних споруд (хлораторної установки). Через декілька місяців їх нарешті добудують.
А ось щодо комфортного перебування хворих у стаціонарах області, то про нього поки що не йдеться. По 10 ліжок в одній палаті, відсутність гарячої води та навіть нормальних туалетів – як в таких умовах боротися з епідемією?
“Слід усвідомити, що хворий у нас лікується не тиждень і не два, рахунок йде на місяці, – каже Василь Скрип. – Тому потрібні комфортні палати, душові, навіть телевізор. Через відсутність умов хворі часто переривають лікування, як тільки їм стає трохи легше – йдуть додому. Пов’язано це і з нашим контингентом, не всі розуміють серйозність свого стану”.
Населення – проти будівництва диспансеру
В Україні також існує проблема щодо тих хворих, які маючи активну фазу туберкульозу відмовляються від лікування. Нині вже існує практика примусового лікування через рішення суду. Але навіть такі надзвичайні заходи не дають результатів – в області та взагалі в країні немає протитуберкульозних закладів, де б хворих лікували б примусово. Після рішення суду хворий потрапляє у стаціонар, але через день-два може спокійно піти геть.
Звісно існує дилема – а чи не порушуються в такому випадку права людини, якщо його через хворобу практично замикають у приміщення із загартованими вікнами і обмежують свободу пересування? Лікарі вважають, що іншого виходу не існує. “Нещодавно я бачив репортаж – у одного українця, який перебував на території США, виявили активну форму туберкульозу. Його одразу ізолювали від суспільства в подібний заклад, – каже Василь Скрип. – Тому невідомо хто більше порушує права людини: той, хто вимагає помістити хворого у лікарню чи той, хто, навіть несвідомо, заражає здорових. Нам потрібно знайти розумну золоту середину”.
Місяць тому було погоджено проект постанови Кабінету міністрів про створення подібних закладів. Сподіваються, що вже наступного року такий заклад на 30 ліжок буде побудовано за рахунок державного бюджету і на Закарпатті. Але для цього потрібно закласти кошти у програму боротьби з туберкульозом, що розроблена на 2007-2011 роки для кожного регіону.
Ще одна проблема – потрібно збудувати нове приміщення для обласного диспансеру. Чому виникла потреба перенести його з Ужгорода? “Всі протитуберкульозні стаціонари в нашій області знаходяться у межах населених пунктів, – каже Василь Скрип. – А згідно діючих санітарних норм такі заклади повинні знаходитися не ближче ніж 1 км від населеного пункту. Вирішили вирішувати цю проблему комплексно і почали шукати майданчик для створення такого стаціонару”.
Була пропозиція створити великий комплекс майже на 900 ліжок і закрити всі відділення, які нині знаходяться у населених пунктах Закарпаття. Однак стало зрозумілим, що здійснити це буде нереально – будівництво сучасного стаціонару сьогодні обходиться з розрахунку у 180 тис. грн. на одного хворого. Звісно таких грошей в області немає. Тоді вирішили піти іншим шляхом.
Щороку все більше виявляють хворих на особливу форму – хімеорезистентний туберкульоз. Це такий вид хвороби, який важко піддається лікуванню відомими препаратами. Тому такі хворі найнебезпечніші у епідеміологічному плані. Аби вирішити хоча б цю проблему вирішили створити заклад на 200 ліжок, аби там сконцентрувати таких хворих. Але з’ясувалося, що питання загальмувалося не через відсутність фінансування, а через ставлення пересічних людей до хворих на туберкульоз.
Одним з варіантів для розташування закладу став Берегівський район, де на базі колишньої військової частини в селі Гут можна було створити лікарню. Але районні депутати виступили категорично проти такого рішення. Тоді для будівництво диспансеру визначили 14 гектарів вільної землі на Ужгородщині, біля села Великі Лази. Провели попередню експертизу – погодили проект з екологічною інспекцією, санепідеміологами. «Все було добре, аж поки про це не дізналися голови сіл, – каже Василь Скрип. – Всі вони кажуть, що розуміють про важливість створення такого закладу. Але відмовляються надати землю у своєму районі. Мешканці сіл почали писати обурливі листи у всі інстанції – від обласної ради до Президента. Звісно ніхто проти волі людей йти не буде».
У зоні ризику – за мінімальну зарплату
Загалом відвідування обласного диспансеру справляє досить гнітюче враження. У дворі – машина із чорними стрічками на дверцятах. «В реанімації сьогодні була важка ніч, двоє пацієнтів померло», – пояснює Василь Васильович.
До речі, потрапляють до обласного протитуберкульозного диспансеру не тільки хворі на сухоти. В.о. завідуючого хірургічного відділення Олег Наконечний каже, що це єдине в області відділення, де лікують хворих з патологіями органів грудної клітини. Окрім власне важких форм туберкульозу, до хірургії потрапляють хворі, що мають злоякісні пухлини, а також з легеневими нагноєннями та різнобічними травмами. Тому летальні випадки – не рідкість.
Поодинокі хворі тиняються зарослим парком, вочевидь зайнятися їм нічим. В цей час як раз греко-католицький священик проводить служіння в місцевій капличці Св. Пантелеймона – у колишній палаті чи підсобному приміщенні. На службу прийшло всього декілька чоловік, при чому абсолютно різних вікових категорій – і молоді, і старі. В основному, це жінки. Лікарі вважають, що віра допомагає у лікуванні – це вже доведений факт. Коли хворий вірить у своє зцілення, то й процес відновлення організму протікає скоріше.
«Наші заклади повинні стати сучасними, – каже головний обласний фтизіатр. – Хворим потрібно створити всі умови, аби вони не втікали із лікарні через декілька днів. Це потрібно всім – аби здорове населення поменше стикалося з хворими на туберкульоз».
Щодо самих медпрацівників, то вони постійно перебувають та працюють у зоні підвищеного ризику. Адже хвороба передається повітряно-крапельним шляхом. Тому випадки захворюваності на туберкульоз серед працівників в медичних закладах фіксуються практично щороку.
І це не дивлячись на те, що санітари та лікарі проходять ретельне обстеження. Перевіряють їх на стійкість імунітету до туберкульозної палички. А якщо людина має певні хронічні захворювання (діабет, бронхіт), то до роботи не допускається взагалі. Нині медики, які працюють у протитуберкульозних закладах отримують доплату за роботу в шкідливих умовах праці – 30%. Але Василь Скрип вважає, що цього недостатньо і потрібно підняти доплату вдвічі, як це зробили у центру обстеження на СНІД. «Туберкульоз відноситься до особливо небезпечних інфекцій, – каже фтизіатр. – А середній та молодший персонал отримує всього 700-800 гривень. Тому відчуваємо брак робочих рук, а також постійну плинність кадрів».
Але є і деякий привід для оптимізму. «Як вже домовлено з керівництвом обласного управління охорони здоров’я, наступний рік має стати роком посилення матеріально-технічної бази у нашій фтизіатрії, – каже Василь Скрип. – З бюджету мають виділити 7 млн. гривень».
Вихід один – маємо берегти один одного
Аби не захворіти кожна людина має проходити щонайменше раз на два роки флюорографічне обстеження. Це за умови прекрасного самопочуття. Медики, вчителі, працівники харчової сфери обстежуватися щорічно і навіть частіше. Якщо людина кашляє без причини більше двох-трьох тижнів – це пряме показання для того, аби звернутися до свого дільничного лікаря з метою здати мокроту на мікробактерії туберкульозу.
«Кожна людина повинна пам’ятати: її здоров’я на 50% складається із способу її життя, на 20% – чинником є спадковість, 20% – вплив екології і лише 10% – це стан охорони здоров’я в країні», – зауважує Василь Скрип.
Тож сподіватися на те, що медицина нас врятує від усіх хвороб – просто нерозумно. Тому основний метод профілактики туберкульозу та інших хвороб – це здоровий спосіб життя: нормально їсти, відпочивати, спати, не нервувати, працювати у нормальних умовах і один одного берегти.
Один з методів боротьби з туберкульозом – це боротьба з курінням. Адже тютюновий дим знешкоджує мерехтливий епітелій у верхніх дихальних шляхах, який є бар’єром для всіх інфекцій, в тому числі для туберкульозної палички.
– Значить поки Україна не досягне певної стабільності – не слід розраховувати на те, що вдасться зупинити епідемію туберкульозу?- Скільки б ми грошей не витрачали на охорону здоров’я – потрібно зрозуміти, що самі медики епідемію не переможуть. Поки у нас буде маса необстежених безробітних, нелегальних мігрантів, жебраків та бомжів, не буде створено нормальної системи соціального захисту – все марно…
Ужгородській міськвиконком не бачить проблеми в тому, що біля облтубдиспансера росте несанкціоноване звалище сміття – убирати його ніхто не квапиться, не дивлячись на постійні звернення до комунальників. А щодо ліквідації прориву каналізації, то відповідь одна – чекайте поки і до вас черга дійде…

Олександр Ворошилов, “Старий Замок “Паланок”

admin