Інвестфонди від самих азів

Себто гроші, яким тичасово не загрожує бути витраченими на хліб насущний, ганчір’я, речі, пальне, лікування, навчання, ремонт, «комуналку», кредити тощо? І якщо такі кошти ви маєте, то після всього, що вже було сказано в рубриці «Ваше майбутнє», чи пам’ятаєте ви, що саме з такими грошима належить робити?
Нагадаємо: оскільки гроші мають повсякчас на вас працювати, певну їх частку слід інвестувати у фінансові інструменти. Деякі з переліку таких інструментів ми вже оглянули, тож перейдемо до інвестиційних фондів — різновиду інститутів спільного інвестування, де гроші групи інвесторів працюють солідарно під наглядом ліцензованих компаній з управління активами, які задля отримання інвесторами прибутків професійно розміщують закумульовані кошти в таких активах, як цінні папери, корпоративні права та нерухомість.
А чому б, зауважить радикально налаштований читач, не перейти відразу до валютного ринку Forex або самостійних спекуляцій на біржі!
А саме тому, що більшість читачів, які лякаються навіть депозитів (а довіру відчувають лише до хрестоматійної тумбочки), ще не готові до цього.
То для кого ж тоді, скажете, інвестфонди? А саме для тих, хто в депозити набавився досхочу і вже дозрів до переходу в наступний клас школи молодого інвестора. До речі, останньому слід знати, що права інвесторів у Україні захищає Закон «Про інститути спільного інвестування (пайові й корпоративні інвестиційні фонди)», а саме колективне інвестування жорстко регулюється державою в особі Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку.
Інвестфонди вигадали не в нас. Найперший серед них виник у Бельгії ще в 1822 році, а нині в розвинених країнах вони просто надпопулярні. Наприклад, понад 50 % американських домогосподарств є вкладниками інвестфондів. І таке масштабне передавання коштів у довірче управління ТАМ відбувається на блідому тлі незначних часток відсотка ТУТ, серед наших недовірливих громадян.
Та, можливо, вони мають рацію? Не виключено. Бо, знаєте, і ризик чималий, і гарантій жодних, і тінь Ощадбанку ще бентежить багатьох. Втім, погодьтеся, ризикує людина будь-де. Вийшла, приміром, на «п’яний базар» купити кіло картоплі — недоважили, обрахували, ще й нахамили. Або вирішила придбати недороге авто — втюхали на Кінчеші ровер з фанерним дном, ще й по три відра шпаклівки на кожному крилі. Але це ми так — образно кажучи.
Цілком природно, що гарантій у інвестиційному бізнесі немає жодних. І все це тому, що успіх (прибутки) і ризик (втрати) — це такі дві субстанції, які завжди в житті йдуть поруч. Саме тому більш прибуткова справа практично завжди є більш ризикованою. Як то кажуть, «хто не ризикує»…
Що ж до рецептів успіху, то один із них полягає в усвідомленні того, що кожен із нас бути фахівцем геть у всьому не може, а тому слід довіритися професіоналам: хворієш — до лікаря, будуєшся — до виконроба. У цій початковій розмові про інвестфонди ми наведемо слова одного з найяскравіших українських професіоналів — Сергія Оксанича:
«Інвестиційний фонд мені хочеться уподібнити вітрильному судну позаминулого сторіччя, яке вирушає з Роттердама до Нью-Йорка. Команда озброєна навігаційними картами (фундаментальними оцінками вартості портфеля), капітан чудово знається на «троянді вітрів» та напрямку течій, і лише Господь Бог знає, коли судно дістанеться порту призначення (коли фонд реалізує свій потенціал), оскільки в дорозі його очікують і шквали, і шторми, і штилі. Кожен шторм (фондова криза) — це чергове випробування команди на міцність характеру та твердість духу. Справжня команда ніколи не впадає у відчай, вона діє відповідно до відшліфованих правил та наказів капітана. Це дозволяє команді не втратити в дорозі вантаж і доставити його до пункту призначення (фонд отримує очікуваний прибуток). Не так страшні випробування стихією, як непідготовленість до випробувань. Не так страшна поведінка ціни під час кризи, як інвестиційні рішення, що були ухвалені, виходячи з поведінки ціни, а не з фундаментальної оцінки. Саме професійне управління ризиками й ототожнює команду вітрильника з командою управляючої компанії».
Ті, кого щось подібне переконує, вже давно інвестують. Хоча їх і небагато. За експертними оцінками, за останні чотири роки в Україні інвестовано лише 5—6 млрд. дол., і то до 90 % цієї суми належало
НЕРЕЗИДЕНТАМ. Порівняйте це з 2 трильйонами доларів (!), яких сягають сукупні активи американських інвестфондів, клієнтами яких є 100 млн. ГРОМАДЯН США.
А насамкінець ще один вислів від Сергія Оксанича (персонально для любителів посумніватися): «На війні панікерів розстрілювали, а сміливців нагороджували орденами. Фондовий ринок набагато гуманніший: у панікерів він лише відбирає гроші, а нагорода знову дістається сміливцям». Вибір за вами.

З. Славський “РІО”, спеціально для Clipnews

admin