Окремі представники української владного бомонду не лише ведуть безкінечні міжпартійні чвари, а й зрідка встрявають і в суто побутові конфлікти на, так би мовити, набагато нижчому рівні. Деякі з цих конфліктів наче навмисно придумані для того, щоб показати справжню, а не прикрашену лояльними ЗМІ сутність людей, котрі за своїми повноваженнями щодня приймають важливі рішення. На жаль, надання широкого розголосу мало що змінює — навіть у ситуації, коли вони явно неправі, чиновники воліють діяти за принципом: «Хто тут сміє розповідати мені про закон? Таких як ти — тисячі, а я — один…»
У мерії жінка на власні очі побачила заяву, яку не писала
Про справу сім’ї Сичових із Мукачева наша газета розповідала в березні цього року. Нагадаємо коротко її суть. Віталія Сичова отримала домоволодіння по вул. Водній, 36-2 у спадок від батька і минулого року разом із чоловіком закінчила тут зведення нового будинку. Довгі роки заїзд на подвір’я здійснювався з боку Набережної, однак згодом там виділили ділянки під приватне будівництво, тому в 2000 р. міськвиконком оформив під’їзд до Водної, 36-2 через комунальне домоволодіння по Водній, 34-а. Є необхідна документація, де чітко вказано, що ділянка, завширшки 4,1м — це територія загального користування для під’їзду до будинку № 36-2. Усе почало змінюватися після 1999 р., коли дві ділянки на Набережній площею близько 15 соток викупив Іван Балога (молодший брат керівника президентського Секретаріату, а заодно — 1-й заступник голови Закарпатської ОДА, донедавна — керівник обласної парторганізації «Нашої України»). У 2002 р. І. Балога поселився в новий будинок і став скуповувати комунальне житло по Водній, 34-а, щоб розширити своє домоволодіння. Останні дві квартири були продані влітку минулого року, причому… разом зі спільним під’їздом до будинку № 36-2. Приватизовувати територію спільного користування, як відомо, не можна, тому 1-й заступник губернатора вирішив оформити все чужими руками — через попередню власницю. Випадково дізнавшись, що в земельний відділ подано заяву колишньої сусідки з проханням приватизувати ділянку включно із під’їздом, Сичови разом із нею пішли до мерії. Жінка на власні очі побачила заяву, яку не писала (очевидно, її написав і скріпив фальшивим підписом охоронець І. Балоги, котрий через генеральну довіреність займався купівлею землі для свого шефа), і одразу письмово заявила, що відмовляється від приватизації спільного під’їзду. Однак наступного дня прийшла до Сичових і зі сльозами сказала, що на неї дуже тиснуть, тому вона змушена відкликати свою відмову. У кінці жовтня минулого року міськвиконком, грубо порушивши закон, дав згоду сусідці на приватизацію ділянки разом із спільним під’їздом, після чого власником усієї землі став І. Балога. Ще через кілька тижнів усю викуплену територію обнесли високим дерев’яним парканом. Своїм сусідам 1-й заступник губернатора залишив для проходу 60 см. Сюди, звичайно, не протиснуться ні їхні «Жигулі», які доводиться залишати на вулиці під сусідським парканом, ні, тим більше, пожежна машина чи ноші зі швидкої допомоги. Сам І. Балога, напевно, вважає, що Сичови мають дякувати йому за 60-сантиметровий прохід, він же взагалі міг закрити доступ до їхнього будинку, оскільки викупив ділянку повністю.
Відсуджуйте під’їзд до будинку через подвір’я інших сусідів
Сусіди неодноразово намагалися особисто порозумітися з І. Балогою, однак безуспішно — він їх просто не приймає. Відтоді й почалися ходіння й звернення у різноманітні інстанції — мерію, МНС, прокуратуру, суд, Генпрокуратуру, Верховну Раду, Кабмін… На місцевому рівні Сичових просто «футболять» у різних напрямках, даючи неофіційні рекомендації: «Залиште цю справу, все одно нічого не доможетеся, а під’їзд до будинку відсуджуйте через подвір’я інших сусідів». Центральні органи влади всі заяви спускають на місцевий рівень, де вони й губляться без сліду. Врешті-решт заблокована сім’я звернулася до прокуратури з вимогою скасувати незаконне рішення виконкому про приватизацію й притягнути до кримінальної відповідальності працівників земельного відділу. А через кілька тижнів до них з’явилися міліціонери з санкцією суду на обшук — виявляється, чоловіка Віталії запідозрили в тому, що він обікрав прокурора області Ю. Бенцу (до речі, кума Віктора Балоги). Ходу справі не дали через явну абсурдність підозр і відсутність доказів, видно, це був лише «легкий натяк» про можливі подальші наслідки. Сичови прекрасно розуміють неспівмірність своєї й сусідської «вагових категорій», тому згодні на компроміс — вони передали через охоронця, що готові виїхати, якщо І. Балога побудує їм такий же будинок в іншому місці (про те, що сусід планує ще більше розширити свої володіння, свідчать комерційні пропозиції його людей іншим сусідам). У відповідь охоронець озвучив зустрічну пропозицію свого шефа — готовність викупити домоволодіння Сичових за 80 тисяч доларів. Приблизно стільки в цьому мікрорайоні Мукачева коштує шість голих соток під забудову…
У кінці минулого місяця справа Сичових отримала продовження — на місці дерев’яного паркану стали зводити капітальну бетонну огорожу.
«Пиши скільки хочеш, таких як ти — тисячі»
— Робітники почали копати канаву під фундамент на тому ж місці, де стоїть дерев’яний паркан, — розповідає Віталія Сичова. — Тобто після залиття цементної основи прохід до нашого будинку став би навіть меншим за 60 см. Я вийшла до них і питаю: «Що ви робите? Як нам заходити після цього до хати?» Хтось побіг за господарем, і вийшов сам І. Балога. «Чого заважаєш моїм людям працювати?» — почав кричати. «Ви ж нас замуруєте, — відповідаю. — Я не дозволю копати, ляжу тут, закопуйте вже й мене…». «Я купив цю землю». «У вас є документи на землю, і в нас є, а хто правий, має встановити суд». «Твої документи вже недійсні, ти навіть не знаєш. Що ти пишеш на мене всюди?» Я пояснюю, що кілька разів приходила до нього, але він не прийняв. Підходила й до Петьовки, і теж безрезультатно. «Я не йшла сваритися і тепер прошу уступити або хоча би продати два метри землі, — кажу йому. — А ви на мене обшук наслали, у вас і суд, і прокуратура, й міліція. Вони прямо сказали, що підкинуть щось і посадять чоловіка. Після цього мене з дітьми будь-хто вижене з будинку, тому я мушу хоч якось захищатися, писати…» Стою перед ним, плачу, а він як розкричиться: «Що ти собі думаєш? Ти дурна, ненормальна! Пиши скільки хочеш, таких як ти — тисячі!..» І пішов геть.
Утім, сльози Віталії таки «розчулили» І. Балогу, він дав робітникам вказівку трохи відсунути канаву під огорожу, подарувавши сусідам «із панського плеча» ще тридцять сантиметрів для проходу. Через кілька днів Віталія вкотре поїхала в ОДА просити І. Балогу продати ще хоч трохи колишньої спільної території. Каналізації на вулиці немає, і жінка хотіла пояснити, що до будинку час від часу має під’їжджати спецавтомобіль для очищення септика, в іншому разі нечистоти рано чи пізно потраплять у двір до самого І. Балоги. Однак 1-й заступник губернатора передав через секретарку, що не прийме її…
Судові випробування, які влаштували Сичовим у Мукачеві, можуть стати темою окремого матеріалу. Необхідні документи для відстоювання своїх прав неможливо отримати, оскільки начальник земельного відділу мерії прямо заявив, що не видасть Сичовим жодної довідки через те, що вони пишуть на нього скарги. Інтереси позивачів не хоче захищати жоден адвокат, ледве вдалося знайти юриста в сусідньому місті, котрий дає консультації, як правильно подавати заяви й поводитися в суді, однак сам на засідання йти категорично відмовляється. Те ж, що виробляють самі судді, інакше як знущанням над людиною важко й назвати. Мукачівський міськрайонний суд у позові відмовив, вказавши, що Сичовим слід звернутися до адміністративного суду. На постанову можна було подати апеляцію протягом п’яти днів, однак повідомлення позивачам вручили через вісім днів, що підтверджується поштовим штемпелем. Апеляційний суд таки продовжив термін подання заяви, однак Мукачівський міськрайонний після цього знову відмовив у позові, вказавши, що це підсудність адміністративного судочинства. Адміністративний суд, у свою чергу, повернув позивачів до цивільного суду… 20 червня Сичови подали до суду заяву про забезпечення позову з проханням заборонити забудовувати ділянку до вирішення справи по суті. Суд напрочуд оперативно, того ж 20 червня, відмовив у задоволенні заяви, надавши 5 днів для оскарження рішення. Повідомлення про це Сичовим вручили аж 5 липня. Ще в одному позові відмовили «через відсутність у заяві телефону позивачів». Тактика тут зрозуміла: «футболити» Сичових від однієї судової інстанції до іншої, не розглядаючи справу по суті й не випускаючи її на рівень Верховного Суду, з розрахунком, що в людей від усього цього, врешті-решт, опустяться руки. Втім, вони продовжують судитися, оскільки просто не мають іншого виходу. Змиритися з втратою під’їзду, значить будь-якого дня очікувати, що сусід під впливом поганого настрою чи чогось іншого розпорядиться пересунути огорожу впритул до наступного будинку й заблокує сусідам прохід остаточно й безповоротно.
Кореспондент намагався взяти коментар і від самого І. Балоги, зв’язавшись із його приймальнею в облдержадміністрації, проте
без успіху. 1-й заступник губернатора надто зайнятий важливими державницькими справами, щоб коментувати подібні речі — на початку липня його обрано головою Закарпатської обласної організації Єдиного центру. «Нині суспільству потрібна політична сила, яка здатна об’єднати Україну, зруйнувати двовимірність життя, сприяти розбудові заможної, сильної європейської держави, — цитує І. Балогу прес-служба. — Ми обираємо політику не конфліктності, а консенсусу й компромісів. Наше завдання — збудувати Європу в Україні». Серед цих декларацій не вистачає ще одного призабутого лозунгу від попередньої партії І. Балоги «Нашої України» — «Не словом, а ділом». Тобто говорити можна одне, а робити — зовсім інше…
Чи можуть читачі газети уявити подібну ситуацію в країнах навіть не розвинутої демократії, як-от США чи Німеччина, а хоча б у найближчих західних сусідок України — Угорщині, Словаччині, Польщі? Навряд — там подібні речі просто неможливі. Брутально й демонстративно порушувати закон, ставитися навіть до найближчих сусідів, як до людей другого сорту, а коли вони намагаються захищати свої законні права — насилати на них міліцію й прокуратуру, і при всьому цьому очолювати політичну силу, що претендує на успіх виборців, — це чисто закарпатська «виборча технологія»…
Володимир Мартин “Дзеркало тижня”, спеціально для Clipnews
