ЧИ МАЄ СИЛУ СВОБОДА СЛОВА?

Можемо підвести і певні підсумки. Як на мене, то це влучно вчинив на „Свободі слова”, що на ICTV, відомий правозахисник Семен Глузман. Скоріше всього, чи правильніше, оцінку нашого політикуму пан Глузман давав як доктор, психіатр, між іншим. І на його переконання, прорив таки стався, чиряка, і це мабуть добре, бо хвороба не пішла всередину, а отже маємо шанс на одужання і цивілізований шлях розвитку. Мудро, я вам скажу, бо ж у роздумах знаного ще з часів „шістдесятників” правозахисника і колишнього політичного в’язня совдепії наявне логічне підґрунтя в оцінці ситуації, що маємо на сьогодні.

Фінішем отого всього політичного безглуздя є повне фіаско Ющенка разом із „сантехніками”, і нема чого кругами ходити – у тісній співпраці з біло-голубими, в спробі відставки уряду. Хоче хтось того чи ні, але „на коні” таки виїхала з того всього пані Тимошенко. Такі розклади. І я тут не до того, щоби возносити Юлію Володимирівну до рангу святих. Далеко ні, бо проблем невирішених, і саме урядом, ціла купа. Можна, до прикладу, говорити по сто разів на день про зупинення інфляції, але від того ціни на ринках і в супермаркетах не опускаються. Щоправда, нам постійно торочать, що вони (ціни) стають стабільнішими і не ростуть. А кому від того, скажіть, легше? У нас уже витягли все, що могли, і загнали в кут, де ремінчик треба добре затягнути, адже розміри заробітних плат, а головне пенсій, залишились на старому рівні. І живемо ми за принципом, і вкотре, – нехай все буде так, як є, дай Бог, щоб гірше не було.

А наша влада, знаючи про це, починає загравати, так би мовити, і тиснути на слабкі місця, плекаючи надію на „шлункове” мислення напередодні чи то чергових, чи чергових позачергових виборів. Війна за електорат, тобто за виборця, безперервна, і ми це бачимо. Але владі нашій вартує зрозуміти, чи, скоріше, вже пора затямити, що ми – і маленькі, і великі українці, все, себто обіцяне ними, акуратно собі мотали на вус. Аякже, ми, даруйте, вже не такі лохи, за яких дехто нас на головних пагорбах і площах місцевих рахує і далі. Ми ж бо достеменно пам’ятаємо, хто в якій партійній, вибачте, конюшні був і де зараз. Також ми добре затямили і про обіцянки.

Отут би якраз і впору зробити ще один підсумок нашому політичному семестру. Ясна річ, що я просто не маю права обій-ти весь політичний балаган, що нині твориться навколо пана Президента і в його канцелярії. Воно, щоправда, все відомо, і в який спосіб було опущено рейтинг Гаранта до непристойної позначки. Тут біда в тому, що ми всі це бачимо і розуміємо, а Віктор Андрійович – як в зачарованому колі. Балогою і челяддю, які закрутили отой танок, вишукуючи вигоду тільки для себе. Вони, христопродавці, зрозуміти одного не годні, а саме того, що всі мотузочки мають кінець, і брехня також.

І сталося – оцей з’їздик ЄЦнутих якраз і став завершальною купою на горі того політичного, даруйте, лайна, яке творили спритні мукачівські ділки, котрі варіант дерибану Богом дарованого нам Краю хотіли перенести на терени всієї неньки-України, заручившись таки слабкістю пана Президента. Гірко, але що поробиш, бо саме якась дивна короткозорість в потуранні отим химерним і підлим ходам балогової челяді, які бачить вся Україна, Віктором Андрійовичем чи то ігнорується, чи щось ще гірше. Недобре, але те посміховисько, що нарекли з’їздом, мабуть, заставило призадуматись не тільки нас. При всіх отих клятвах у любові до Президента, Віктор Андрійович не з’явився на отому політшоу, і навіть проігнорував всіма можливими способами. Балоги із челяддю, ясна річ, відчули цей ляпас, але вигляду не подали.

А як по-єзуїтськи виглядало запевнення про співпрацю із „Нашою Україною”, із котрої оті „птенцы” балогові випурхнули і де почесним головою надалі залишається пан Президент. Правда, що реакції на „любов” ЄЦнутих зі сторони „наших” також не послідувало.

Дипломатичне ігнорування, але прес, яким давили балоги, був відчутний, і ми про це знаємо на прикладі того, що творилось в області. Не всі побігли за баригами, далеко не всі, і видається, що в скорім часі воно у нас також поспливає на поверхню. Зрозуміло, ми висвітлимо „героїв”, хоча і на даний момент не бракує інформації, але краще, як кажуть, хай перебродить – врожай кращий буде. І тут я не від втіхи якоїсь чи зла на когось, далеко ні. А принагідно тим, хто вважає, що задуже ніби було називати отих наших ЄЦівців мукачівських зрадниками, про що ми давали матеріал в попередньому номері, хотів би опонувати, що не засильно. Бо як ще можна назвати того, хто говорить одне, робить друге, а декларує третє. Нагадаю ще раз, що в буремному 2004-му не балоги, крілі і петьовки рвали душу за те, щоб „ТАК!”. Не вони, а ми з вами і дітьми своїми. Вони вже тоді плели інтриги з тим, що „тому що”, і донині спільно крадуть через голосування що в обласній, що в районній радах, набуте нами всіма, батьками та дідами нашими.

Щось не так? Лише „Трибуна” про злодійства санаторно-курортні і земельні, а особливо навколо обласного центру, подає матеріали чи не в кожному номері. А придворні бариг мукачівських учепилися за тему ніби неправомірного залучення земель колишнього радгосп-заводу „Ужгородський” до міста Ужгород під забудову ужгородцям. Не позволимо – лементують, як на сконання. Та зупиніться, і панове судді, і прокурори також, адже йдеться про землі ужгородські і для ужгородців. В чому, власне, зло? А коли навколо Ужгорода уже ЄЦнуті колібаби та фединці роздають землі гектарами, проте жодному мешканцю міста (наприклад, в тих же Горянах), то ви де були? Як можна, даруйте, плювати в колодязь, з якого, можливо, і доведеться ще воду пити. І не всі ви живете в Мукачеві, а ходите тут вдома, в Ужгороді, поміж людей, яким міська влада нинішня виділяє землю, а ви проти. Не боїтеся, що вона, земля, може загорітися у вас під ногами?

Ні, я нікого не пуджаю, вголос просто розмірковую про справедливість, про Права і Свободи. Бо, маючи в своїх здобутках свободу слова, або силу слова, реалізації її не відчуваємо. Акуратніше з тим всім треба бути, кохані ви наші. Розумію також, що розперезаність і чиста брутальність, інакше і не назвеш деякі випадки, зокрема із 13-годинним допитом Генеральною прокуратурою по справі отруєння Ющенка журналіста УП Сергія Лещенка (який декілька років тому відважився оприлюднити правду про сина Президента, а нині дозволив собі інтерв’ю з Давидом Жванія), може декому і додає зухвалості, але то хибна річ.

Минає чотири роки, як це сталося, а головні прокурори нині „вибивають” докази в журналіста за те, що він, бачте, позволив собі зробити інтерв’ю, де його співрозмовник припустився певних сумнівів. А що, щось не так, адже за чотири роки справа не просунулась ні на йоту, то тут чия вина? Ось, навіть Віктор Андрійович був здивований, що в такий спосіб слідаки із ГПУ аж два дні і 13 годин пресували журналіста. Зрозуміло, що все – „згідно з чинним законодавством”, на що можуть і наші „прокурори” зіслатися.

Ми про Права і Свободи, а Конституція наша, на яку дехто давно махнув рукою, каже, що їх можна і треба захищати всіма способами.

Маємо трохи перепочинку на, так би мовити, вакації літні, але другий „семестр” вже на носі, отож розслаблятися зовсім не маємо права. Бо ось днями Балога облив брудом нашу прем’єрку, звинувативши її фактично… в зраді інтересів України. І тому виникає велике запитання, якщо: «Балога – це я», тоді хто «сантехнік»? Будьмо уважні і шануймося!

Ігор ГАВРИЛІВ, “Трибуна”

admin