В чому ж справа?

Описуємо з подачі Ю.Грицюка.

Мартін знаходився на третьому поверсі біля свого класу. Тоді нахилився, щоб зав’язати шнурки на черевиках. Неподалік біля вікна з білявою десятикласницею стояв учитель фізичного виховання Юрій Шимон. Від надміру почуттів, аби показати юній співбесідниці свою мужність, у якийсь момент ударив нахиленого хлопчика основою долоні в голову. Ніби жартома, але з неприємною знущальністю. В минулому році, як посвідчив того ж дня хлопчик, пан Шимон теж постійно вдавався до цього «виховного» прийому і щодо нього, і відносно інших дітей, і часто без особливих на те підстав. Дитина відштовхнула двома руками педагога-забіяку. Той врізав йому копняка. ( В Києві, повідомили нам, за останнє відразу звільняють із роботи, як несумісних з вимогами учительського фаху). Біля Мартіна було четверо дітей. Тому пан Шимон відвів Мартіна від них за перегородку до дверей 10 класу, зразу ж кинув хлопченя на підлогу, той ледь-ледь не вдарився потилицею (пощастило) в стіну. Там стояло для прибирання наповнене відро з водою і швабра. Мартін для захисту вдарив шваброю дорослого небезпечного нападника. Останній підставив назустріч передпліччя. Після того схопив малого за волосся і хотів занурити його голову у відро. Дитина силою вперлася руками в підлогу обабіч відра, щоб знущальник не досягнув своєї хижацької мети. Однокласник із 8-Б не побоявся — розірвав учня і горе-педагога. Останній зі словами: «Твої тато і мама мені по х…!» — спустився на перший поверх, де проводив заняття з настільного тенісу. Наївний Мартін пішов за вчителем, аби розпитати, чому вчитель таке паскудство говорить, чому він вживає цей вульгарний зворот постійно?.. Не знав бо такої мудрості, що вже зміг осягнути вчитель. Але пан Шимон замість того, щоб нарешті зрозуміти свої кричущі помилки у вихованні дітей незалежної України, знову притис його, як рівного, до стіни. «Ти хто?!…Ти мені не друг!» — волав при цьому. «Ти чужий!» — відказував по-своєму Мартін. На це здивовано дивилася Віка з 6-Б класу, інші хлопці — школярі з 6-Б класу.

—Ти чужий! — знову повідомив глухонімий Мартін.

А Юрій Шимон, наче був не шкільним узаконеним ватажком, а важким підлітком із колонії часів Антона Макаренка, плюнув малому на голову, а потім на груди. Мартін, взявши приклад, попробував повторити це стосовно «дорогого» наставника. Останній пригрозив, що поведе всіх — Мартіна і батьків — до директора і… скрутить взагалі йому шию. Хлопчик погодився. Добивай, мовляв. Його в цей момент забрала на урок учителька географії. На цьому поєдинок в різних «вагових» категоріях завершився.

…В таких освітніх установах діти самі по собі більш нервозні, як у звичайних. Через те всі тамтешні педагоги отримують 20 відсотків надбавки до зарплатні за те, що особливо ретельно працюють з інвалідами. І чи варто повторювати, що такі наставники мають дбати про особливу стриманість у стосунках із підопічними. Якщо ж щось не подобається — то слід іти в масову звичайну школу. Тому, думається, треба замислитися вчителеві Ю.Шимону, його мамі, котра працює тут же лікарем, директору школи Наталії Іванівні Бушко. А також більший контроль і свої висновки щодо цього мають внести для позитивних педагогічних коректив обласне управління освіти і науки, а коли в них щось не вдається — то звернутися до правоохоронних органів, щоб вони випололи бур’яни недоліків на освітньому полі України, закарпатській частині його. Бо нам треба чітко вивіряти свої орієнтири на глобальному світовому полі. Тобто, визначитися, що нам робити? Чи нам діяти методами Великого Жовтня (бо ж саме в цей день розправлявся зі слабшим учнем учитель Шимон), чи за світлою Конвенцією з прав дитини, яку визнає Україна, і річниця якої буде відзначена 20 листопада?

Думаймо. Ми того варті!

Михайло ЮРИК,

член Закарпатської обласної організації Національної Спілки журналістів України, для газети “Трибуна”