На Донеччині закарпатським міліціонерам найбільше дошкуляли ворожі «Гради» і пронизливий вітер на блокпостах (ФОТО)

9 лютого цей уродженець селища Буштино Тячівського району разом
із колегами-правоохоронцями поїхав виконувати свій військовий обов’язок у
м.Артемівськ Донецької області.

 

− У Дебальцеві тоді тривали найзапекліші бої, – пригадує
міліціонер. – Найчастіше ворог атакував наших хлопців із «Градів».

 

Основним завданням міліції було виявлення сепаратистів та забезпечення
правопорядку. Патрулювання на блокпостах здійснювали згідно розпорядку – добу
чергували, добу відпочивали. Дислокувалися в одному з гуртожитків місцевого
освітнього закладу. Неабиякими помічниками під час патрулювання були й
чотирилапі товариші − собаки із символічними кличками «Куля» і «Гільза».

 

Василь Лучко каже, що на схід він поїхав із власної ініціативи. А
керівництво схвально відгукнулося на його рішення.

 

− Найперше мене спонукало бажання побачити все на власні очі, −
ділиться Василь Михайлович. − Ми були добре забезпечені необхідними речами.
Форму, термобілизну, берці та бронежилети надало обласне управління міліції, за
що їм окрема подяка.

 

Поки Василь Михайлович перебував у зоні АТО, вдома на його
повернення з нетерпінням чекали дружина, син і донька, рідні, друзі та колеги.

 

− Я знав, що близькі хвилюються, тож додому намагався
телефонувати часто, − зізнається чоловік. − Не втрачав зв’язку і з колегами,
ділився з ними враженнями.

 

А спогадів зі сходу йому вистачає. Чи не найбільше вразили мого
співрозмовника кліматичні відмінності між рідним Закарпаттям і Донеччиною.
Сильний і холодний вітер пронизував на блокпостах наших хлопців до самих кісток.
Не рятувала навіть тепла форма, яка, власне, при повній амуніції додавала у
вазі близько 30 кг.

 

− Потужність вітру була така, що наш синьо-жовтий прапор на
блокпосту постійно перебував у позиції «струнко», − з посмішкою каже
правоохоронець.

 

Згадує мій співрозмовник, як 8 березня, наперекір війні, вони на
блокпосту вирішили влаштувати тамтешнім жінкам справжнє і незабутнє жіноче
свято.

 

− Хотілося привернути увагу жінок і вкотре нагадати їм, що ми
безмежно цінуємо їх усіх: від заходу – до сходу, – розповідає Василь
Михайлович. − Відтак, усім представницям прекрасної половини, які перетинали
блокпост, українські патрульні дарували квіти та щирі слова вітань. Реакція
жінок була різною. Одні дивувалися, інші фарбували губи й підправляли волосся.
Однак посміхалися й дякували усі…

 

За живе зачепили закарпатця й настрої тамтешніх людей.

 

− З упевненістю стверджую, що тамтешнім мешканцям страшенно
набридла війна, вони прагнуть миру і спокою, − відзначає Василь Михайлович. − З
теплотою та привітністю до нас  ставилися
місцеві підприємці. Ці люди, на мій погляд, налаштовані найбільш свідомо.

 

В середині березня Василь Лучко приїхав додому й після
короткотривалої відпустки повернувся до виконання професійних обов’язків. Своє
перебування в зоні АТО він вважає черговим життєвим випробуванням, яке
збагатило його новим досвідом й змінило традиційні погляди на одвічні життєві
цінності.

 

− Ситуація на сході є наочним підтвердженням того, що ми мало
спілкуємося з нашими тамтешніми співвітчизниками, мало знаємо про їхні традиції
й побут, − переконаний Василь Михайлович. − Біда згуртувала нас, тож мусимо
винести з цього урок. Тільки об’єднавши спільні зусилля, зможемо, нарешті,
досягти миру і порядку в державі.

 


Ірина Плиска, Тячівська газета «Дружба»

admin